справа № 380/1037/21
провадження № П/380/1059/21
10 травня 2022 року
Зал судових засідань №7,
Львівський окружний адміністративний суд,
у складі:
головуючої-судді Братичак У.В.,
секретар судового засідання Середа О-В.І.,
за участю сторін:
представника позивача Швеця Д.Ю.,
представника відповідача Онищака М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у м.Львові, в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (місцезнаходження: вул.Кривоноса, 6, м.Львів, 79008, код ЄДРПОУ 42334907), в якій просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ директора полковника Державного бюро розслідувань Руслана Ляшка від 18.12.2020 № 247-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору документального забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові або на посаді рівнозначній посаді головного спеціаліста сектору документального забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, з 23 грудня 2020 року;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час перебування у вимушеному прогулі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем всупереч вимогам законодавства України та без урахування вимог КЗпП України. На думку позивача, зміни у штатному розписі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові стосувалися зміни назви підрозділу, де працював позивач, тоді як посада позивача в ньому залишилась. Зазначає, що в порушення трудового законодавства, позивачу не запропоновано іншу рівнозначну посаду. Відтак, вважає наказ про своє звільнення протиправним, тому просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Протокольною ухвалою суду від 14.12.2021 закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті.
Представник відповідача на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву, де просив відмовити у задоволенні позову з огляду на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зазначає, що в рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР було прийнято Закон України від 03.12.2019 №305-ІХ, який набрав чинності з 27.12.2019, та відповідно до якого ДБР набуло статусу державного правоохоронного органу. Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 9 Закону №305-ІХ організаційна структура ДБР визначається Президентом України. Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР. Наказом ДБР від 205.10.2020 №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік» затверджено відповідні зміни до штатного розпису, якими передбачено, зокрема, скорочення з 22.12.2020 посади головного спеціаліста Сектору документального забезпечення ТУ ДБР у м.Львові та загалом Сектору документального забезпечення ТУ ДБР у м. Львові.
Також вказує, що станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України не поширюється на державних службовців у силу приписів частини четвертої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону «Про державну службу», оскільки врегульовані статтею 22 Закону України «Про державну службу», що передбачає не обов'язок, а право суб'єкта призначення за власним рішенням у разі скорочення посад або реорганізації державного органу, перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.
З огляду на викладене, вважає, що наказ, який оскаржується позивачем, винесений правомірно, у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства, порушень трудового законодавства, про які зазначає позивач не було, тому просить у задоволенні позову відмовити.
25.08.2021 від представника відповідача на адресу суду надійшли додаткові пояснення
наступного змісту. Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду ухвалюючи постанову від 28.07.2021 у справі №640/11024/20 висловив наступну правову позицію. Частину 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» доповнено наступним абзацом «Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». Вжите у частині 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може» означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок із працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримав, просив позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
З 29.10.2018 наказом в.о. Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 26.10.2018 №128о/с ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста сектору документального забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, як обраного за конкурсом з випробувальним терміном строком 6 місяців.
Відповідно до попередження Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові про наступне вивільнення №12-12-26792 вих 20 від 22.10.2020 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові відповідно до наказу від 20.10.2020 №198 ДСК позивача було попереджено про наступне скорочення посади головного спеціаліста сектору документального забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові від 18.12.2020 № 247-о/с відповідно до п.п. 2, 5 частини 3 статті 13 Закону України «Про державне бюро розслідувань», п.1 ч.1, ч.4 ст.ст.87, 89 Закону України «Про державну службу», наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №198 ДСК звільнено позивача з посади головного спеціаліста сектору документального забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові 22.12.2020 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби.
Позивач, не погодившись з наказом про звільнення, звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №889-VIII), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
02.02.2020 набрав чинності Закон України від 12.12.2019 №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.
Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Відповідно до ч.6 ст.49-2 Кодексу законів про працю України 10.12.1971 №322-VIII, з наступними змінами та доповненнями (далі - КЗпП України), вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу» положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування позивача, суд вважає помилковими.
На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України від 12.11.2015 №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» діяв в редакції Закону України №2475-VIII від 03.07.2018.
Згідно з ст.1 вказаного Закону за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань було центральним органом виконавчої влади, що здійснювало правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
03.12.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII).
Згідно з ст.1 Закону №794-VIII (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Відповідно до п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №305-IX від 03.12.2019 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін.
Згідно з п.4 цієї ж норми працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Відповідно до абзацу другого ч.1 ст.9 Закону №794-VIII (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 №42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 №1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».
