ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" травня 2022 р. справа № 300/6344/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд, у складі судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
Представник ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), 21.10.2021 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), у якій просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у включенні ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 13.04.1990 по 15.07.1995 на посаді акомпаніатора в ДК "Студенський" в Івано-Франківському педінституті, з 18.07.1995 по 15.10.1997 на посаді акомпаніатора в Громадській організації Шляхетське зібрання "Причорномор'я", з 26.04.1999 по 27.03.2013 на посаді продавця-касира у ВАТ "Хліб" (м. Нижній Новгород, Російська Федерація);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 13.04.1990 по 15.07.1995 на посаді акомпаніатора в ДК "Студенський" в Івано-Франківському педінституті, з 18.07.1995 по 15.10.1997 на посаді акомпаніатора в Громадській організації Шляхетське зібрання "Причорномор'я", з 26.04.1999 по 27.03.2013 на посаді продавця-касира у ВАТ "Хліб" (м. Нижній Новгород, Російська Федерація), призначити пенсію за віком з 01.03.2021 та виплатити недоотримані суми пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу з 01.03.2021 (з дати звернення) призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". До заяви про призначення пенсії позивач надала документи про стаж роботи та про інші періоди, які підлягають для врахування до стажу роботи та довідки про заробітну плату від 15.01.2021 №№109, 110, 111 за період роботи з квітня 1999 року по березень 2013 року у ВАТ "Хліб". Довідки та трудова книжка видані на прізвище " ОСОБА_2 ", оскільки згідно свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від 08.04.2010, позивачу присвоєно прізвище - ОСОБА_5 . Згідно із Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 02.10.2020 шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладений 20.12.1997 - розірваний. Пенсію позивачу призначено при страховому стажі 27 років 12 днів, в тому числі роботи з 26.04.1999 по 27.03.2013 у вказаній вище організації. Однак, з 01.08.2021 відповідач припинив виплату пенсії позивачу. Позивач вважає такі дії протиправними.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків (а.с. 39-40).
Представником позивача усунуто недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, відтак ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.11.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с.45-46).
На адресу суду 04.01.2022 надійшов відзив на позов №0900-0903-8/49630 від 28.12.2021, у якому позивач вважає, що позовна заява не підлягає до задоволення. Відповідач вказав, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області направлено запит до ГУ ПФУ в Одеській області щодо надання інформації про сплати страхових внесків Громадською організацією Шляхетське зібрання "Причорномор'я" за період з 18.07.1995 по 15.10.1997. Відповідно до листа ГУ ПФУ в Одеській області зазначено, що страхувальник ГУ Шляхетське зібрання "Причорномор'я" на обліку в органах Пенсійного фонду України в Одеській області не перебувало. Довідки про заробітну плату від 15.01.2021 №№109, 110, 111 за період роботи з квітня 1999 року по березень 2013 року у ВАТ "Хліб" (м. Нижній Новгород, Російська Федерація) видані на прізвище " ОСОБА_2 ", проте, згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від 08.04.2010, позивачу присвоєно прізвище - ОСОБА_5 . Згідно із Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 02.10.2020 шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладений 20.12.1997 - розірваний. Для підтвердження достовірності видачі вказаних довідок про заробітну плату відповідачем направлено запит від 02.03.2021 на адресу відділення ПФ Російської Федерації в м. Нижній Новгород. Згідно з отриманою відповіддю з управлінням Пенсійного фонду Російської Федерації в Сормовському районі Нижнегородської області від 26.05.2021 №01-11/2680 зазначено, що провести документальну перевірку достовірності вказаних вище довідок немає можливості, оскільки згідно з інформацією ВАТ "Хліб" ОСОБА_4 не працювала у вказаному підприємстві та довідки про заробітну плату від 15.01.2021 не видавалися. Крім того, зазначив, що згідно довідки від 24.09.2020 №01-26/01/1481 виданої ДВНЗ Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, в якій зазначено, що в матеріалах архівного фонду університету відсутні відомості про те, що позивачка працювала на посаді акомпаніатора в ДК "Студентський" в Івано-Франківському педінституті з 13.04.1990 по 15.07.1995. враховуючи наведене, відповідачем після проведення перевірки шляхом подання запитів виплату пенсії позивачки припинено з 01.08.2021. Просив у задоволенні позову відмовити (а.с. 49-52).
