13 травня 2022 року м. Рівне №460/16859/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Морозюк О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1 , представник Баранчук В.М.,
відповідача: представник не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВідділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)
про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якому позивач просила суд:
-визнати дії відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) протиправними;
-зобов'язати уповноважених осіб відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця б/н від 26.09.2008 (реєстраційний номер обтяження 7981796, зареєстроване 26.09.2008 Рівненською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України).
Мотивуючи вимоги позову ОСОБА_1 зазначала, що її сину належала на праві власності 1/3 квартири, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті позивач не змогла прийняти спадщину на вказану частину квартири, оскільки на таку накладено арешт, про що відповідач повідомив її листом від 26.07.2021.
Ухвалою суду від 03.03.2022 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про скасування постанови Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (назва на момент винесення постанови: Відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції) від 26.09.2008 б/н в частині накладення арешту на квартиру, що знаходитися за адресою: АДРЕСА_1 , - повернуто позивачу.
Ухвалою суду від 03.03.2022 позивача звільнено від сплати судового збору, відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 01.04.2022 на 14:30 год.
Ухвалою суду від 01.04.2022 розгляд адміністративної справи №460/16859/21 відкладено до 06.05.2022 до 09:30 год.
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена у відзиві від 06.05.2022, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції про те, що згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 7981796 наявне обтяження згідно постанови відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції б/н від 26.09.2008, якою накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 . Частинами 4, 5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено вичерпний перелік підстав зняття арешту з майна. Разом з тим зазначено, що відомості про наявні відкриті або завершені виконавчі провадження за ОСОБА_3 відсутні. Встановити на підставі якого виконавчого документа було накладено арешт, стан виконання виконавчого провадження та наявність підстав для зняття арешту з всього нерухомого майна, накладеного постановою б/н від 26.09.2008 неможливо. За наведеного, відповідач просив повністю відмовити у задоволенні позову.
06.05.2022 судовий розгляд відкладено до 13.05.2022 до 09:30 год.
13.05.2022 позивач подала до суду відповідь на відзив, у якій висловила свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.
У судовому засіданні, призначеному на 13.05.2022, позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з наведених позові та відповіді на відзив підстав. Просили позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судове засідання не прибув. Про дату, місце і час судового розгляду повідомлявся належним чином. У відповідності до вимог ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.
Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, з урахуванням такого.
З договору купівлі-продажу від 12.08.2005, засвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованого в реєстрі 22.08.2005 за №5988, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбано у власність квартиру АДРЕСА_2 .
Відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно підтверджено належність на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.2005 (реєстраційний номер майна: 11586071).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача - ОСОБА_4 , якому належала 1/3 вказаної квартири.
Згідно з матеріалами спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 за №12/2016, розпочатої 04.10.2016, ОСОБА_6 є спадкоємцем спадкового майна ОСОБА_4 .
Із відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна судом встановлено, що постановою відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції б/н від 26.09.2008 накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , що стало підставою для реєстрації Рівненською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України 26.09.2008 обтяження за №7981796.
Листом від 26.07.2021 №114039Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), за результатами розгляду заяви позивача від 20.07.2021 щодо зняття арешту, повідомив про відсутність обтяжень на нерухоме майно позивача, а саме: 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , а також про наявність інформації про обтяження нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 . При цьому, відповідач вказав на те, що підстави для надання позивачеві інформації про арешт нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 відсутні, оскільки позивач не є стороною виконавчого провадження та не уповноважена представляти інтереси боржника.
Листом від 29.10.2021 №152687, надісланим у відповідь на адвокатський запит представника позивача, відповідач повідомив, що згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження у відділі на виконанні не перебувало та станом на 29.10.2021 не перебуває відкритих виконавчих проваджень відносно ОСОБА_4 .
За таких обставин позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд керується таким.
Насамперед суд зазначає, що за правилами п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
В свою чергу, за визначенням, яке міститься у п.2 ч.1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Розгляд позовних вимог особи, яка була заявником щодо реєстраційних дій до державного виконавця про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно належить до юрисдикції адміністративних судів, при умові, що позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій чи рішень державного виконавця і відсутній спір щодо права власності на відповідне майно.
Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №820/4146/17. Крім цього, від даного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступила і у постанові від 04.09.2018 по справі №823/2042/16.
Окремо суд зауважує, що при визначенні юрисдикційності спору з державним виконавцем чи щодо оскарження дій державного виконавця критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії та або рішення державного реєстратора з приводу реалізації останнім повноважень, наданих йому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004 і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Наведене в повній мірі відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц.
У даній справі встановлено, що право позивача на нерухоме майно ніким не оспорюється. Не виникає також і жодного приватноправового спору між позивачем та обтяжувачем прав на відповідне майно. Спір також не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб.
Враховуючи наведене вище та беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями/рішенням відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) відповідача, підлягає перевірці адміністративним судом.
Що стосується суті спору, то суд враховує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606, в редакції, чинній станом на час накладення арешту на майно боржника), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цьогоЗаконута інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
При цьому, приписами ч.1 ст.7 Закону №606 встановлювалось, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчогопровадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешту межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуваннямвитрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження (ст. 55 Закону № 606 в редакції, чинній станом на час накладення арешту на майно боржника).
Згідно з положеннями ст.49 вказаного Закону (в редакції, чинній на час смерті сина позивача) виконавче провадження підлягає закінченню у випадку смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідаціїюридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.
Частиною 1 статті 50 Закону №606 (в редакції, чинній на час смерті сина позивача) передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжнихзаходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Тобто, станом на час смерті ОСОБА_4 смерть боржника визначалася окремою, самостійною, підставою для закінчення виконавчого провадження, що мало б наслідком зняття накладеного арешту.
Відповідач у листі від 29.10.2021 та у відзиві на позовну заяву наголошував на тому, щозгідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби на виконанні не перебувало тане перебуває відкритих виконавчих проваджень відносно ОСОБА_4 .
Разом з тим, судом також встановлено, що арешт на все на все нерухоме майно ОСОБА_2 накладався постановою відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції б/н від 26.09.2008, (реєстраційний номер обтяження 7981796).
Відсутність відомостей про відкриті виконавчі провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження в 2021 році не спростовують факту накладення арешту на майно постановою державного виконавця в 2008 році.
Положеннями ст.39, 40 діючого Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016№1404-VIII також передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті боржника і арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається.
Відповідно до ч.4 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016№1404-VIII, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, субєкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках, як передбачено у ч.5 ст.59 зазначеного вище Закону, арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-ІV (далі - Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
За визначенням, що наведене у п.1 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.
Загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав (ст.3 вказаного Закону).
Обтяження речових прав на нерухоме майно, зокрема, у вигляді арешту, підлягає державній реєстрації (ст.4 зазначеного Закону).
За вимогами ст.12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.
Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Відповідно до ст.6 Закону організаційну систему державної реєстрації прав становлять:
1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;
2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;
3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
В свою чергу, підстави для державної реєстрації прав чітко визначені у ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Так, за правилами частини другої цієї статті, державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:
1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;
2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;
3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;
4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;
5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката;
6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;
7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.
При цьому, за змістом п.3 ч.1ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державним реєстратором є державний, приватний виконавець у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Отже, відповідно до чинного законодавства, державний виконавець у разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження із зазначенням у ній про скасування (зняття) накладеного арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також у разі отримання відповідної обґрунтованої заяви, наділений повноваженнями, діючи як державний реєстратор у розумінні приписів п.3 ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", самостійно вчинити реєстраційні дії щодо внесення до Державного реєстру прав запису про припинення такого обтяження (зняття арешту тощо).
Судом встановлено, що будь-яких виконавчих проваджень щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, боржником у яких був би ОСОБА_3 і для забезпечення виконання яких накладався арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження немає.
За наведеного, суд дійшов висновку, що на даний час відсутні будь-які підстави для того, щоб продовжувало свою дію обтяження у вигляді арешту майна боржника, накладеного постановою державного виконавця б/н від 26.09.2008 (реєстраційний номер обтяження 7981796, зареєстроване 26.09.2008 Рівненською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України).
В той же час, запис про обтяження зберігається в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у розділі Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна і на сьогоднішній день позивач позбавлений можливості отримати рішення державного реєстратора про припинення такого обтяження.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що існування незнятого арешту майна порушує права позивача.
За правилами ч.4 ст.6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
За встановлених обставин справи, позивач позбавлений права звернутися до суду з цивільним позовом у порядку ч.1 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII або ж зняти арешт у порядку частини третьої, четвертої цієї статті.
Таким чином, арешт, накладений постановою державного виконавця б/н від 26.09.2008 (реєстраційний номер обтяження 7981796, зареєстроване 26.09.2008 Рівненською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України) підлягає скасуванню судом відповідно до ч.5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII.
При цьому, суд дійшов висновку, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, оскільки його ефективність визначена з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо незняття арешту з об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця б/н від 26.09.2008 (реєстраційний номер обтяження 7981796, зареєстроване 26.09.2008 Рівненською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (вул. Замкова, 22А, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 35007146)
Повний текст рішення складений 18 травня 2022 року
Суддя С.А. Борискін