19 травня 2022 р. № 400/13638/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" (надалі - відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльності державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 17 078 гривень 38 копійок;
- зобов'язання державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 17 078 гривень 38 копійок вартості грошової компенсації за невикористане речове майно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день звільнення ОСОБА_1 з Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)», відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно. Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Листом від 09.11.2021 року відповідач надав відповідь, відповідно до якої грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу не була виплачена у зв'язку з тим, що фінансування на вказані цілі не надходило. Позивач вважає, що така безіяльність відповідача суперечить нормам діючого законодавства, що у свою чергу і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Ухвалою від 04.01.2022 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/13638/21 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до положень ч. 4. ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , з 08 серпня 2000 року по 29 жовтня 2021 року проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Наказом начальника державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» від 27 жовтня 2021 року №191/ос-21 «Про звільнення» ОСОБА_1 було звільнено зі служби відповідно до пункту 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» 29 жовтня 2021 року.
Відповідно до довідки №7 державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» вартість речового майна, що належить до видачі позивачу становить 17078,38 грн.
При цьому, на день прийняття наказу про звільнення із позивачем не проведено розрахунку по усім видам грошового забезпечення, а саме не виплачено грошову компенсацію за речове майно.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій, зокрема, просив, надати інформацію чи виплачена позивачу грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна після його звільнення.
Листом від 09.11.2021 року №7/53-21/Б-22 відповідач повідомив, що грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна після звільнення ОСОБА_1 не виплачена у зв'язку з тим, що фінансування на вказані цілі не надходили.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (надалі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Згідно частини 5 статті 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (частина 5 статті 21 Закону № 2713-IV).
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби", затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами (далі в редакції чинній на час звільнення позивача зі служби).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 578, останній визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Згідно п. 2 Порядку № 578 речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
У відповідності до п. 4 Порядку № 578 речове майно придбавається державною установою «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» для міжрегіональних територіальних органів Мін'юсту з питань виконання кримінальних покарань (далі - міжрегіональні територіальні органи) (далі - міжрегіональні управління), установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, закладів освіти Державної кримінально-виконавчої служби (далі - заклади освіти), державною установою «Центр пробації» - для уповноважених органів з питань пробації, державною установою «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» - для закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби (далі - органи і установи) централізовано у порядку, передбаченому законодавством.
Дозволяється децентралізоване придбання речового майна міжрегіональними територіальними органами, установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, закладами освіти у порядку, передбаченому законодавством.
Речове майно підприємствами установ виконання покарань (далі - підприємства) придбавається самостійно за рахунок коштів таких підприємств.
Пунктами 8, 9 Порядку № 578 визначено, що речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення № 1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13. Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; курсанти - з дня зарахування їх до списків навчальних закладів; спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади. Видача речового майна в особисте користування проводиться згідно з антропометричними даними (зріст, об'єм грудей, шиї, голови, розмір взуття). Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи.
Згідно п. 10 Порядку № 578 предмети речового майна видаються особам у порядку планового забезпечення ним персоналу згідно з нормами забезпечення відповідно до строків їх носіння або експлуатації.
Особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі (пункт 22 Порядку №578).
Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви (п. 23 Порядку № 578).
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення) (абзаци перший та другий пункту 27 Порядку № 578).
За приписами п. 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (пункт 60 Порядку № 578).
Аналізуючи вищевказані правові норми, суд доходить висновку, що у позивача з моменту звільнення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення.
З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем проходження служби.
Отже, такі особи після звільнення їх зі служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 року у справі №803/756/17 (адміністративне провадження N К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).
Під час проходження служби в ДУ "ВВК (N 72)", належними до видачі предметами речового майна (форменним одягом), позивач забезпечений не був.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" №7 ОСОБА_1 нараховано компенсацію за неотримані предмети речового майна у розмірі 17078,38 грн.
Проте, на момент виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Отже, станом на момент виключення зі списків особового складу за відповідачем обліковувалася заборгованість перед позивачем в сумі 17078,38 грн., яку відповідачем не виплачено.
Суд зауважує, під час звільнення позивача зі служби, відповідач повинен був за бажанням позивача видати речове майно особистого користування, яке неотримано останнім на день звільнення, або виплатити грошову компенсацію за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення, як це передбачає пункт 27 Порядку № 578.
При цьому, будь-яке посилання на те, що така виплата здійснюється лише за наявності бюджетного фінансування у даній нормі відсутнє.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").
Відтак, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, не провівши із позивачем повний розрахунок грошового забезпечення.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позивач навів законні й обґрунтовані підстави для виплатити йому грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому наявні правові підстави для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" (вул. Київська, 300, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500, ідентифікаційний код 08564050) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 17 078, 38 грн.
Зобов'язати державну установу «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 17 078, 38 гривень вартості грошової компенсації за невикористане речове майно.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" (вул. Київська, 300, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500, ідентифікаційний код 08564050) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 19.05.2022 року.
Суддя Г. В. Лебедєва