Рішення від 09.05.2022 по справі 380/6041/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/6041/21

провадження № П/380/6125/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Середа О-В.І.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Микуша Д.М.,

представника відповідача Мельничука Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові, в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: вул.Різницька, 13/15, м.Київ, 01011), Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: вул.Різницька, 13/15, м.Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051), Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, 27/2, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 02909996), в якій просить:

- визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №32 від 20.01.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» щодо ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ Генерального прокурора № 131к від 11.03.2021, яким ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 cm. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021;

- поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області з 13.03.2021 або іншій рівнозначній посаді в Київській обласній прокуратурі;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов'язкових платежів, починаючи з 13 березня 2021 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області або іншій рівнозначній посаді в Київській обласній прокуратурі з 13.03.2021;

- допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов'язкових платежів, починаючи з 13 березня 2021 року у межах суми стягнення за один місяць.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ, позивач, як керівник Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області 20 січня 2021 року пройшов третій заключний етап атестації прокурорів місцевих прокуратур - співбесіду з метою виявлення відповідності прокурорів вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, яку проводила Дванадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокурор гарнізонів (на правах місцевих), що створена при Офісі Генерального прокурора (далі - Кадрова комісія).

За результатами атестації прийнято спірне рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, та, відповідно, виданий на його підставі спірний наказ, яким ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 cm. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021.

Позивач вказує, що Кадрова комісія не установила обставин, які свідчать про його невідповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Однак, не зважаючи на не встановлення фактів професійної некомпетентності позивача, недотримання ним професійної етики та доброчесності, всупереч наявних у розпорядженні комісії зібраних щодо позивача атестаційних матеріалів, які засвідчують високу професійність, компетентність та доброчесність ОСОБА_1 , Кадрова комісія 20.01.2021 прийняла незаконне, суб'єктивне, упереджене та необґрунтоване, на його думку, рішення №32 про неуспішне проходження прокурором атестації.

Щодо п.1 рішення Кадрової комісії позивач вважає необґрунтованим висновок щодо його професійної компетентності виключно за оцінкою вирішення ним одного практичного завдання. При цьому, вказує, що Кадровою комісією не встановлено жодного випадку професійної некомпетентності позивача при виконанні ним своїх службових повноважень, які останній здійснював на посадах першого заступника керівника та керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області. При цьому, результати попередніх етапів атестації позивача залишилися поза увагою Кадрової комісії. Об'єктивні відомості про високі знання та кваліфікацію, професійні досягнення позивача ОСОБА_2 комісією проігноровано. Також звертає увагу на недотримання принципу безсторонності, неупередженості при ухваленні Кадровою комісією оскаржуваного рішення.

Щодо п.п.2-4 рішення Кадрової комісії вважає, що висновки про його невідповідність вимогам професійної доброчесності та прокурорської етики не ґрунтуються на вимогах законодавства, є необґрунтованими та здійснені суб'єктом владних повноважень з перевищенням меж дискреційних повноважень. Окрім того вказує, що виходячи з аналізу антикорупційного законодавства, Кадрова комісія не наділена повноваженнями оцінювати доброчесність прокурора шляхом співставлення його доходів та витрат, близьких родичів останнього, які не є суб'єктами декларування в розумінні Закону України «Про запобігання корупції». Натомість, в порушення законодавчих та відомчих норм, виходячи за межі наданих законодавством повноважень, Кадрова комісія в спірному рішенні надала оцінку доброчесності позивача шляхом невдалої спроби самостійно перевірити його доходи. Звертає увагу, що за змістом п.п.2-4 рішення Кадровою комісією робилися висновки щодо отримання доходів позивачем, придбання ним об'єктів рухомого та нерухомого майна за період 2010-2018 років, тоді як позивач перебував на посадах в органах прокуратури з серпня 2019 року. З огляду на те, що Законом № 113-ІХ від 19.09.2019 та Порядком атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 передбачено атестацію саме прокурорів, перевірка доброчесності поширюється лише на період перебування особи на посадах в органах прокуратури і не може охоплювати необмежений період до вказаної дати.

Таким чином, позивач вважає, що оскаржувані акти прийняті не в межах, спосіб та порядку, що визначені чинними законодавством, а тому наявні підставі для їх скасування та задоволення позову.