Згідно наказу №12-ОС від 11.01.2022, відповідно до підпункту 2.3.20 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу призначено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2022, справу призначено головуючому судді Микитюку Р.В. (а.с.58-59).
Ухвалою суду від 24.01.2022 призначено судовий розгляд справи №300/6344/21 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а. с. 60).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив таке.
З 01.03.2021 (з моменту звернення) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ГУ ПФУ в Івано-Франківської області призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
До заяви про призначення пенсії позивач надала документи про стаж роботи та про інші періоди, які підлягають для врахування до стажу роботи та довідки про заробітну плату від 15.01.2021 №№109, 110, 111 за період роботи з квітня 1999 року по березень 2013 року у ВАТ "Хліб" (м. Нижній Новгород, Російська Федерація) (а.с. 22-24).
Довідки та трудова книжка видані на прізвище " ОСОБА_2 ", оскільки згідно свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від 08.04.2010, позивачу присвоєно прізвище - ОСОБА_5 . Згідно із Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 02.10.2020 шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладений 20.12.1997 - розірваний (а.с. 25).
Пенсію позивачу призначено при страховому стажі 27 років 12 днів, в тому числі роботи з 26.04.1999 по 27.03.2013 у вказаній вище організації.
З 01.08.2021 відповідач припинив виплату пенсії позивачу.
Вважаючи дії відповідача протиправними, з метою захисту свого порушеного права на пенсійне забезпечення, позивач звернулася із даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Що стосується не зарахування періодів роботи позивача з 13.04.1990 по 15.07.1995 на посаді акомпаніатора в ДК "Студентський" в Івано-Франківському педінституті, суд виходить з такого.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з вимогами ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності з 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
А так як Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набрав чинності 01 січня 2004 року, то періоди трудової діяльності, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії за період до 01 січня 2004 року повинні враховуватися до стажу роботи для призначення пенсії відповідно до законодавства, яке діяло до 01 січня 2004 року.
Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. В абзаці 2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1-рп/99 по справі № 1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) міститься роз'яснення наведеного конституційного положення, в якому зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце.
Таким чином, стосовно порядку зарахування певних періодів до стажу для призначення пенсії необхідно керуватися тим законодавством, під час дії якого, ці періоди існували.
Частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно пунктом 3 вищезазначеного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до вимог пункту 20 Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З огляду на вищевикладені норми, суд вважає, що документи, які надала позивач відповідачу, дають підстави для зарахування спірних періодів до стажу роботи.
Покликання відповідача на те, що трудова книжка не підтверджує трудовий стаж ОСОБА_1 суд вважає необґрунтованими і такими, що суперечать письмовим доказам, що знаходяться в матеріалах справи.
З копії дублікату вкладення до трудової книжки позивача судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.04.1990 по 15.07.1995 працювала на посаді акомпаніатора в ДК "Студентський" в Івано-Франківському педінституті (записи №16-17) (а.с. 11-12).
Оскільки оригінал трудової книжки позивача втрачено роботодавцем Івано-Франківським міськвійськкоматом в період 1997-1998 роках, у зв'язку з цим Івано-Франківським міськвійськкоматом видано Виписку №13 трудової книжки позивача про роботу на зазначеній посаді ( а.с.13)
Записи в дублікаті вкладення до трудової книжки позивача вчинені у відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 №5.
За наведених обставин суд виходить з того, що дублікатом вкладення до трудової книжки підтверджується стаж роботи позивача за зазначеними у ДК "Студентський" в Івано-Франківському педінституті, що є достатнім для врахування цих періодів при обчисленні розміру пенсії.
Щодо не зарахування періодів роботи позивача з 18.07.1995 по 15.10.1997 на посаді акомпаніатора в Громадській організації "Шляхетське зібрання Причорномор'я", суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Згідно ст. 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Згідно з п. 1-3 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно зі ст. 66 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, яка діяла на час набуття позивачем трудового стажу у ГО "Шляхетське зібрання Причорномор'я", у заробіток для обчислення пенсій включається всі види оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески, крім виплат одноразового характеру, не обумовлених діючою системою оплати праці (компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та інші), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. а ч. 1 ст. 3 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин, право на трудову пенсію мали особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів (далі іменуються - підприємства та організації, якщо не обумовлено інше), - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі Закон) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст. 20 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до положень ст. 106 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Як свідчать матеріали справи, позивач в період з 18.07.1995 по 15.10.1997 працював у Громадській організації "Шляхетське зібрання Причорномор'я", що підтверджується копією дублікату трудової книжки.
