Справа №760/22091/21
2-а/760/454/22
18 травня 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Калініченко О.Б.
при секретарі Трофимчук К.О.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в місті Києві, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови, закриття справи про адміністративне правопорушення, -
19.08.2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до УПП в м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, закриття справи про адміністративне правопорушення.
З позову вбачається, що сторона позивача оскаржує винесену 04.12.2020 року інспектором Губенком Ю.О. постанову серії ЕАН № 3515234, якою притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, за порушення п. 10.15.в ПДР України.
Не погоджується з постановою, вважає її протиправною, незаконною та необґрунтованою.
Представник позивача пояснює, що 04.12.2020 року близько 12 год. 45 хв. позивач здійснив стоянку автомобіля HYUNDAI TUCSON, н.з. НОМЕР_1 , на краю тротуару за адресою: вул. Інститутська, 6/15, м. Київ.
В той час, коли він відходив від автомобіля, до нього звернувся, не представившись, чоловік, одягнутий в форму поліцейського, та повідомив, що у зв'язку з проходженням мітингів у цьому місці ставити транспортні засоби не можна, також повідомив, що винесуть постанову. Після чого позивач почав повертатись до автомобіля, для того, щоб звільнити від нього тротуар. До нього підійшов ще один чоловік, одягнутий в форму поліцейського, який також не приставився, а лише сказав, що зараз викличе евакуатор, на що позивач повідомив, що він вже звільняє тротуар. Вказаний чоловік відійшов, а потім через короткий проміжок часу повернувся до автомобіля, за кермом якого вже перебував позивач, та запитав у останнього про те, чи він отримуватиме постанову. Позивач, вважаючи, що ніяких ПДР не порушував, повідомив невідому особу, щоб той надіслав постанову по місцю реєстрації його проживання та поїхав з вказаного місця.
Зазначає, що інспектором було порушено встановлений порядок розгляду справи, при цьому, адреси, де відбувся розгляд справи та було порушено ПДР, що зазначена в постанові, - не існує в м. Києві. Крім того, в постанові зазначена невірна реєстрація місця проживання позивача, а також інформація про посвідчення водія.
В оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу вини позивача, у т.ч. не зазначено відомостей про фіксування подій на нагрудну камеру, а також не визначено, яким чином інспектор дійшов висновку, що на тротуарі, на якому, нібито, здійснив стоянку позивач, залишилося для руху пішоходів саме менше 2-х метрів, зокрема, не має підтверджень, що при розгляді справи робилися відповідні заміри. Підтвердженням відсутності доказів адміністративного правопорушення вчиненого позивачем є також не заповнена графа № 7 в оскаржуваній постанові.
До того ж, позивачу не роз'яснювалися його права, постанови інспектор йому не показав, направлено таку постанову позивачу так і не було.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва 25.08.2021 року по позовну заяву залишено без руху. 13.09.2021 року на виконання вимог ухвали від 25.08.2021 року представником позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення та доповнення до неї.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 21.09.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та залучено Департамент патрульної поліції в як відповідача.
В ухвалі відповідачам було визначено строк на подання відзиву.
Уповноваженими особами сторони відповідача копія ухвали про відкриття провадження та позовна заява з додатками отримані 10.01.2022 року, відзивів на позовну заяву у встановлений судом строк не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України у справах, визначених статтями 263-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Частиною 6 цієї статті визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 04.12.2020 року інспектором Губенком Ю.О. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАН № 3515234, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 255 грн. за порушення п. 15.10.в ПДР України.
Згідно з п.п. 3, 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень та припиняє їх; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР України його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Зі змісту постанови вбачається, що водій здійсним стоянку ТЗ на тротуарі, не залишив для руху пішоходів 2 м.
Так, згідно з п. 15.10 в) стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Позивач заперечує свою вину щодо порушення правил дорожнього руху, а оскаржувану постанову вважає такою, що підлягає скасуванню.
При цьому, слід зазначити, що у змісті позовної заяви викладена представником позивача інформація є суперечливою, зокрема, в частині того, що позивач стверджує, що не порушував ПДР, однак визнає, що позивач залишив свій автомобіль на тротуарі, який він вирішив звільнити після зауваження, як він зазначає, чоловіка, одягнутого в форму поліцейського, тобто інспектора. У разі виникнення сумніву у виконанні інспектором покладених на нього завдань, жодним законом не заборонено здійснити дії для встановлення такого факту наявності повноважень. Однак, з огляду на викладене в позові, суд не вбачає, що у позивача дійсно виникли такі сумніви, а саме, що перед ним не уповноважена особа, так як транспортний засіб позивач все ж вирішив прибрати саме з тротуару, як його представником і зазначено.
Щодо ж не отримання самої постанови, то також вбачається, що позивач знехтував своїм правом на її отримання безпосередньо після розгляду справи, що слідує з контексту повідомлення інспектора, щоб останній надіслав постанову по місцю реєстрації проживання позивача, тобто позивач відмовився в її отриманні та залишив місце розгляду справи, в результаті чого у суду відсутні підстави вважати, що обставини про порушення розгляду справи відповідають дійсності.
Разом з тим, з аналізу положення ст. 247 КУпАП випливає, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стороною відповідача відзивів на позовну заяву у встановлений судом строк не подано, будь-яких доказів суду не надано.
Крім того, у п. 7 оскаржуваної постанови не зазначені відомості про наявність доказів, на яких зафіксовано правопорушення.
Частиною 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2020 року у справі № 524/9716/16-а зазначив, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами ст. 70 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Таким чином, всупереч вимогам ст. 77 КАС України суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема у матеріалах відсутні матеріали фото - чи відео зйомки вчиненого порушення або інші докази, якими суб'єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого ним рішення. Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксовано лише у постанові від 04.12.2020 року та не підтверджується жодними іншими доказами.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.
За таких обставин, суд вважає, що сторона відповідача не надала суду доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Суд приходить до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП, а тому підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.
Щодо стягнення заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За вимогами ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Представником позивача до позовної заяви додано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги від 20.05.2021 року; погодження обсягу, суті правової допомоги та розміру гонорару від 20.05.2021 року; акту приймання передачі наданих послуг від 16.08.2021 року; квитанції від 12.08.2021 року; ордеру серії КС № 764627 від 16.08.2021 року та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Так, згідно наданих документів вбачається, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який просить стягнути сторона позивача за складання та направлення адвокатських запитів, складання та подання до суду позовної заяви становить 2700 грн.
Однак стороною не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, як визначено чинним законодавством, який би містив назви послуг, витрачений на них адвокатом час та їх вартість, що позбавляє суд можливості перевірити чи є їх розмір співмірним відповідно до вимог ч. 5 ст. 134 КАС України.
Таким чином, суд вважає, що витрати на правову допомогу у розмірі 2700 грн. є необґрунтованими та недоведеними, тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, з урахуванням задоволення позову стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ДПП на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 454 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 122, 245, 246, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 9, 21, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 251, 269, 286 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в місті Києві, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови, закриття справи про адміністративне правопорушення задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК № 3515234 від 04 грудня 2020 року, винесену інспектором батальйону № 2 роти ;№ 4 Управління патрульної поліції в місті Києві Губенком Юрієм Олександровичем (м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9), про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 255 грн. та закрити справу про адміністративне правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (м. Київ, вул Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) судовий збір у розмірі 454 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 10 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: