17 травня 2022 року м. Житомир справа № 240/22989/21
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним рішенням восьмої сесії VIII скликання Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 9 липня 2021 року в частині залишення без задоволення заяви громадянина ОСОБА_1 ;
- скасувати рішення восьмої сесії VIII скликання Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 9 липня 2021 року в частині залишення без задоволення заяви громадянина ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Оліївську сільську раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо розгляду питання про передачу у власність земельної ділянки кадастровий номер 1822085600:08:001:2768 площею 0.0198 га для ведення особистого селянського господарства.
Позовні вимоги мотивовані протиправним, на думку позивача, винесеним відповідачем рішенням, яким залишено без задоволення його заяву про надання у власність земельної ділянки кадастровий номер 1822085600:08:001:2768 площею 0,0198 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 17.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
22.12.2021 до суду надійшов від відповідача відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Наголошує на порушення позивачем порядку отримання земельної ділянки у власність.
Розгляд справи судом відкладався у зв'язку із запровадженням на території України воєнного стану.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області із заявою про надання у власність земельної ділянки кадастровий номер 1822085600:08:001:2768 площею 0,0198 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Разом з тим позивач в заяві наголосив, що право безоплатної приватизації вказаного цільового (функціонального) призначення земельної ділянки на території України не використав.
До заяви позивач додав:
- витяг з державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, кадастровий номер 1822085600:08:001:2768;
- копії паспорта, ідентифікаційного номера та посвідчення учасника бойових дій.
За результатами розгляду заяви прийнято рішення восьмою сесією VIII скликання Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області за №245 від 09 липня 2021 року, частиною якого залишено без задоволення заяву позивача.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України, зі змінами на момент виникнення спірних правовідносин) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.
Частиною 2 статті 116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України, передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (ч.4 ст.116 ЗК України).
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч.6 ст.118 ЗК України).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).
Таким чином, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).
Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до положень частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Частиною 2 статті 123 ЗК України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 6 статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Таким чином, положеннями ЗК України повністю описано процедуру отримання земельної ділянки у власність. Зокрема, першим кроком у такій процедурі є знаходження вільної земельної ділянки (зробити це можливо самостійно) та подання до відповідного органу (сільської, міської ради, райдержадміністрації тощо) клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. У клопотанні зазначаються: цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовні розміри (відповідно від цільового призначення) та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (зробити такі графічні матеріали можна також самостійно, зайшовши на публічну кадастрову карту).
Отже, аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що ЗК України передбачає певну процедуру одержання земельної ділянки у власність: подання клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з отриманням відповідного дозволу з подальшим виготовленням проекту землеустрою (за результатами розгляду поданого клопотання відповідні органи приймають одне з відповідних рішень: надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надання мотивованої відмови, за виключних підстав) та прийняття рішення про надання земельної ділянки у користування та відповідно отримання земельної ділянки у користування (власність).
Як свідчать матеріали справи позивач, який був зацікавлений в одержанні у власність земельної ділянки не звертався до відповідача із відповідним клопотанням щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, як того передбачають норми ЗК України.
За змістом поданої до Оліївської сільської ради Житомирського району заяви, ОСОБА_1 просив зареєструвати право власності та передати у власність земельну ділянку за кадастровим номером 1822085600:08:001:2768 для ведення особистого селянського господарства. До поданої заяви позивачем не додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.
Однак, за положеннями ЗК України позивач мав звернутися до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, при цьому у клопотанні зазначити орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення, а також до клопотання додати графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.
Не дотримання позивачем роз'ясненої положеннями ЗК України процедури, і слугувало підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, яким подану заяву залишено без задоволення.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених вище приписів законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, оскільки відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення № 245-VIII від 09.07.2021 в оскаржуваній частині, а саме у частині залишення без задоволення заяви позивача.
Ухвалюючи дане судове рішення суд ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані суб'єктом владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Питання про розподіл судових витрат вирішується судом відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області (вул. Леоніда Ступницького, 68, с.Оліївка, Житомирський район, Житомирська область,12402. ЄДРПОУ: 04348409) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 17 травня 2022 р.