Крім того, Громадською організацією "Шляхетське зібрання Причорномор'я" видано позивачу довідку про те, що вона дійсно працювала на посаді акомпаніатора з 18.07.1995 згідно наказу №0341 від 18.07.1995 та звільнена 15.10.1997 згідно наказу №218-к від 15.10.1997, в зв'язку з реорганізацією та скороченням штатів, а також отримала заробітну плату за даний період у розмірі 3188,94 грн (а.с.16).
Разом з тим, у листі ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №6463-6094/Н-02/В-0900/21 від 13.08.2021 зокрема зазначено, що відповідно до листа ГУ ПФУ в Одеській області страхувальник ГО "Шляхетське зібрання "Причорномор'я" на обліку в органах Пенсійного фонду України в Одеській області не перебувало (а.с.14).
Суд зазначає, що внаслідок невиконання ГО "Шляхетське зібрання "Причорномор'я" обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві з 18.07.1995 по 15.10.1997, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16) та від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.
За наведених обставин суд приходить до висновку про зарахування періодів роботи позивача з 18.07.1995 по 15.10.1997 на посаді акомпаніатора в Громадській організації "Шляхетське зібрання Причорномор'я".
Щодо не зарахування позивачу періодів роботи з 26.04.1999 по 27.03.2013 у ВАТ "Хліб" (м. Нижній Новгород, Російська Федерація), суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14.01.1993 року передбачено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Статтею 7 даної Угоди встановлено, питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992 року, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до частини 3 статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 ратифікованої Законом № 290/95-ВР від 11.07.1995, працівники користуються правами і виконують обов'язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно із статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 (надалі, також - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Особливості ведення трудових книжок врегульовано Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 17.08.1993 за №110 (надалі, також - Інструкція).
Так, згідно із пунктом 2.14 Інструкції у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Пунктами 2.27 та 2.28 Інструкції встановлено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи. У разі переведення з одного підприємства на інше за погодженням між керівниками підприємств у графі 3 записується посилання на погодження: "Звільнений у зв'язку з переведенням на роботу в таке-то підприємство, п.5 ст.36 КЗпП України".
Згідно із пунктами 2.6, 2.8 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, за змістом яких Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі “Колишній Король Греції та інші проти Греції” (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з'ясування усіх обставин справи, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини 2 та частини 4 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Як встановлено судом, згідно листа ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №5754-5659/Н-02/8-0900/21 від 27.07.2021 не зараховано позивачу період роботи з 26.04.1999 по 27.03.2013, оскільки з отриманої відповіді управління Пенсійного фонду Російської Федерації в Соромовському районі Нижнегородської області за №01-11/2680 від 26.05.2021, провести документальну перевірку достовірності видачі довідок немає можливості, оскільки згідно з інформацією ВАТ "Хліб", ОСОБА_4 не працювала у вказаному підприємстві (а.с.17).
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.04.1999 позивач у період з 26.04.1999 по 27.03.2013 працювала на посаді продавця-касира у ВАТ "Хліб" (м. Нижній Новгород, Російська Федерація) (а.с.18).
Дане також підтверджується відомостями про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи позивача, № соціального страхування - 191-842-469 96 від 01.11.2020, виданими управлінням Пенсійного фонду Російської Федерації в Соромовському районі Нижнегородської області, яким підтверджено нарахування та сплату страхових внесків на заявницю за період роботи з 26.04.1999 по 27.03.2013, а також довідками про заробітну плату від 15.01.2021 №№109, 110, 111 за період роботи з квітня 1999 року по березень 2013 року у ВАТ "Хліб" (м. Нижній Новгород, Російська Федерація).
Крім того, Пенсійний фонд Російської Федерації в Соромовському районі Нижнегородської області підтверджено стаж позивача - 13 років 11 місяців 1 день у ВАТ "Хліб" (а.с.19-24).
За наведених обставин суд приходить до висновку про зарахування періодів роботи позивача з 26.04.1999 по 27.03.2013 у ВАТ "Хліб" (м. Нижній Новгород, Російська Федерація), а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог про зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01.03.2021 та виплатити недоотримані суми пенсії, суд зазначає таке.
Як зазначено у листі ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 27.07.2021 №5754-5659/Н-02/8-0900/21, позивачу з 01.03.2021 (з дати звернення) призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Однак, враховуючи не зарахування спірних періодів, виплату пенсії позивачу припинено з 01.08.2021 (а.с. а.с.17).
Враховуючи викладене, суд з урахуванням викладених висновків, приходить до переконання, що необхідно зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.08.2021, тобто, з дати згідно якої таку виплату припинено, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають до часткового задоволення.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог. Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1362,00 грн, що пропорційно становить 75 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору, згідно з квитанцією №5102-18-012/С від 18.10.2021 на суму 908,00 грн та з квитанцією №5102-04-013/С від 04.11.2021 на суму 908,00 грн. (а.с.1, 44).
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правової допомоги у розмірі 5 000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами 3-5 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001728, виданого 09.06.2020 ОСОБА_6 (а.с. 30); копію ордера серії ІФ №006930 про надання правничої допомоги ОСОБА_1 від 15.08.2021 (а.с. 31); договір про надання правової (правничої) допомоги від 15.08.2021 (а.с. 32-33); розрахунок винагороди згідно договору про надання правової (правничої) допомоги (а.с. 34); акт приймання-передачі виконаної роботи від 15.08.2021 (а.с. 35); довідка, видана адвокатом Боднарчуком А.М. про те, що за надання юридичної допомоги по Договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.08.2021 сплачено за домовленістю 5 000 грн. (а.с. 36); квитанцію до прибуткового касового ордера №42 від 15.08.2021 (а.с. 37).
Відповідно до акту приймання-передачі виконаної роботи від 15.08.2021 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.08.2021, адвокат надав такі послуги:
- пункт 1. Усна консультація з вивченням матеріалів справи - 500 грн (30 хв);
- пункт 2. Вивчення та аналіз судової практики - 500 грн (30 хв);
- пункт 3. Складання позовної заяви, підготовка та друк необхідних документів - 2000 грн (2 год);
- пункт 4. Складання інших процесуальних документів (відзиву, клопотань, заяв, тощо) - 1000 грн (1 год);
- пункт 5. Представництво позивача у судовому засіданні, в залежності від кількості засідань - 1000 грн (за 1 судове засідання)
В свою чергу, суд звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності, тобто відповідач виклав свої заперечення стосовно неспівмірності розміру витрат на правову допомогу фактично наданій правовій допомозі.
Суд зазначає, що заявлена сума 5000,00 грн. є неспівмірною зі складністю справи та завищеною, оскільки предмет спору в даній справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.
Окрім того, позовні вимоги задоволені частково.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5 000,00 грн. є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.
Отже, беручи до уваги принцип співмірності, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин Верховного Суду, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд вважає, що співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання відмови протиправною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у включенні ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 13.04.1990 по 15.07.1995 на посаді акомпаніатора в ДК "Студентський" в Івано-Франківському педінституті, з 18.07.1995 по 15.10.1997 на посаді акомпаніатора в Громадській організації "Шляхетське зібрання Причорномор'я", з 26.04.1999 по 27.03.2013 на посаді продавця-касира у ВАТ "Хліб" (м. Нижній Новгород, Російська Федерація).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 13.04.1990 по 15.07.1995 на посаді акомпаніатора в ДК "Студентський" в Івано-Франківському педінституті, з 18.07.1995 по 15.10.1997 на посаді акомпаніатора в Громадській організації "Шляхетське зібрання Причорномор'я", з 26.04.1999 по 27.03.2013 на посаді продавця-касира у ВАТ "Хліб" (м. Нижній Новгород, Російська Федерація) та поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.08.2021.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 1362 (одну тисячу триста шістдесят дві) гривні 00 копійок та частину витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 1500 (одну тисячу п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Микитюк Р.В.