14 лютого 2022 р.Справа № 520/11418/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Дуднєва М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Панов М.М.) від 26.08.2021 року по справі № 520/11418/21
за позовом Приватного акціонерного товариства "ЕНЕРГООБЛІК"
до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
про визнання нечинними наказу та податкового повідомлення-рішення,
Позивач, ПрАТ "ЕНЕРГООБЛІК", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:
визнати нечинним наказ Головного управління ДПС у Харківській області про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК» від 13.04.2021 за № 2580-п;
визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 19.05.2021 за № 00079410712.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувані наказ та податкове повідомлення-рішення відповідача є протиправним та таким, що прийняте всупереч нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 року по справі № 520/11418/21 позовні вимоги задоволено.
Визнано нечинним наказ Головного управління ДПС у Харківській області про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПРАТ «ЕНЕРГООБЛІК» (ЄДРПОУ 24662711) від 13.04.2021 №2580-п.
Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 19.05.2021 №00079410712.
Стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства "ЕНЕРГООБЛІК" (ЄДРПОУ 24662711) сплачену суму судового збору в розмірі 3089 (три тисячі вісімдесят дев'ять) грн 47 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ЄДРПОУ 43983495).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ "ЕНЕРГООБЛІК" є юридичною особою приватного права - підприємство, основними видами діяльності якого є виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації (КОД УКТ ЗЕД 26.51), оптова торгівля іншими машинами й устаткованням; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устатковання; установлення та монтаж машин і устатковання.
Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК» (ЄДРПОУ 24662711) з питань дотримання вимог валютного законодавства за зовнішньоекономічним контрактом на поставку продукції виробничо-технічного призначення від 03.09.2018 № 134/Р за період з 01.07.2019 по 31.03.2021 та від 02.07.2019 № 39/Р за період з 02.07.2019 по 31.03.2021.
За результатами проведеної перевірки, було складено акт перевірки від 28.04.2021 № 7280/20-40-07-12-07/24662711, яким було встановлено порушення ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК», а саме: пункт 2 статті 13 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» по експортних контрактах на поставку продукції виробничо-технічного призначення від 03.09.2018 №134/Р та від 02.07.2019 № 139/Р, укладених з ООО «ПК Энергоучет», Російська Федерація.
На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 19.05.2021 № 00079410712, яким на позивача накладено штраф за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на загальну суму 205964,43 грн.
Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, а також наказом про проведення документальної перевірки, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем не доказано правомірності вчинених ним дій та прийнятих рішень, проте, позивачем належними та допустимими доказами доведена їх протиправність.
Колегія суддів не погоджується із загальними висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.
Що стосується рішення суду першої інстанції в частині визнання нечинним наказу Головного управління ДПС у Харківській області про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК» (ЄДРПОУ 24662711) від 13.04.2021 №2580-п, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Положеннями підпункту 75.1.2 пунктом 75.1 статті 75 ПК визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Згідно наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК» від 13.04.2021 за № 2580-п, підставою для його прийняття зазначено, зокрема, підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України (про що зазначено в акті від 28.04.2021 № 7280/20-40-07-12-07/24662711).
Посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК).
Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.
При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб'єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК).
Відповідно до підпункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Право на судовий захист відображене і в частині першій статті 5 КАС, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла до висновку, що аналізованими нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових виїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою видачі наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи судом встановлено, що працівники податкового органу були допущені посадовими особами ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК» до проведення документальної виїзної перевірки.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 р. у справі № 816/228/17 (провадження № 11-109апп21).
На підставі наведених вище обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що вимога про визнання нечинним наказу Головного управління ДПС у Харківській області про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК» від 13.04.2021 за № 2580-п задоволенню не підлягає, оскільки дію цього наказу, як акту індивідуальної дії, реалізовано його застосуванням. Крім того, в позовній заяві взагалі не міститься жодних доводів та обґрунтувань з приводу протиправності цього наказу, що не було враховано судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин в цій частині.
Що стосується рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 19.05.2021 за № 00079410712, колегія суддів зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що між ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК», в особі директора Стеценка А.А., діючого на підставі Статуту, що іменується в подальшому «Постачальник» та ООО «ПК Энергоучет», Російська Федерація, в особі директора Тимошенко Г.А., діючого на підставі Статуту, що іменується в подальшому «Покупець», укладено контракт на: поставку продукції виробничо-технічного призначення від 02.07.2019 № 139/Р.
Згідно умов контракту Постачальник приймає на себе зобов'язання передати Покупцю у власність (поставити) продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити. Найменування, кількість, якісні та інші характеристики продукції, її вартість зазначена в Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною діючого контракту. Загальна вартість контракту складає 1917600,00 рос. руб. Валюта контракту - рос. руб. Умови поставки - DDU (г. Бєлгород), згідно правил INCOTERMS-2000.
Контракт діє з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019, проте не закінчується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
30.12.2019 до зазначеного контракту було укладено додаткову угоду за № 1, якою було визначено дату підписання зазначеного контракту 02.02.2019. Тобто дата підписання контракту є 02.02.2019.
Протягом перевіряємого періоду ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК», на виконання умов експортного контракту на поставку продукції виробничо-технічного призначення від 02.07.2019 № 139/Р, укладеного з ООО «ПК Энергоучет», Російська Федерація, відвантажено товар «Складальний комплект ультразвукового лічильника рідини (УВР-011 А2.2 Ду80 Ру20 0)», код товару УКТЗЕД 9026102100, «Ультразвуковий лічильник газу ГУВР-011 A2.2/Z-K», код товару УКТЗЕД 9026802000, на загальну суму 1917600,00 рос. руб. (еквівалент 725025,38 грн) згідно митної декларації від 04.09.2019 № 047310 - граничний строк надходження валютної виручки 02.09.2020.
Валютна виручка за відвантажений товар по експортному контракту на поставку продукції виробничо-технічного призначення від 02.07.2019 № 139/Р, укладеному з ООО «ПК Энергоучет», Російська Федерація, надійшла 27.10.2020 на валютний рахунок ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК», відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 14360570, на загальну суму 1917600,00 рос. руб. (еквівалент 711889,82 грн.).
Крім цього, ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК», в особі директора Стеценка А.А., діючого на підставі Статуту, що іменується в подальшому «Постачальник», з ООО «ПК Энергоучет», Російська Федерація, в особі директора Тимошенко Г.А., діючого на підставі Статуту, що іменується в подальшому «Покупець», укладено контракт на поставку продукції виробничо-технічного призначення від 03.09.2018 №134/Р.
Згідно умов контракту Постачальник приймає на себе зобов'язання передати Покупцю у власність (поставити) продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити. Найменування, кількість, якісні та інші характеристики продукції, її вартість зазначена в Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною діючого контракту. Загальна вартість контракту складає 2950000,00 рос. руб. Валюта контракту - рос, руб. Умови поставки - DDU (г. Бєлгород), згідно правил INCOTERMS-2000.
Контракт діє з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.09.2019, проте не закінчується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Валютна виручка за відвантажений товар по експортному контракту на поставку продукції виробничо-технічного призначення від 03.09.2018 № 134/Р, укладеному з ООО «ПК Энергоучет», Російська Федерація, надійшла на валютний рахунок ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК», відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 14360570, на загальну суму 2950000,00 рос. руб. (еквівалент 1 110 975,00 грн.), в тому числі: 17.10.2019 на загальну суму 240000,00 рос. руб. (еквівалент 92632,80 грн.); 01.11.2019 на загальну суму 300000,00 рос. руб. (еквівалент 116751,00 грн.); 10.12.2019 на загальну суму 500000,00 рос. руб. (еквівалент 185865,00 грн.); 24.12.2019 на загальну суму 410000,00 рос. руб. (еквівалент 153303,10 грн.); 26.12.2019 на загальну суму 600000,00 рос. руб. (еквівалент 224442,00 грн.); 30.04.2020 на загальну суму 500000,00 рос. руб. (еквівалент 183150,00 грн.); 24.06.2020 на загальну суму 400000,00 рос. руб. (еквівалент 154832,00 грн.).