На момент звільнення позивача Закон №794-VIII діяв в редакції Закону України від 01.01.2021 №1052-IX. Отже, при вирішенні спору між сторонами суд керується положеннями Закону №794-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки.
Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). (ч.5 ст.14 Закону №794-VIII).
Згідно з ч.1 ст.14-3 Закону №794-VIII державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».
Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (ч.2 ст.14-3 Закону №794-VIII).
Частиною третьої цієї ж норми вказано, що переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
Відповідно до ч.6 ст. 9 Закону №794-VIII територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов'язків.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону №794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність […] територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у […] територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.
Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 №343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №343).
Відповідно до п.6 Порядку №343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.
Згідно з абзацом сьомим п.6 Порядку №343 після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
З аналізу наведених норм слідує, що у даному випадку відбулася заміна структури Державного бюро розслідування шляхом віднесення до державного правоохоронного органу зі створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.
Так, Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР.
Наказом ДБР від 25.10.2020 №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік» затверджено відповідні зміни до штатного розпису, якими передбачено, зокрема, скорочення з 22.12.2020 посади головного спеціаліста Сектору документального забезпечення ТУ ДБР у м.Львові та загалом Сектору документального забезпечення ТУ ДБР у м. Львові.
З наданої відповідачем копії зміни до штатного розпису на 2020 рік №4 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові видно, що станом на 22.12.2020 до складу Сектору документального забезпечення ТУ ДБР у м.Львові за штатним розписом входило 5 посад, з яких посади державної служби Завідувач Сектору, два головних спеціалісти та посади провідного інспектора та інспектора Сектору, які не віднесені до посад державної служби, а з 23.12.2020 - до складу Відділу документального забезпечення ТУ ДБР у м. Львові, відповідно до затвердженого штатного розпису, входять 4 посади державної служби: начальник Відділу, головний спеціаліст, головний спеціаліст (по роботі із ЗМІ), провідний спеціаліст.
При цьому, судом встановлено, що на посади головного спеціаліста (по роботі із ЗМІ) та провідного спеціаліста відповідачем було оголошено конкурс.
Таким чином, до складу Відділу документального забезпечення введено нові посади головного спеціаліста (по роботі із ЗМІ) та провідного спеціаліста, а також скорочено посаду головного спеціаліста Сектору документального забезпечення (яку обіймав позивач), провідного інспектора та інспектора Сектору документального забезпечення ТУ ДБР у м.Львові.
Зазначене дозволяє дійти об'єктивного висновку, що у зв'язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) посада державної служби, яку обіймав позивач, з 22.12.2020 була скорочена, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові.
З урахуванням викладеного, суд вважає доводи позивача про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку обіймав ОСОБА_1 , внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові помилковими.
Відповідно до абзацу першого пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.
Матеріалами справи підтверджено належне повідомлення позивача про наступне вивільнення.
Так, наказом ТУ ДБР у м. Львові від 22.10.2020 №188-ос «Про попередження працівників» наказано Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Львові, посади яких скорочуються про наступне вивільнення.
Згідно з Додатком 2 до цього наказу, до Списку працівників територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові які попереджаються про скорочення посади державної служби, зокрема, включено ОСОБА_2 , де у графі 8. Розділу Сектор документального забезпечення позивачем власноруч виконано підпис та проставлено дату 22.10.2020.
Згідно з попередженням Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові про наступне вивільнення №12-12-26792 вих 20 від 22.10.2020 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові відповідно до наказу від 20.10.2020 №198 ДСК позивача було попереджено про наступне скорочення посади головного спеціаліста сектору документального забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.
За таких обставин, порушень процедури повідомлення про наступне вивільнення позивача з боку відповідача судом не встановлено. Відтак, суд не приймає доводи позивача про те, що відповідачем порушено процедуру вивільнення, оскільки його було повідомлено про наступне вивільнення, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення йому попередження.
Щодо доводів позивача про те, що відповідачем не розглянуто питання про переведення на рівнозначну посаду у ТУ ДБР у м. Львові, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».
На момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ встановлювала, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Отже, наведена правова норма пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.07.2021 по справі № 640/11024/20.
За таких обставин, жодних гарантій на залишення на посаді означені норми права не містять.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що позивач як працівник Державного бюро розслідувань з набранням чинності Законом №305-ІХ, тобто з 27.12.2019, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення.
З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд приходить висновку, що оскаржуваний наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших похідних позовних вимог в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено та підписано 20.05.2022.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна