ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" травня 2022 р. справа № 300/794/22
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Тимощук О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
про визнання відмови протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивачка, ОСОБА_1 ), 07.02.2022 звернулася в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 13.01.2022 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 04.01.2022 пенсію державного службовця за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, виходячи із заробітної плати державного службовця згідно довідок про складові заробітної плати №01-03/16-01 від 04.01.2022, №01-03/16-02 від 04.01.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю ІІ групи загального захворювання. У січні 2022 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, однак рішенням від 13.01.2022 їй відмовлено у такому переході у зв'язку з відсутністю права на перерахунок. Позивачка вважає, що у неї наявний необхідний стаж державної служби, вона досягла відповідного віку, а отже має право на отримання пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу”. Таким чином ОСОБА_1 вважає відмову відповідача протиправною, тому звернулася до суду з метою захисту порушеного права.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.02.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до правил, встановлених статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с.45-46).
Представницею ГУ ПФУ в Івано-Франківській області 04.03.2022 подано до суду відзив на позовну заяву №0900-0902/364 від 03.03.2022 (а.с.51-54). У зазначеному відзиві вказала, що відповідно до матеріалів пенсійної справи, ОСОБА_1 з 02.10.2009 було призначено пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII. Після набрання з 01.05.2016 чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII вік і страховий стаж. Особи з числа держслужбовців, яким встановлено інвалідність, з 01.05.2016 втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Представниця відповідача вказала, що з 01.05.2020 розмір пенсії ОСОБА_1 було обчислено по більш доцільному варіанту і переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII проведення перерахунків пенсії не передбачено, в тому числі призначених відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII. Право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII мають особи, що досягли пенсійного віку, мають необхідний спеціальний стаж за умови, якщо до набрання чинності Законом (01.05.2016) не призначалася пенсія згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII. Оскільки позивачці з 02.10.2009 було призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, права на перерахунок пенсії згідно довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №01-03/16-01 від 04.01.2022, №01-03/16-02 від 04.01.2022 вона не має. Також представниця відповідача заперечила щодо стягнення з ГУ ПФУ в Івано-Франківській області понесених ОСОБА_1 витрат на оплату правової допомоги в розмірі 6000,00 грн у зв'язку з неспівмірністю зазначеної суми зі складністю справи та неподанням детального опису робіт, здійснених адвокатом. На підставі зазначеного, просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII.
Разом з тим, відповідно до розрахунку від 09.11.2021, ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідністю відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 38).
З метою переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, позивачка 04.01.2022 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із відповідною заявою та доданими документами (а.с.33-36).
Рішенням від 13.01.2022 ОСОБА_1 відмовлено в переході на пенсії за віком згідно Закону України “Про державну службу”, в зв'язку з відсутністю права на перерахунок (а.с. 27-29). Зазначеним рішенням позивачці роз'яснено, що Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, який набрав чинності з 01.05.2016, проведення перерахунків пенсій не передбачено, в тому числі призначених відповідно до Закону України «Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ. Зазначено, що право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII мають особи, що досягли пенсійного віку, мають необхідний спеціальний стаж за умови, якщо до набрання чинності Законом (01.05.2016) не призначалась пенсія згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. За матеріалами електронної пенсійної справи з'ясовано, що заявниці було призначено пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-Х11 з 02.10.2009. Право на перерахунок пенсії по заяві від 04.01.2022 відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням заробітної плати державного службовця по наданій довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №01-03/16-01 від 04.01.2022, виданої Управлінням соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 не має. Також вказано, що станом на 04.01.2022 недоцільно поновлювати пенсію по інвалідності.
Вважаючи таку відмову протиправною, з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Приписами частини 3 статті 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі, також - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 9, частини першої статті 10 вказаного Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Положеннями частини 3 статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Так, позивачці була призначена пенсія по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, що не заперечується сторонами.
Питання пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 врегульовувалося Законом України “Про державну службу” від 16.12.1993 за №3723-XII (надалі, також - Закон №3723-ХІІ).
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України “Про державну службу” від 10.12.2015 за №889-VIII (надалі, також - Закон №889-VІІІ), відповідно до статті 90 якого встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пункт 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ визначає, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Статтею 37 Закону №3723-ХІІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статті 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Відтак, як вже зазначалось, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 591/6970/16-а, від 19.03.2019 року у справі № 466/5138/17, від 10.04.2019 року у справі №607/2474/17.
Виходячи з системного аналізу положень Закону №889-VIII та статті 37 Закону № 3723-ХІІ, із набранням чинності Законом №889-VIII державні службовці втратили право на призначення спеціальних пенсії та отримали право на призначення пенсій на загальних підставах, тобто відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом із цим, законодавцем передбачено виключення для тих осіб, які станом на 01.05.2016 мають не менш як 20 років стажу на посадах державної служби, незалежно від того, чи займали такі особи станом на 01.05.2016 посади державної служби. Для такої категорії осіб збережено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок (страхові внески).
У свою чергу, вимоги щодо віку для призначення пенсій визначає стаття 26 Закону №1058-ІV. За загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років (абзац 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV). Як обумовлено абзацом 2 частини 1 цієї статті, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Суд зазначає, що на момент звернення із заявою про перехід на пенсію за віком (04.01.2022) позивачка досягла віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV. Матеріали справи свідчать, що страховий стаж позивачки становить понад необхідних не менше 29 років, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком від 09.11.2021, який станом на момент проведення 09.11.2021 перерахунку пенсії позивачки, становив понад 41 рік (а.с. 38). Крім того, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , стаж ОСОБА_1 на посадах державного службовця станом на 01.05.2016 становить більше 20 років. Наявність необхідного 20-річного стажу державної служби також підтверджується розрахунком стажу з пенсійної справи ОСОБА_1 , який міститься в матеріалах справи (а.с.37) та відповідно до якого пенсійним органом віднесено до стажу держслужбовця (посади згідно статті 25 Закону №3723-ХІІ) періоди роботи з 14.09.1988 по 10.06.1992, з 11.06.1992 по 12.09.1994, з 13.09.1994 по 28.12.1995, з 03.01.1996 по 31.01.2001, з 01.02.2001 по 02.08.2002, з 03.08.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.09.2004 по 12.08.2005, з 01.09.2005 по 31.01.2009, з 01.02.2009 по 30.09.2009, що становить 20 років 10 місяців 28 днів.
У свою чергу, пунктом 1 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 14.09.2016 №622 (надалі, також - Порядок), визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон) мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII «Про державну службу»: мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Пунктом 3 цього Порядку визначено, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII «Про державну службу» не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають: чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися по 31 грудня 1954 р.; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 р. по 31 грудня 1955 р.; жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зі змісту спірного рішення від 13.01.2022 про відмову в перерахунку пенсії вбачається, що з 01.05.2020 автоматично розмір пенсії позивачки обчислено по більш доцільному варіанту і переведено на пенсію по інвалідності згідно Закону Україну «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відмовлено у переведенні на пенсію за заявою від 04.01.2022, оскільки, на переконання відповідача, право на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII мають особи за умови, якщо до набрання чинності Законом (01.05.2016) не призначалась пенсія згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, а за матеріалами електронної пенсійної справи з'ясовано, що ОСОБА_1 вже було призначено пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ з 02.10.2009.
Такі ж мотиви щодо відсутності у позивачки права на переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки ОСОБА_1 з 02.10.2099 вже призначалася пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII наведені і у відзиві на позовну заяву №0900-0902/364 від 03.03.2022.
Однак, встановлені судом обставини у справі вказують на те, що позивачка досягла пенсійного віку, встановленого Законом №1058-ІV, має необхідний страховий стаж, в тому числі понад 20 років на посадах державних службовців. Отже, з урахуванням положень пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII ОСОБА_1 має право на пенсію за віком на підставі статті 37 Закону №3723-XII.
При цьому суд відхиляє доводи ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про те, що особи, яким до набрання чинності Законом №889-VIII призначалася пенсія відповідно до Закону №3723-ХІІ, не мають права на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону, оскільки ні статтею 37 Закону №3723-ХІІ, ні Законом №889-VIII такі обмеження не встановлені. Тому інше тлумачення відповідачем положень закону не відповідає принципу верховенства права.
Крім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 04.01.2022 зверталася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про перехід на інший вид пенсії, а не про призначення пенсії. Таким чином, відсутні підстави для застосування положень, які регулюють правовідносини, пов'язані з реалізацією права особи на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ вперше, а не перехід на такий вид пенсії, як просила позивачка у своїй заяві.
Суд зазначає, що ЄСПЛ у пункті 52, 56 рішення від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Разом із тим, щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ з 04.01.2022, суд зазначає наступне.
Так, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії. Законодавець оперує лише поняттям призначення пенсії, яким є первинне її призначення та поняттям переведення пенсії з виду на вид, яким є всі подальші зміни виду пенсії.
Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв'язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
Спірні правовідносини стосуються саме переведення позивачки з одного виду пенсії на інший, що вона, власне, і просила у своїй заяві від 04.01.2020 (а.с. 33-36).
До того ж позивачці вже призначалася пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, з якої 01.05.2020 її автоматично переведено на пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зважаючи на зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи, у даному випадку спірні правовідносини стосуються переведення позивачки на інший вид пенсії, ніж той, що вона отримувала раніше, тому порушені права позивачки підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_1 з одного виду пенсії на інший з дня звернення з відповідною заявою, зокрема з 04.01.2022.
Щодо вимоги позивачки про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію державного службовця, виходячи із заробітної плати державного службовця згідно довідок про складові заробітної плати №01-03/16-01 від 04.01.2022, №01-03/16-02 від 04.01.2022, суд зазначає наступне.
Зі змісту спірного рішення від 13.01.2022 про відмову в перерахунку пенсії, вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено в переході на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», в зв'язку з відсутністю права на перерахунок.
Тобто, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 пенсійним органом зроблено висновок, що остання не має права на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Саме переведення на пенсію державного службовця здійснено не було. Відтак, спору щодо сум заробітної плати, які мають враховуватися при визначенні розміру пенсії державного службовця на час звернення позивачки у цій справі до суду не існувало. Відсутні підстави вважати, що права ОСОБА_1 при здійсненні такого переведення будуть порушені. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, то відповідно питання щодо врахування складових заробітної плати та їх розміру, які будуть враховуватися при визначення розміру пенсії, є передчасним.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 13.01.2022 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, з 04.01.2022.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із копією виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ №0722667, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.14), а тому, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору.
При цьому, у позовній заяві позивачка просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Івано-Франківській області на її користь сплачену суму 6 000,00 грн витрат на правову допомогу, з приводу чого суд зазначає наступне.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат, відповідно до частини 1 якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 цієї ж статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання адвокатом Кушнір Іриною Романівною правничої допомоги та понесення позивачем витрат надано:
- копію договору про надання правової допомоги №20122021-1 від 20.12.2021, за яким замовник ( ОСОБА_1 ) в порядку та на умовах, визначених цим договором, доручає, а виконавець (адвокат Кушнір І.Р.) бере на себе зобов'язання надати правові (адвокатські послуги) послуги, передбачені чим договором, в обсязі та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами (а.с. 39-41);
- копію ордера серії АТ №1020617 від 03.02.2022, виданого адвокатом Кушнір І.Р. на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги №20122021-1 від 20.12.2021 в Івано-Франківському окружному адміністративному суді (а.с. 42).
- квитанцію №0.0.2447452999.1 від 07.02.2022 про сплату ОСОБА_3 6000,00 грн за надання правової допомоги згідно договору від 20.12.2021 №20122021-1 (а.с. 1).
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, від 28.11.2002 у справі “Лавентс проти Латвії” заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Суд не приймає до уваги доводи представниці відповідача щодо відсутності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу через ненадання детального опису робіт та звертає увагу, що норма частини 4 статті 134 КАС України, яка передбачає подання детального опису робіт (наданих послуг) запроваджена «для визначення розміру витрат». У той час в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами у пункті 4.1. договору про надання правової допомоги №20122021-1 від 20.12.2021, а отже є визначеним.
Відсутність детального опису робіт, виконаних під час надання правової допомоги, у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару допускається і Верховним Судом, про що останній зазначив у своїй постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
При цьому, враховуючи матеріали справи та подану заяву, суд вважає неспівмірною суму витрат в розмірі 6000,00 грн, визначену за надання адвокатом Кушнір І.Р. правової допомоги, пов'язаної з судовим розглядом зазначеної справи.
Таким чином, суд, зважаючи на:
- зміст позовної заяви, викладеної на 13 аркушах;
- час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів цієї адміністративної справи;
- незначну складність даної адміністративної справи;
- наявність численної судової практики з аналогічних спорів;
- наявність заперечень відповідача щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу та підсумовуючи свої міркування з цього приводу, вважає справедливим вирішення питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 3 000 грн.
При цьому, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки частина сплаченої нею суми судового збору у розмірі 1500,00 грн, що пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 13.01.2022 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, з 04.01.2022.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.