Ухвалою від 21.04.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Від відповідача - Київської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву від 18.05.2021, в якому заперечує щодо позовних вимог, вважає, що атестація проходила з урахуванням вимог законодавства. Крім того, зазначає, що за результатами проведеної співбесіди Дванадцятою кадровою комісією прийнято рішення від 20.01.2021 № 32 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, на підставі якого наказом Генерального прокурора від 11.03.2021 № 131 останнього звільнено з посади керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури. Вважає, що доводи позивача про відсутність в оскаржуваному наказі конкретної підстави для звільнення (реорганізація, ліквідація чи скорочення кількості прокурорів прокуратури Київської області) не можуть братися до уваги. Звертає увагу, що приймаючи рішення, кадрова комісія діяла у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Одним з критеріїв оцінки дотримання правил прокурорської етики та доброчесності є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у зв'язку з чим комісія вправі надавати оцінку дотриманню цих вимог прокурорами. Саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій. З огляду на дискреційний характер повноважень кадрових комісій щодо встановлення відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності та прийняття у зв'язку з цим відповідного рішення, вважає, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам. Також звертає увагу на те, що вимоги позивача ОСОБА_1 щодо поновлення на посаді в органах прокуратури не відповідають вимогам Закону №113-ІХ. Такі вимоги можуть бути реалізовані виключно шляхом успішного проходження позивачем усіх етапів атестації. Щодо витрат на правничу допомогу вважає, що заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу в розмірі 30000 грн. є необґрунтованою, неспівмірною зі складністю справи. З огляду на вищенаведене, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

16.09.2021 від відповідача - Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позовну заяву. Зазначає, що рішення кадрової комісії прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Вважає безпідставним твердження позивача щодо перебирання кадровою комісією на себе функцій Національного агентства з питань запобігання корупції. Вказує, що предмет перевірки при атестації є значно ширшим, ніж при повній перевірці декларації НАЗК. Завданням Комісій не є встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв'язку із виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил. При цьому на відміну від НАЗК кадрова комісія має значну долю дискреції. Рішення приймається кадровою комісією колегіально за внутрішнім переконанням її членів, з дотриманням атестаційної процедури відповідно до вимог Конституції та законів України, а також Порядку № 221. Процедура перевірка доброчесності прокурорів кадровими комісіями у межах атестації та перевірка їх декларацій НАЗК в рамках повної перевірки є різними процесами, які прямо визначені різними законами, мають різний предмет та мету, різні інструменти її досягнення та різні результати. Відтак, просить у задоволенні позову відмовити.

Протокольною ухвалою суду від 19.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Просили суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у відзивах на позовну заяву. Просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 в органах прокуратури працює з листопада 1996 року. З листопада 2005 року по серпень 2019 року в органах прокуратури не працював.

Наказом Генерального прокурора України від 28.08.2019 № 678-вк ОСОБА_1 призначений на посаду прокурора військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України. Наказом Генерального прокурора України від 29.08.2019 ОСОБА_1 звільнений з вищевказаної посади у зв'язку з переведенням до органів прокуратури Київської області, що підтверджується копією трудової книжки. В подальшому на підставі наказу Генерального прокурора № 511к від 11.12.2019 позивача призначено на посаду керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області.

У зв'язку з набранням чинності Законом України № 113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, розпочалася атестація прокурорів, яка повинна проводитися у порядку, передбаченому законодавством.

30.10.2020 позивач склав іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап), набравши 87 балів.

09.11.2020 позивач, набравши 107 балів успішно пройшов другий етап атестації, склавши іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та був допущений до проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

20.01.2021 Дванадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора прийнято рішення № 32 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», згідно з яким керівник Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 не пройшов атестацію. Як вказано у рішенні, Комісія, керуючись пунктами 13, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та п.6 розділу І, п.16 розділу ІV Порядку проходження прокурором атестації, під час проведення співбесіди з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

На підставі цього Рішення Наказом Генерального прокурора від 11.03.2021 № 131к, звільнено ОСОБА_1 з посади керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року.

Позивач вважає, що Рішення №32 від 20.01.2021 та виданий на його підставі наказ про звільнення є протиправними, тому звернувся до суду про їх оскарження та поновлення на роботі на відповідній посаді.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 4 Закону № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності, тощо.

Пунктом 1 частини 1 статті 16 Закону № 1697-VII встановлено, що незалежність прокурора забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

До Закону України «Про прокуратуру», були внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року) (далі - Закон №113-IX) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Так, відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів прийнято «Порядок проходження прокурорами атестації» затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 (далі - Порядок №221, Наказ №221 відповідно)

Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Посилання у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на нормативний припис - пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом №1697-VII.

Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Таким чином, при посиланні на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII і посиланні в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.

Порівнюючи співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.

Закон №1697-VII та Закон № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015), а Закон №113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19.09.2019 (набрав чинності 25.09.2019, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон №113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

Оскільки Закон №113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв'язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Використовуючи згаданий принцип верховенства права, можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом №1697-VII.

Таким чином, у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону №113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку відповідно до Закону №113-ІХ:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання).

Вказані висновки відповідають правовій позиції, що наведена у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справах №№ 200/5038/20-а, 160/6204/20.

Пунктом 8 Розділу І Порядку №221 встановлено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Згідно з п. 9 Розділу І Порядку №221 Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку № 221

Згідно з положеннями розділу IV Порядку №221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

Кадрова комісія формує графік проведення співбесід з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Графік проведення співбесід оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за 5 календарних днів до проведення співбесіди. У графіку зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові прокурора, номер службового посвідчення, інформація про дату, час та місце проведення співбесіди. Прокурор вважається повідомленим про дату, час та місце проведення співбесіди з моменту оприлюднення графіка проведення співбесід на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками (п.2 розділу ІV Порядку № 221).

Кадрові комісії можуть використовувати декілька варіантів практичних завдань. Перелік варіантів практичних завдань затверджується Генеральним прокурором, а зразок практичного завдання оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) в день першого оприлюднення графіка проведення співбесід. (п.3 розділу ІV Порядку№ 221).

Для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп'ютерної техніки.(п.4 розділу ІV Порядку № 221).

Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання. (п.8 розділу ІV Порядку № 221).

Згідно з п.9 розділу ІV Порядку № 221, для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно). (п.10 розділу ІV Порядку № 221).

Відповідно до п.11 розділу ІV Порядку №221, дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії. Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. (п.12 розділу ІV Порядку №221).

Згідно з п.13 розділу ІV Порядку №221, співбесіда прокурора складається з таких етапів:

1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;

2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. (п.14 розділу ІV Порядку № 221).

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.(п.15 розділу ІV Порядку № 221).

Згідно з п.16 розділу ІV Порядку № 221, залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Інші питання, пов'язані із проведенням атестації прокурорів, врегульовані розділом V Порядку. Так, Уповноваженими суб'єктами з питань забезпечення організаційної підготовки до проведення атестації та виконання функцій адміністративно-розпорядчого характеру, координування та узгодження дій під час підготовки і проведення атестації є члени комісії та робоча група відповідної кадрової комісії (п.1 розділу V Порядку № 221).

Кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію (п.4 розділу V Порядку №221).

Рішення кадрових комісій, протоколи засідань, матеріали атестації прокурорів зберігаються в органі прокуратури, при якому функціонує відповідна кадрова комісія (п.5 розділу V Порядку №221).

Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством (п.6 розділу V Порядку № 221).

Так, судом встановлено, що позивачем 15.10.2019, за визначеною формою, Генеральному прокурору подано заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

З матеріалів справи встановлено, що позивач успішно пройшов перші два етапи атестації, що не заперечується сторонами, відтак був допущений до наступного етапу, а саме, проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Відповідно до сформованого і схваленого на спільному засіданні кадрових комісій графіку співбесід прокурорів місцевих прокуратур, позивач був включений у склад групи прокурорів для проходження співбесіди 20 січня 2021 року.

Перед проведенням співбесіди, на підставі п.11 розділу ІV Порядку №221, Кадровою комісією надіслано на електронну пошту позивача повідомлення з пропозицією надати пояснення щодо 6 питань.

Позивач не заперечує того, що на його електронну поштову скриньку надійшли шість запитань від комісії, що стосувалися майнового стану та його відображення у деклараціях. На ці запитання позивач надав письмові пояснення, скановані копії документів. Цю обставину також не заперечують відповідачі.

