Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/975/22
номер провадження 2/695/780/22
19 травня 2022 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Середи Л.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Оніщенко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноша цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше розміру прожиткового мінімуму доходів громадян для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає з матір'ю. Батько матеріальної допомоги на утримання дочки добровільно не надає, основні витрати на утримання дитини несе мати. Позивач вказує, що передбачений законом обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття. Також у позові зазначено, що відповідач є здоровою та платоспроможною особою, має може отримувати достойний заробіток та має можливість сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі.
Ухвалою від 09.05.2022 відкрито провадження у справі за даним позовом, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Вказаною ухвалою відповідачу був наданий строк для подання заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також строк для подання відзиву на позов.
Відповідач на адресу суду не направив ні заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, на клопотання про розгляд справи за участю сторін, ні відзиву на позов.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.
Як видно з матеріалів цивільної справи судом відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи, про що постановлена ухвала. Заява із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін до суду від жодної сторони не надходила.
Отже, розгляд справи здійснюється без виклику сторін за наявними матеріалами справи, сторони по справі у судове засідання не викликались, їх явка не визнана обов'язковою, а тому суд здійснює розгляд справи за наявними матеріалами справи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.
Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 виданим 05.10.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Золотоноші Золотоніського міськрайонного управління юстиції в Черкаській області.
Судом встановлено, що сторони не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства, разом не проживають.
Відповідно до довідки, виданої за вих. № 425 від 04.05.2022 року головою квартального комітету м. Золотоноша № 15, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина із серпня 2021 року знаходиться на повному та постійному утриманні матері.
Інформації стосовно доходу відповідача позивачем суду надано не було.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Статтею 2 Конвенції Організація Об'єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989, яка підписана Україною 21.02.1990, та ратифікована Постановою Верховної Гади Української РСР від 27.02.1991 № 7К9-Х1І «Про ратифікацію Конвенції про права дитини» передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини.
У статті 3 Конвенції Організація Об'єднаних Націй визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, а держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.
Положеннями ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батьки мають право та зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення повноліття.
Частиною 3 ст.181 СК України встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч.1 ст.183 СК України частка заробітку батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Нормами ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81, ст. 76, ч. 2 ст. 78 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників, та інших осіб, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства в площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі №127/13957/16-ц.
Судом встановлено, що дитина виховується позивачем і потребує матеріальної допомоги, відповідач є особою працездатного віку, не є особою з інвалідністю, відомості щодо офіційно працевлаштування відповідача суду не надані, а отже і не надано доказів достатності заробітку (доходу) платника аліментів стосовно стягнення у зазначеному у позовірозміру аліментів.
Відтак, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягувати аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що буде відповідати як інтересам сторін по справі, так і неповнолітньої дитини.
Таким чином, на підставі викладеного вище, позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Позивач звернулась до суду з даним позовом 05.05.2022, що підтверджується відбитком штампу суду вхідної кореспонденції на позовній заяві.
Частиною 1 ст. 430 ЦПК України передбачено, що суд допускає негайне виконання судових рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у даній справі, суд зазначає про таке.
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення аліментів, на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
Керуючись ст.,ст. 258, 259, 263-265, 430 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Золотоноші, РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , місце роботи не відоме, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживаючої у АДРЕСА_1 , аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду, тобто з 05.05.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Золотоноші, РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , місце роботи не відоме, на користь держави судовий збір в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 коп.
Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.,ст. 354-356 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: Середа Л.В.