19 травня 2022 року Справа № 480/8154/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діски А.Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8154/21 за позовом ОСОБА_1 до Старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Табули Юлії Олександрівни, Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови,-
Позивач, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Стадника Семена Валерійовича, звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Табули Юлії Олександрівни, в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Табули Юлії Олександрівни по виконавчому провадженню № 56744341 від 06.08.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 26565,73 грн.
Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № 56744341 про стягнення боргу в сумі 265657,35 грн за виконавчим листом Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.08.2011 № 1806/2-329/11. 06.08.2021 відповідачем було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору з позивачки у цьому виконавчому провадженні. Позивачка вважає вказану постанову протиправною, оскільки в порушення вимог ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), станом на дату відкриття виконавчого провадження, її прийнято не одночасно із відкриттям виконавчого провадження 10.07.2018.
Крім того, позивач вказує, що станом на дату відкриття виконавчого провадження норма ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 % суми, що фактично стягнута, повернута, або вартість майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Проте, фактично стягнуто суми не було, виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду. Тому позивач вважає, що у відповідача не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначено у спірній постанові. Також позивач зазначає, що у оскаржуваній постанові незаконно вказано про винесення її ОСОБА_2 , яка виконавче провадження не відкривала та не мала законних підстав виносити постанову про стягнення виконавчого збору.
Ухвалою суду від 27.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін з урахуванням особливостей розгляду даної категорії справ, передбачених ст.ст. 268, 269, 270-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та призначено справу до судового розгляду. Цією ж ухвалою було залучено до розгляду справи другим відповідачем - Зарічний відділ державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов, доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Ухвалу суду відповідач отримав 01.10.2021 (а.с. 39), однак станом на час розгляду справи, відзив на позов до суду не надано.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалами суду від 07.10.2021 та від 20.10.2021 відкладалося судове засідання у справі.
11.10.2021 на виконання вимог ухвали суду відповідачем було надано копії матеріалів виконавчого провадження № 56744341.
Ухвалою від 09.11.2021 провадження у справі №480/8154/21 було зупинено до набрання законної сили рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми у справі № 591/5983/21.
Ухвалою суду від 21.02.2022 поновлено провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 03.03.2022.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон, яким затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні'' від 24.02.2022 № 64/22, відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У зв'язку з активними бойовими діями на території України, в тому числі в м. Суми та Сумській області, з метою недопущення загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду та суддів, засідання у справі 03.03.2022 не проводилося.
Належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи представники сторін у судове засідання 19.05.2022 не з'явились, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до вимог ч. 9 ст. 205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2018 начальником відділу Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області Кубраковим К. П. було відкрито виконавче провадження № 56744341 з виконання виконавчого листа № 1806/2-329/11, виданого 12.08.2011 Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОТП Банку боргу в сумі 265657,35 грн (а.с. 59).
У подальшому постановами державного виконавця від 01.07.2020 було накладено арешт на кошти боржника (а.с. 61), від 01.10.2020 - замінено сторону виконавчого провадження (а.с. 63), 14.12.2020 - накладено арешт на майно боржника (а.с. 65), 25.01.2021 - звернуто стягнення на доходи боржника (а.с. 66).
06.08.2021 старшим державним виконавцем Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Табулою Ю. О. винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 26565,73 грн (а.с. 10).
Не погодившись із вказаною постановою, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон №1404-VIII.
Згідно із статтями 1, 5 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Між тим Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
Так, з урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За змістом спірної постанови, виконавчий збір (у розмірі 10 відсотків) державний виконавець розрахував від суми, що підлягала примусовому стягненню, проте, доказів що у межах виконавчого провадження відбулося фактичне стягнення цієї суми у повному обсязі відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що Верховним Судом досліджувалось питання наявності правових підстав для стягнення державним виконавцем з боржника у виконавчому провадженні виконавчого збору, розрахованого у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягала примусовому стягненню, за умови коли виконавче провадження було розпочато до внесення Законом № 2475-VIII змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ, і з боржника фактично не було стягнуто кошти за виконавчим документом.
Відповідаючи на це питання, Верховний Суд, зокрема у постановах від 14.05.2020 у справі № 640/685/19, від 15.10.2020 у справі № 280/5959/19, від 28.10.2020 у справі № 400/878/20, виходив з того, що з аналізу норм Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28.08.2018, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів було здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
У справі № 420/4279/19 Верховний Суд також врахував, що відповідно до редакції Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивачки, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Верховний Суд у справах № 640/685/19, № 280/5959/19 та № 400/878/20, аналізуючи вищевказані законодавчі зміни, зазначив, що положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Оскільки внесені Законом № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржниці (позивачки), а виконавчою службою фактично не стягнуто з неї коштів за виконавчим листом у повному обсязі, тому відсутні правові підстави для стягнення з боржниці (позивачки) виконавчого збору у визначеному державним виконавцем розмірі.
Суд також враховує, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 21.10.2021 у справі № 420/4279/19 та від 10.02.2022 у справі № 640/9256/21.
З огляду на наведене, суд вважає, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже ця постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо стягнення на користь позивача судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 19.07.2021 № 1, укладений між позивачем та адвокатом Стадником Семеном Валерійовичем (а.с. 8) та копію детального опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом від 19.08.2021 (а.с. 9).
При цьому, суд відмічає, що перераховані в детальному описі робіт, виконаних адвокатом, такі види послуг, як надання первинної консультації та вивчення документів та формування правової позиції не дають змоги визначити об'єм та кількість опрацьованих матеріалів, їх відношення до предмету спору, ступінь впливу на кінцевий результат, якого прагне досягти сторона при розгляді даної справи, при цьому даний вид послуг, може бути складовою витрат понесених під час складання позову, відповіді на відзив, тощо.
Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви. Крім того, суд зазначає, що судові засідання по справі не проводились.
З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн.
Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. (а.с. 33).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Табули Юлії Олександрівни, Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Табули Юлії Олександрівни від 06.08.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 26565,73 грн. у виконавчому провадженні № 56744341.
Стягнути із Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (пр-т Курський, 6, м. Суми, Сумська область, код ЄДРПОУ 40211137) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 грн. та 2000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.Б. Діска