14 лютого 2022 р.Справа № 520/13509/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Дуднєва М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Спірідонов М.О.) від 11.10.2021 року по справі № 520/13509/21
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області
третя особа Державна судова адміністрація України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо нарахування та виплати судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 травня 2021 року по 30 червня 2021 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 «Про Державний бюджет України на 2021 рік», шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з урахуванням раніше виплачених сум з 01 травня 2021 року по 30 червня 2021 року включно без застосування щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 «Про Державний бюджет України на 2021 рік», шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня, у розмірі 12171,60 гривень;
- рішення суду про присудження виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що розмір нарахованої та виплаченої йому суддівської винагороди за період з 01 травня 2021 року по 30 червня 2021 року не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Вказує, що відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня - 2270 грн. Проте відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення у період з 01 травня 2021 року по 30 червня 2021 року протиправно застосував розмір прожиткового мінімуму - 2102 грн, що є меншим ніж гарантовано законодавством та є порушенням права на оплату праці. Вважаючи вказані дії протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2021 року залучено Державну судову адміністрацію України в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що рішення суду не ґрунтується на принципі верховенства права, Конституції та законах України, прийнято без урахування практики Європейського суду з прав людини, висновки, викладені в рішення не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Вказує, для правильного вирішення справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав суду потрібно було з'ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди та визначити правовий статус державного органу в адміністративному спорі - відповідач (другий відповідач). Натомість, судом першої інстанції було залучено ДСА України в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Також вважає, що остаточним належним способом виконання судового рішення за цим позовом та поновлення порушених прав позивача є саме стягнення, оскільки погашення заборгованості за судовими рішеннями, виконання яких гарантовано державою, здійснює Казначейство, а не Державна виконавча служба. По суті спору вказує, що відповідач всупереч приписам ч.2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» застосував до спірних правовідносин положення норм абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», якими ці відносини не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача. Будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Вважає, що неправильне визначені відповідачем пріоритетності законів, яке не ґрунтується на Конституції України, призвело до їх неправильного застосування, а як наслідок, порушення прав позивача.
Відповідач надав до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 23.12.2005р. № 1824/2005 позивача призначено на посаду судді Шевченківського районного суду Харківської області строком на п'ять років.
Указом Президента України «Про переведення суддів» від 01.11.2007р. № 1044/2007 позивача переведено на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 13.01.2011р. № 2934-VI обраний безстроково на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області.
Наказом голови Балаклійського районного суду Харківської області від 12.12.2017р. №02-03/116 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу, з 22.12.2017р.
Позивач вказував, що у період з 01 травня 2021 року по 30 червня 2021 року для визначення розміру посадового окладу відповідачем використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу в розмірі 2102,00 грн., замість визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» - 2270 грн.
Не погодившись із вказаними діями відповідача , позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, на час розгляду даної справи, норма статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» не визнана неконституційною, а тому підстави для її незастосування відповідачем відсутні. В зв'язку з чим розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідач як територіальний орган Державної судової адміністрації України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, нараховуючи та здійснюючи виплату суддівської винагороди позивачу за період з 01.05.2021 року по 30.06.2021 року.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні адміністративного позову, проте вважає за необхідне змінити підстави та мотиви, виходячи з наступного.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 01 січня - 1921 гривня, з 01 липня - 2013 гривень, з 01 грудня - 2100 гривень;
дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня - 2395 гривень, з 01 липня - 2510 гривень, з 01 грудня - 2618 гривень;
працездатних осіб: з 01 січня - 2270 гривень, з 01 липня - 2379 гривень, з 01 грудня - 2481 гривня;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 01 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 01 січня - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність: з 01 січня - 1769 гривень, з 01 липня - 1854 гривні, з 01 грудня - 1934 гривні.
Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2021 року позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Вважаючи помилковими висновки суду першої інстанції про те, що стаття 7 Закону №1082-ІХ містить спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн, колегія суддів зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
При цьому, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.
До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з січня по червень 2021 року), а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Колегія суддів уважає за потрібне вказати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Водночас, Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах апеляційного перегляду судового рішення в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
Отже, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), за період що йдеться в позовній заяві, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" було неправомірним.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що на час розгляду справи норма статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» не визнана неконституційною, а тому підстави для її незастосування відсутні.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік).
Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 вказав, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з'ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач).
Верховний Суд вказав, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, витребувано у Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області інформацію про те, чи було передбачено кошторисом та чи виділялися Балаклійському районному суду Харківської області кошти фонду оплату праці за 2021 рік на виплату суддівської винагороди, виходячи із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року - 2270 грн, та якщо в кошторисі були передбачені відповідні кошти, то чи виділялися кошти в обсязі, передбаченому кошторисом.
На виконання вимог суду, відповідач повідомив, що ДСА України, як головним розпорядником бюджетних коштів, на 2021 року було виділено ТУ ДСА України у Харківській області кошти для нарахування та виплати суддівської винагороди з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн., відповідно до вимог абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік». Прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб, у розмірі 2270 грн. (абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік») не застосовувався як розрахункова величина для подальшого виділення коштів ДСА України територіальному управлінню для виплати суддівської винагороди у 2021 році. На підтвердження вказаної інформації відповідач надав копію розрахунку фонду суддівської винагороди.
Третя особа листом від 09.02.2022 року №» 11-2026/22 повідомила, що для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовано прожитковий мінімуму у розмірі 2102 грн.
На підставі викладено, колегія суддів дійшла висновку, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду слугувало саме недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.
А відтак, оскільки невиплата суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана саме з діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), то саме ДСА України є суб'єктом владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право позивача.
А тому, враховуючи встановлені під час апеляційного розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області не є належним позивачем, який повинен відповідача за заявленими позовними вимогами.
Статтею 48 КАС України, встановлено підстави та порядок заміни неналежної сторони.
Відповідно до частин 1 і 4 цієї статті суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
За змістом цих процесуальних норм допустити заміну належної сторони у справі може виключно суд першої інстанції, а КАС України не передбачено заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції.
Відтак, у разі встановлення таким судом, що відповідачем у справі є особа, яка не повинна відповідати за заявленим до неї позовом, то такий (позов) повинен бути залишений без задоволення.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом до неналежного відповідача, це є підставою для відмови в позові.
Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що вказане вище не позбавляє його права повторно звернутися за захистом своїх прав, свобод та інтересів у встановлений законом спосіб та до належного відповідача.
Отже, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийняв правильне по суті рішення, однак із помилковим застосуванням норм права.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308 КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм права, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні в частині підстав та мотивів відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року по справі №520/13509/21 змінити з підстав та мотивів відмови у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області третя особа Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року по справі №520/13509/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя Н.С. Бартош
Судді А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст постанови складено 19.05.2022 року