Згідно висновків акту перевірки, відповідач вважає, що валютна виручка по зазначеним контрактам надійшла із порушенням законодавчо встановлених строків розрахунків у сфері ЗЕД, чим порушено пункт 2 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21 червня 2018 року № 2473-VIII.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачу про вчинене правопорушення позивача стало відомо ще у березні 2020 року відповідно до відомостей, які були надіслані від Державної податкової служби України на адресу Головного управління ДПС у Харківській області, а тому на момент проведення перевірки минуло понад шість місяців, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про валюту і валютні операції» позбавляє можливості відповідачу нараховувати штрафні санкції.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне.
Зі змісту податкового повідомлення-рішення від 19.05.2021 за № 00079410712 судом встановлено, що до підприємства позивача застосовано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та за невиконання зобов'язань та порушення вимог валютного законодавства у розмірі 205964,43 грн.
Згідно з п. 52-1 підрозділу 10 розділуXX “Перехідні положення” ПК України, за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби, штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за порушення, визначені в абзацах другому - дев'ятому цього пункту.
Протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби, платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.
Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до ПК України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-IX, в редакції від 01.01.2021, підпункт 14.1.162 ПК України викладено в наступній редакції: « 14.1.162. пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов'язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».
Відповідно до п.п. 54.3.3. п. 54.3. статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення, у сфері зовнішньоекономічної діяльності; є контролюючий орган.
Отже, ПК України визначено, що пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті є різновидом грошового зобов'язання платника податків та застосовується контролюючим (податковим) органом в порядку, який передбачений для прийняття податкових повідомлень-рішень, а Закон України «Про валюту і валютні операції», зокрема стаття 13, містить лише встановлення такого виду відповідальності, як пеня за порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею.
Таким чином, пеня за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті відповідно до вимог ПК України з 01.01.2021 є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1. ст. 14 ПК України та відповідно нарахування пені суперечить положенням абз. 11 п. 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку, що податковий орган неправомірно нарахував позивачу пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.
Судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин в цій частині не було враховано вищенаведених обставин.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Натомість відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість нарахування позивачу пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Крім того, при вирішенні спірних правовідносин судом першої інстанції не було враховано наступного.
Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що вимоги позивача були задоволенні шляхом визнання нечинними наказу Головного управління ДПС у Харківській області про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК» від 13.04.2021 за № 2580-п та податкового повідомлення-рішення від 19.05.2021 за № 00079410712.
Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.
Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України. Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом, зокрема: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
В свою чергу, вирішуючи справу по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю. А у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Для оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлено статтею 264 КАС України.
Відповідно змісту частини першої цієї статті, такий порядок поширюється на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Відповідно до ч. 3 ст. 264 КАС України, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності.
Зі змісту положень вказаної статті вбачається, що оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (ч. 2 ст. 265 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
В свою чергу, акти індивідуальної дії стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
Також колегія суддів зазначає. що захист порушеного права здійснюється щодо нормативно-правових актів у спосіб визнання їх протиправними та нечинними, а стосовно індивідуальних актів шляхом визнання їх протиправними і скасування.
Крім того, втрата чинності нормативно-правового акту має місце виключно в разі набрання рішенням законної сили про визнання нечинним та скасування такого акту, а для індивідуального акту визнання його протиправним скасування є наслідком визнання незаконним і неможливість застосування його з моменту його видання.
Оскільки предметом спору у цій справі є оскарження позивачем наказу Головного управління ДПС у Харківській області про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ЕНЕРГООБЛІК» від 13.04.2021 за № 2580-п та податкового повідомлення-рішення від 19.05.2021 за № 00079410712, які є актами індивідуальної дії, у суду першої інстанції були відсутні підстави визнавати такі акти нечинними, оскільки належним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є визнання їх протиправними та скасування цих рішень податкового органу.
Судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин вказаних вище обставин також враховано не було.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 року по справі №520/11418/21 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "ЕНЕРГООБЛІК" - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 19.05.2021 №00079410712.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя Н.С. Бартош
Судді З.Г. Подобайло А.М. Григоров
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст постанови складено 19.05.2022 року