Справа №521/6255/21
Провадження №2/521/577/22
18 травня 2022 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі :
головуючого судді - Мурзенко М.В.,
при секретарі - Корнієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Малиновського районного суду м.Одеси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання правочину недійсним, скасування рішень державного реєстратора, -
В провадженні Малиновського районного суду м.Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання правочину недійсним, скасування рішень державного реєстратора.
Ухвалою судді Малиновського районного суду м.Одеси від 19.05.2021 року по справі було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено справу до судового розгляду у підготовчому судовому засіданні на 19.07.2021 року.
Ухвалою судді Малиновського районного суду м.Одеси від 13.07.2021 року вирішено питання щодо забезпечення позову.
Ухвалою судді Малиновського районного суду м.Одеси від 19.07.2021 року (протокольною) вирішено питання щодо витребування доказів.
Судове засідання призначене на 30.08.2021 року не з'явився відповідач - ОСОБА_2 , розгляд справи було відкладено на 05.10.2021 року.
У судове засідання призначене на 05.10.2021 року о 11 год. 45 хв. позивач, представник позивача не з'явились, на офіційну електронну поштову адресу суду від представника позивача 04.10.2021 року надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю адвоката Стадник П.О. у іншому процесі. (а.с.144-145), ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 09.11.2021 року.
У судове засідання призначене на 09.11.2021 року о 15 год. 00 хв. позивач, представник позивача не з'явились, на офіційну електронну поштову адресу суду від представника позивача 09.11.2021 року надійшла заява про відкладення розгляду справи (а.с.157-158), розгляд справи було відкладено на 14.12.2021 року.
Судове засідання, яке було призначене на 14.12.2021 року за клопотанням представника позивач про ознайомлення з матеріалами справи було відкладено на 25.01.2022 року на 12 год. 15 хв. (а.с.199)
У судове засідання призначене на 25.01.2022 року о 12 год. 15 хв. позивач, представник позивача не з'явились, на офіційну електронну поштову адресу суду від представника позивача 25.01.2022 року надійшла заява про відкладення розгляду справи (а.с.207-208), розгляд справи було відкладено на 01.03.2022 року.
У судове засідання призначене на 01.03.2022 року о 14 год. 30 хв. позивач, представник позивача не з'явились, про місце, дату та час судового розгляду повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. (а.с.225). Розгляд справи було відкладено на 07.04.2022 року.
У судове засідання призначене на 07.04.2022 року о 15 год. 00 хв. позивач, представник позивача не з'явились, про місце, дату та час судового розгляду повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. (а.с.226). Розгляд справи було відкладено на 18.05.2022 року.
У судове засідання призначене на 18.05.2022 року о 11 год. 00 хв. позивач, представник позивача не з'явились, про місце, дату та час судового розгляду повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. (а.с.229).
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ЦПК України, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України позов залишається без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі №658/1141/18, від 27 березня 2020 року у справі №522/22303/14-ц, від 20 червня 2019 року у справі №522/7428/1, від 07 жовтня 2019 року у справі №612/403/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі №295/19734/13-ц, від 06 червня 2019 року у справі №760/3301/13-ц, Верховний Суд виклав наступні висновки: «Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Отже, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов'язаний з'ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду. Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.»
Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Відповідно до ч. 1ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 3 ст. 131 ЦПК України, встановлено обов'язок учасників судового процесу повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Позивач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язаний з розумним інтервалом часу сам цікавитися провадженням у його справі, добросовісно користуватися належним йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, наділені широким колом цивільних прав та рядом обов'язків, зокрема виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, з'являтися в судове засідання за викликом суду, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Вирішуючи питання про залишення позову без розгляду судом враховано практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків проте, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі"; рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Частиною 5 ст.223 та п. 3 ч. 1 ст.257 ЦПК України визначено, що у випадку повторної неявки в судове засідання позивача або не повідомлення ним про причини неявки, якщо він був належним чином повідомлений, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду.
Таким чином, за відсутності визначеної процесуальним законодавством можливості суду відкладати судове засідання у справі у випадку неодноразового нез'явлення позивача в судове засідання без поважних причин, справа не може бути розглянута за відсутності позивача, який повідомлявся про розгляд справи та від якого не надходило заяв про розгляд справи за його відсутності, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного суду від 22 травня 2019 року по справі 310/12817/13.
Суд зазначає, що залишення позовної заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. (Висновок у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 465/205/17 (провадження № 61-9536св21).
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду, оскільки неявка позивача в судове засідання 18.05.2022 року є повторною, заяви про розгляд справи за її відсутності на момент проведення судового засідання не надходило.
Відповідно до ч. 9-10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Таким чином, підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Малиновського районного суду м.Одеси від 13.07.2021 року.
Керуючись ст. 43, 44, 131, 131, 210, 223, 257 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання правочину недійсним, скасування рішень державного реєстратора - залишити без розгляду.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 13 липня 2021 року, а саме - скасувати заборону суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна, а саме:
-нежитлового приміщення складу овочесховища, площею 415,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
-нежитлового приміщення складу овочесховища, площею 777,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя: М.В. Мурзенко