19 травня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/987/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо проведення виплати нарахованої пенсії позивачу після її перерахунку з 01.04.2019 з обмеженням її максимального розміру;
зобов'язати відповідача здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату нарахованої пенсії позивачу згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.10.2021 по справі № 620/5747/21 без обмежень її максимального розміру, зберігаючи його відсотковий розмір його пенсії 80% від сум грошового забезпечення та виходячи зі 100% суми підвищення пенсії з 01.04.2019.
Позов мотивовано тим, що застосування відповідачем обмеження граничного розміру пенсії на підставі статті 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” є неправомірним в силу незворотності дії нормативно-правових актів у часі.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідачем в межах встановленого судом строку подано відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначає, що розмір пенсії позивачу обмежено правомірно на виконання вимог статті 2 розділу І Закону України від 08.07.2011 №3668-VI “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.05.2022 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії в частині вимог, що стосуються проведення з 01.04.2019 перерахунку та виплати нарахованої пенсії згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.10.2021 у справі №620/5747/21, зокрема, зберігаючи відсоткове значення розміру пенсії 80% від суми грошового забезпечення та виходячи зі 100% суми підвищення пенсії - закрито.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
З 01.04.2019 відповідачем на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.10.2021 у справі №620/5747/21 проведено позивачу перерахунок пенсії та при її виплаті застосовано обмеження максимальним розміром, виходячи з десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вважаючи таке обмеження протиправним, позивач звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про перерахунок його пенсії без обмеження максимальним розміром (а.с.10), однак листом від 06.01.2022 ГУ ПФУ в Чернігівській області відмовило позивачу у задоволенні його заяви та зазначило, зазначило, що таке обмеження застосовано на виконання статті 2 Закону України від 08.07.2011 №3668-VI “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” (а.с.11).
Вважаючи дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром протиправними, позивач звернуся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 №2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Закон №2262-ХІІ).
Приписами частини 12 статті 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом і які були відряджені для роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та одержували заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій, пенсії обчислюються виходячи з посадового окладу, встановленого за аналогічною посадою відповідно для осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
08.07.2011 було прийнято Закон України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011.
У відповідності до частини першої статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про судоустрій і статус суддів”, Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України”, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
За приписами абзацу першого пункту 2 “Прикінцевих та перехідних положень” Закону №3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
На підставі Закону №3668-VI були внесені, також, зміни і до статті 43 Закону №2262-ХІІ.
Частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до матеріалів справи, ГУ ПФУ в Чернігівській області на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.10.2021 у справі №620/5747/21 проведено позивачу перерахунок пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. При цьому, перераховану пенсію позивачу призначено до виплати з урахування максимального її розміру - 19340,00 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, положення частини сьомої статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Верховний Суд постановах від 09.09.2019 у справі №463/925/17, від 14.05.2019 у справі №591/2109/17, від 15.04.2019 у справі №127/4270/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17 зазначив: “…буквальне розуміння змін внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими”.
Таким чином, з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
З огляду на зазначене, суд вважає, що частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ не встановлено обмеження максимального розміру пенсії позивача.
Щодо доводів відповідача, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення статті 2 Закону №3668-VI, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, суд зазначає таке.
Саме на підставі вказаного Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” були внесені зміни до статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, які фактично є ідентичними.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
При цьому, Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 вказав, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом№ 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України.
Отже, сам факт визнання такого обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає статті 117 Конституції України свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” при перерахунку пенсії позивача.
Таким чином, посилання на чинність положень Закону №3668-VI, враховуючи те, що вказаний нормативний акт визначає загальні правила щодо заходів реформування пенсійної системи та не спростовує неконституційність частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII з 20 грудня 2016 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, є необґрунтованими.
З огляду на зазначене, суд вважає, що дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо обмеження з 01.04.2019 максимального розміру пенсії позивача десятикратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, є протиправними, а тому, позовні вимоги необхідно задовольнити.
За наведених обставин, суд зазначає, що відмова ГУ ПФУ в Чернігівській області у перерахунку і виплаті пенсії позивачу без обмеження граничного розміру є незаконною і необґрунтованою.
За приписами частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України” (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути “існуючим майном” або “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи “законними сподіваннями” отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі “Стреч проти Сполучного Королівства” (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини “Щокін проти України” (№23759/03 та №37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини “Сєрков проти України” (№39766/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Суд зазначає, що хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №826/6382/17 та від 16.10.2018 у справі №522/16882/17.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява №65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява №63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі “Ґарсія Руіз проти Іспанії” (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що “…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…”.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо проведення виплати нарахованої пенсії ОСОБА_1 після її перерахунку з 01.04.2019 з обмеженням її максимального розміру.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату нарахованої пенсії ОСОБА_1 згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.10.2021 у справі №620/5747/21 без обмежень її максимального розміру.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14000).
Повний текст рішення складений 19.05.2022.
Суддя О.М. Тихоненко