Як вже зазначалося вище, за результатами проходження позивачем співбесіди, 20.01.2021 Дванадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора прийнято рішення № 32 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», згідно з яким керівник Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 не пройшов атестацію. Як вказано у рішенні, Комісія, керуючись пунктами 13, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та п.6 розділу І, п.16 розділу ІV Порядку проходження прокурором атестації, під час проведення співбесіди з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

У пункті 1 рішення Кадрової комісії № 32 від 20.01.2021 вказано:

Практичне завдання № 29 від 20.01.2021 мало наступний зміст: «У кримінальному провадженні вироком суду першої інстанції затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 15 вересня 2017 року між прокурором та М., на підставі якої обвинуваченого визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 70 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1190 гривень. На зазначений вирок заступник прокурора області подав апеляційну скаргу. На обґрунтування своїх вимог вказує, що відповідно до п.9 ч.2 ст.52 КПК України у разі укладання угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості участь захисника є обов'язковою, а у даному провадженні захисник залучений не був. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції у порушення вимог п.п.1, 3 ч.9 ст.100 КПК при ухваленні вироку не прийняв рішення щодо речових доказів у кримінальному провадженні».

На вирішення прокурору ставилися наступні питання: 1. Чи допустив суд першої інстанції порушення при затвердженні угоди про визнання винуватості? 2. Чи відповідає позиція заступника прокурора області положенням КПК? 3. Яке рішення має ухвалити суд апеляційної інстанції?

За результатами вивчення практичного завдання, виконаного прокурором у Комісії виникли сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, зокрема:

- прокурором надано неправильну відповідь на питання № 2, а саме, що «позиція прокурора узгоджується з правилами КПК», оскільки така відповідь суперечить п.2 ч.4 ст.394 КПК України, де вказано, що такий вирок може бути оскаржений прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч.4 ст.469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

- також, прокурором надано неправильну відповідь на питання № 3, а саме, що «суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляції має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження до суду першої інстанції для продовження судового провадження або до органу досудового розслідування в загальному порядку, в залежності від того на якій стадії кримінального провадження була укладена угода», оскільки така відповідь суперечить діючим нормам КПК України, адже згідно з положеннями ст.394 КПК України, суд апеляційної інстанції має відмовити у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, яким затверджено угоду між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості, оскільки це судове рішення оскаржується ним виключно з підстав, з яких воно не може бути оскаржено.

У пункті 2 рішення Кадрової комісії № 32 від 20.01.2021 вказано:

На підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні сумніви щодо достовірності відомостей, вказаних в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в частині прав на об'єкти нерухомого майна; відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора й членів його сім'ї, їхнім законним доходам; правомірності та джерел походження грошових коштів (заощаджень) прокурора та його близьких родичів. У 2018 році прокурор ОСОБА_1 декларує заощадження в сумі 72000 США. На запитання комісії про походження цих коштів, прокурор відповів, що це був його дохід, який він отримав від здійснення ним адвокатської діяльності та від продажу земельних ділянок та квартири. Відповідно до документів, наданих прокурором його сумарний валовий дохід за період 2006-2014 склав 73000 доларів США, не враховуючи витрати; доходи за 2015-2018 роки були незначними та зі слів прокурора складали близько 30 тис. грн. на рік. Так, дохід від продажу квартири у 2006 році - 33984 гривень (7 тис.дол.США), дохід від продажу земельних ділянок у 2013 році - 83 274 гривень (10 тис.дол.США), у 2015 році - становить 89 688 гривень (9 тис.дол.США), дохід від здійснення адвокатської діяльності: - в 2010 році - 222,0 тис.гривень (28 тис.дол.США); в 2011 році - 83,5 тис.гривень (10 тис.дол.США); в 2012 році - 33,4 тис.гривень (4 тис.дол.США); в 2013 році - 23,0 тис.гривень (3 тис.дол.США); в 2014 році - 38,0 тис.гривень (3 тис.дол.США), а разом 74 тис.дол.США, що з урахуванням витрат щонайменше на купівлю ТЗ Volkswagen Touareg (16 тис.дол.США) та Nissan Leaf (10 тис.дол.США) та мінімально необхідних витрат на утримання сім'ї, будинку та 3-х транспортних засобів не може підтверджувати наявність у прокурора можливості заощадити 72 тис.дол.США, що породжує у комісії об'єктивні сумніви щодо достовірності наданої інформації та доброчесності прокурора.

У пункті 3 рішення Кадрової комісії № 32 від 20.01.2021 вказано:

З приводу земельних ділянок, прокурор усно пояснив, що отримав їх у подарунок, як плату за те «що допомагав повернути та переоформити інші земельні ділянки». Не дивлячись на те, що ці дії вчинялися прокурором ОСОБА_1 в період, коли він не працював в прокуратурі, така відповідь прокурора викликає обґрунтовані сумніви членів Комісії в доброчесності ОСОБА_1 .

У пункті 4 рішення Кадрової комісії № 32 від 20.01.2021 вказано:

Відповідно до відомостей, які містяться в особовій справі прокурора, прокурор ОСОБА_1 звільнився з посади прокурора Сокальської районної прокуратури Львівської області у 2005 році. У 2006 році отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, надалі працював юрисконсультом та адвокатом. В серпні 2019 року був призначений прокурором військової прокуратури Київського гарнізону, де він пропрацював з його слів два дні і далі був переведений на посаду прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області, в період з вересня по грудень 2019 року перебував на посаді першого заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури і в грудні 2019 року його було призначено керівником Кагарлицької місцевої прокуратури. Керівником прокуратури Київської області на той час був ОСОБА_3 . В цей же період часу, а саме з 31.03.2018 прокурором ОСОБА_1 був придбаний автомобіль Volkswagen Touareg. Згідно щорічної декларації за 2019 рік керівник прокуратури Київської області ОСОБА_3 декларує цей же автомобіль, як такий що взятий в оренду у ОСОБА_1 з 01.05.2018. На питання членів комісії, прокурор ОСОБА_1 пояснив, що автомобіль керівнику Кагарлицької місцевої прокуратури не передавав та пояснити причини відображення керівником прокуратури Київської області ОСОБА_3 в декларації належного йому автомобіля не може. Таким чином, у комісії наявний обґрунтований сумнів щодо незалежності прокурора у своїй діяльності, процесуальній самостійності та підозра щодо позаслужбових стосунків із керівником прокуратури Київської області ОСОБА_3 .

За таких обставин у Комісії наявний сумнів щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності.

Досліджуючи спірне рішення № 32 від 20.01.2020 в частині професійної компетентності позивача, судом встановлено наступне.

Відповідно до приписів пункту 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Водночас, ні Порядок № 221, ні Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не містять чітких критеріїв/показників збирання, дослідження та оцінки інформації, що є необхідною для цілей атестації.

За змістом пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку № 221 встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії. Відтак, ухвалюючи рішення про неуспішне проходження атестації з підстав недостатнього рівня професійної компетентності прокурора, чи за наявності сумнівів у його доброчесності та професійної етики, комісія має зазначити на чому базуються такі висновки, тобто обґрунтувати своє рішення належним чином.

Судом встановлено, що Кадрова комісія оцінила рівень професійної компетенції позивача, у тому числі з урахуванням виконаного практичного завдання.

Разом з цим, незгода окремих членів комісії з розв'язанням окремих завдань практичного завдання ще не може свідчити про невідповідність позивача вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства. Сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Отже, саме на Кадрову комісію покладається обов'язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його професійно некомпетентним прокурором, тобто прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури.

За приписами Порядку №221 оцінка професійної компетентності прокурора включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, встановлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону.

Однак, з оскаржуваного рішення слідує, що оцінка професійної компетентності позивача була здійснена Кадровою комісією лише на підставі виконаного практичного завдання та без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації.

Окрім того, судом встановлено, що Дванадцятою кадровою комісією прийнято рішення від 20.01.2021 №31 про успішне проходження атестації прокурорами: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Разом з тим, з аналізу наданих Офісом Генерального прокурора копій практичних завдань, що виконували вказані вище особи на третьому етапі атестації та їхніх відповідей на них, встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вирішили практичне завдання аналогічно, як і позивач.

З урахуванням наведеного суд вважає, що висновки кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетентності з мотивів неправильного виконання практичного завдання не можуть визнаватися обґрунтованими.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, 7 жовтня 2021 року у справі №640/449/20.

Досліджуючи спірне рішення в частині п.2-4 щодо професійної етики та доброчесності позивача, суд зазначає наступне.

Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Суд погоджується з доводами відповідачів, що оцінка відповідності прокурора займаній посаді є дискреційними повноваженнями Кадрової комісії. Водночас, обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації на тому чи іншому її етапі повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура кожного етапу і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася кадрова комісія, коли оцінювала особу, тобто які мотиви ухваленого рішення.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути дослідженні в рамках проведення співбесіди: посилання на докази, на підставі яких встановлено ті чи інші обставини; оцінка доводів та аргументів особи, яка приймає участь у співбесіді; посилання на норми права, якими керувалася кадрова комісія. Таке рішення повинно містити судження комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов'язки на займаній посаді.

Таким чином, суд приходить висновку, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою зрозумілою сторонньому спостерігачу (обґрунтованим), тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

Змістовний аналіз оскаржуваного рішення свідчить про те, що причинами для прийняття рішення про не проходження позивачем атестації, зокрема, стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної етики та доброчесності, які, у свою чергу, обґрунтовуються сумнівами Комісії щодо достовірності відомостей, вказаних в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в частині прав на об'єкти нерухомого майна; відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора й членів його сім'ї, їхнім законним доходам; правомірності та джерел походження грошових коштів (заощаджень) прокурора та його близьких родичів; сумнівів щодо правомірності набуття позивачем права власності на земельні ділянки; а також підозри щодо позаслужбових стосунків позивача із керівником прокуратури Київської області Киричуком М.Ю.

Разом з тим, суд зауважує, що членами Комісії було проігноровано той факт, що позивач після звільнення в 2005 році з прокуратури Львівської області, почав працювати в органах прокуратури з серпня 2019 року.

Зокрема, зі змісту спірного рішення слідує, що членами Комісії робилися висновки щодо отримання доходів позивача протягом 2010-2018 років, неетичної поведінки позивача у 2018 році, тоді як позивач перебував на посадах в органах прокуратури з серпня 2019 року.

За таких обставин має бути встановлено, зокрема, за який період проводиться перевірка на предмет доброчесності та дотримання професійної етики: чи стосується вказана перевірка лише періоду перебування позивача на посадах в органах прокуратури, чи ні.

З даного приводу суд зазначає, що ні Закон №113-ІХ, ні Порядок № 221 такого визначення не містять, як не містять його Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII та Порядок проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затверджений наказом Генеральної прокуратури України від 16.06.2016 № 205.

З огляду на те, що Законом №113-ІХ та Порядком №221 передбачено атестацію саме прокурорів, на думку суду, перевірка дотримання професійної етики та доброчесності поширюється лише на період перебування особи на посадах в органах прокуратури і не може охоплювати необмежений період до вказаної дати.

При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення не містить обґрунтованих мотивів та доказів, а Кадрова комісія лише обмежилася посиланням на наявність сумнівів щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності, в частині придбання позивачем дорогих транспортних засобів та набуття права власності на земельні ділянки.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700-VII) Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

За приписами пункту 8 частини першої статті11 Закону №1700-VII до повноважень НАЗК належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої та другої статті 50 Закону №1700-VII НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування, та спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.

Отже, повноваження стосовно здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і можуть бути реалізовані в порядку, визначеному Законом №1700-VII.

Вказане узгоджується з висновками щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.10.2018 у справі №800/433/17.

При цьому, суд зазначає, що в силу приписів пунктів 8-11 розділу IV Порядку №221 Комісія вправі отримувати від НАЗК необхідну для цілей атестації інформацію. Доказів отримання такої інформації відповідачами суду не надано.

Крім того, суд звертає увагу, що перед призначенням 28.08.2019 ОСОБА_1 на посаду прокурора військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України, останній відповідно до Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 171, пройшов таку спеціальну перевірку, зокрема і психофізіологічне опитування із застосуванням поліграфа, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п.5 вказаного Порядку спеціальній перевірці підлягають зокрема і відомості щодо достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У контексті додержання ОСОБА_1 професійної етики Кадрова комісія зауважує про наявний обґрунтований сумнів, щодо незалежності прокурора у своїй діяльності, процесуальній самостійності та підозру щодо позаслужбових стосунків з керівником прокуратури Київської області.

Позивач вказує, що під час проходження співбесіди члени Кадрової комісії запитували у нього обставини придбання останнім в 2018 році автомобіля Volkswagen Touareg та надання його в оренду керівнику прокуратури Київської області.

Так, відповідно до ст.3 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів становлять Конституція України, закони України «Про прокуратуру», «Про захист суспільної моралі», «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», та інше законодавство, що стосується діяльності органів прокуратури, накази Генерального прокурора та цей Кодекс. Нормативною базою у цій сфері є також міжнародно-правові документи, в тому числі Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод і рішення Європейського Суду з прав людини, Керівні принципи ООН щодо ролі прокурорів, прийняті на Восьмому конгресі ООН у 1990 році, Стандарти професійної відповідальності та виклади основних обов'язків і прав прокурорів, ухвалені Міжнародною асоціацією прокурорів у 1999 році, Європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів (Будапештські принципи), ухвалені Конференцією генеральних прокурорів країн - членів Ради Європи у 2005 році, та інші.

Відповідно до ч.4 ст.19 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов'язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Отже, надаючи оцінку діям прокурора, як неетичним, Кадрова комісія повинна обґрунтувати допущення прокурором поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури, а не оцінку його дій на предмет дотримання загальних правил етики. Таке обґрунтування у рішенні не наведено.

Однак, в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на положення жодного з вищевказаних нормативно - правових актів, Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, на підставі яких комісія дійшла висновку про порушення позивачем правил професійної етики. Також спірне рішення не містить будь - яких посилань на інші документи, які б містили висновки органів, уповноважених законом на здійснення оцінки дотримання норм професійної етики та поведінки, щодо порушення позивачем вимог професійної етики.

При цьому, Кадровою комісією також не наведено жодних обставин, які б свідчили про порушення ОСОБА_1 принципу незалежності під час виконання своїх повноважень прокурора.

Крім того, суд зауважує, що статтею 32 Кодексу професійної етики передбачено, що оцінка дотримання норм професійної етики та поведінки прокурора може проводитися під час дисциплінарного провадження та надаватися при вирішенні питань щодо підвищення по службі, присвоєння класного чину, підготовці характеристик та рекомендацій.

Судом встановлено, що дисциплінарні скарги про вчинення прокурором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, третьої кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів не надходили. Відповідно дисциплінарні провадження стосовно вищевказаного прокурора відсутні. Інформація щодо проведення службових розслідувань, за результатами яких підтвердились неправомірні дія ОСОБА_1 , у тому числі і за фактами неналежного виконання своїх обов'язків, в Генеральній інспекції Офісу Генерального прокурора відсутня, що підтверджується листом Офісу Генерального прокурора від 12.02.2021 року № 07/3/2-286вих-21.

Долучені позивачем до заяви характеристики, що видані керівництвом прокуратури Київської області та Київської обласної прокуратури засвідчують позитивну оцінку останнього керівниками органів прокуратури та колективом прокуратури Київської області з точки зору дотримання ним професійної етики.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що зазначені висновки Кадрової комісії про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності в частині прав позивача на об'єкти нерухомого майна; відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора й членів його сім'ї, їхнім законним доходам; правомірності та джерел походження грошових коштів (заощаджень) прокурора та його близьких родичів; сумнівів щодо правомірності набуття позивачем права власності на земельні ділянки, а також підозри щодо позаслужбових стосунків позивача із керівником прокуратури Київської області ОСОБА_3 є необґрунтованими, суб'єктивними і такими, що зроблені винятково на підставі припущень та за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про порушення позивачем вимог законодавства у сфері запобігання корупції, зокрема щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім'ї задекларованим доходам, декларування ним недостовірних відомостей, наявності ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості набутих активів.

Виходячи з наведених обставин, з метою дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що має своїм результатом несприятливий наслідок для особи, суд дійшов висновку, що Рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №32 від 20.01.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» щодо ОСОБА_1 та відповідно наказ Генерального прокурора № 131к від 11.03.2021, який прийнятий на підставі цього Рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на викладене вище, звільнення ОСОБА_1 з посади здійснено із порушенням вимог чинного законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо поновлення позивача на посаді керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області з 12.03.2021 (дати незаконного звільнення).

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі також - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідною до довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 від 13.05.2021 № 21ф-165, його середньоденний заробіток без урахування податків, зборів та обов'язкових відрахувань складає 1801,70 грн., середньомісячний - 35133,15 грн.

Оскільки днем звільнення позивача є 12.03.2021, справа вирішена по суті 09.05.2022, то на період часу вимушеного прогулу позивача з 12.03.2021 по 09.05.2022 (включаючи перший та останній день цього проміжку) припадає всього 293 робочих днів.

Так, Офіс Генерального прокурора є головним розпорядником бюджетних коштів та відповідно до п.п.7 п.5 ст.22 Бюджетного кодексу України здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечує ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Матеріалами справи підтверджується, що заробітна плата позивачу нараховувалась і виплачувалась Прокуратурою Київської області, перейменованою в Київську обласну прокуратуру, яка є розпорядником коштів нижчого рівня та самостійно приймає рішення щодо фінансових зобов'язань у межах виділених їм бюджетних повноважень.

З урахуванням викладеного, стягненню з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.03.2021 по 09.05.2022 у сумі 527 898,10 грн. (1801,70 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 293 день (робочі дні за час вимушеного прогулу)) без урахування податків, зборів та обов'язкових відрахувань.

Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Розмір заробітку ОСОБА_1 за один місяць, обрахований відповідно до пункту 8 Порядку, та стягнення якого підлягає до негайного виконання у зв'язку з поновленням позивача на посаді, становить 35133,15 грн.

Таким чином, рішення в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.371 КАС України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

У позовній заяві позивач просить стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закону №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076 визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду: копії Договору про надання правової допомоги № 5 від 27.01.2021 року; розрахунок витрат на правничу допомогу від 22.04.2022, акт приймання-виконання робіт (надання правничої допомоги) від 22.04.2022. квитанцію від 22.04.2022 про сплату ним на рахунок ОСОБА_7 29525,02 грн.

Акт приймання-виконання робіт (надання правничої допомоги) містить погодинні розрахунки та зміст наданої правової допомоги, відповідно до якої вартість наданої адвокатом позивачу правничої допомоги складає 1 година, яка дорівнює 1000,00 грн., всього 29500,00 грн.

Відповідно до змісту акта приймання-виконання робіт (надання правничої допомоги), в ході надання правової допомоги замовнику щодо збору доказів, звернення до суду для поновлення порушених прав ОСОБА_1 шляхом оскарження в його інтересах наказу Генерального прокурора від 11.03.2021 № 131к, рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 32 від 20.01.2021, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу адвокатом ОСОБА_7 були надані наступні послуги: вивчення та аналіз чинного законодавства, усні консультації - 7 годин, складання адвокатських запитів (всього 12) - 7 годин, складання тексту позовної заяви - 9 годин, складання клопотання про витребування доказів - 30 хвилин, складання клопотання про долучення доказів (всього 2) - 1 година, вивчення та аналіз відзивів на позовну заяву (всього 2) - 3 години, складання заяви про компенсацію здійснених витрат по справі - 30 хвилин.

Судом встановлено, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу, пов'язані із юридичним супроводом справи №380/16041/21 і підтверджені належними та допустимими доказами.

Оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, заперечення відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, суд приходить до висновку, що дана справа є справою незначної складності та сума зазначена в акті приймання-виконання робіт є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.

Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Відтак, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовуються позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 32 від 20.01.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» щодо ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 131к від 11.03.2021, яким ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнено з посади керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021.

Поновити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та органах прокуратури з 12.03.2021.

Стягнути з Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, 27/2, м.Київ, 01601; код ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 12.03.2021 по 09.05.2022 в розмірі 527 898 (п'ятсот двадцять сім тисяч вісімсот дев'яносто вісім) грн. 10 коп., без урахування податків, зборів та інших обов'язкових відрахувань.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: вул.Різницька, 13/15, м.Київ, 01011; код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 2736 (дві тисячі сімсот тридцять шість) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: вул.Різницька, 13/15, м.Київ, 01011; код ЄДРПОУ 00034051).

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та органах прокуратури з 12.03.2021.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, 27/2, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу без урахування податків, зборів та інших обов'язкових відрахувань, у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 35133 (тридцять п'ять тисяч сто тридцять три) грн. 15 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений та підписаний 19.05.2022.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна

Попередній документ

104398479

Наступний документ

104398481

Інформація про рішення:

№ рішення:	104398480
№ справи:	380/6041/21
Дата рішення:	09.05.2022
Дата публікації:	23.05.2022
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Львівський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (23.11.2022)
Дата надходження:	17.08.2022
Предмет позову:	визнання дії та бездіяльності протиправними

Розклад засідань:

Минулі засідання (13)

14.01.2026 01:27	Львівський окружний адміністративний суд
14.01.2026 01:27	Львівський окружний адміністративний суд
14.01.2026 01:27	Львівський окружний адміністративний суд
19.05.2021 10:00	Львівський окружний адміністративний суд
14.06.2021 11:30	Львівський окружний адміністративний суд
24.09.2021 13:30	Львівський окружний адміністративний суд
19.10.2021 15:30	Львівський окружний адміністративний суд
22.11.2021 09:30	Львівський окружний адміністративний суд
10.01.2022 10:00	Львівський окружний адміністративний суд
01.02.2022 14:00	Львівський окружний адміністративний суд
07.03.2022 10:00	Львівський окружний адміністративний суд
16.11.2022 11:00	Восьмий апеляційний адміністративний суд
23.11.2022 11:00	Восьмий апеляційний адміністративний суд