27 січня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/719/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Ногас С.В.
Розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кампен", вул. Лисенка, 37Д, м. Миколаїв, Львівська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама", вул. Грабковецька, 1Д, с. Млинівці, Зборівський район, Тернопільська область
про cтягнення заборгованості у розмірі 346 913,31 грн.
За участю учасників судового процесу:
від позивача: Савчин В.З. - представник,
від відповідача: Хацкевич Р.М. - адвокат.
Судові процедури
Судом роз'яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
01.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кампен" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама" про стягнення заборгованості у розмірі 346 913,31 грн, з яких: 320 714,65 грн - основний борг, 22 044,77 грн - пеня, 4 153,89 грн - 3% річних.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 01.11.2021, для розгляду справи №921/719/21 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою суду від 08.11.2021 відкрито провадження у справі №921/719/21 за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 08.12.2021.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 08.12.2021 оголошено перерву до 23.12.2021, про що відображено у протоколі судового засідання.
Ухвалою суду від 23.12.2021 у задоволенні клопотання щодо продовження строку на подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відмовлено. Заяву про перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, залишено без задоволення.
Також ухвалою суду від 23.12.2021 судове засідання відкладено на 17.01.2022.
У судовому засіданні 17.01.2022 оголошено перерву до 26.01.2022, про що відображено у протоколі судового засідання.
Згідно частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі.
Інші процесуальні дії.
13 січня 2022 року відповідачем подано до суду клопотання (вх.№192) про зупинення провадження у справі №921/719/21 до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства.
Представником позивача заперечено щодо клопотання про зупинення провадження у справі з підстав, викладених у відповіді на відзив (вх. №463 від 25.01.2022).
Розглянувши клопотання, суд встановив таке.
Так, статтею 227 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі.
Зокрема визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (п.5 ч.2).
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства.
Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.
Зупинення провадження у справі - це повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі об"єктивних підстав, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.
Під об'єктивною неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.
Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи. При цьому, пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Вищезазначене узгоджується із позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №917/14/20, від 12.05.2021 у справі №922/2838/20, від 29.04.2020 у справі № 903/611/19.
Підставою для зупинення провадження у справі, відповідачем зазначено, що 06.01.2022 Тернопільським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області відкрито кримінальне провадження за №11222216040000030 за ч.1 ст. 190 КК України за заявою директора ТОВ "Панорама" Лотоцького про шахрайські дії директора ТОВ "Кампен" Павличака С.В.
В даному випадку є лише відрите кримінальне провадження, при цьому відсутня справа, яка б розглядалася в порядку кримінального судочинства.
Отже, з обґрунтування поданого клопотання суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі №921/719/21 на підставі п.5 ч.1 ст.227 ГПК України, оскільки відсутня об'єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої справи, яка не існує.
При цьому суд зазначає, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про недоцільність зупинення провадження у даній справі на підставі п.5 ч.1 ст.227 ГПК України, а тому у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, слід відмовити.
Аргументи сторін
Правова позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено договірні зобов'язання, що виникли на підставі договору поставки №10-04/19-2 від 10.04.2019 в частині несвоєчасного проведення розрахунків за отриманий товар.
В якості правових підстав позову позивач зазначає зокрема статті Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Просить суд позов задоволити.
Заперечення відповідача.
Представник відповідача заперечує щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №193 від 13.01.2022).
Також подано суду платіжні доручення № 40 від 11.01.2022 на суму 10 000,00 грн (вх.№193 від 13.01.2022) та №82 від 25.01.2022 на суму 5 000,00 грн (вх.№ 550 від 26.01.2022) щодо часткової оплати у добровільному порядку.
Відповідь на відзив.
25.01.2022 позивачем подано відповідь на відзив (вх. №463), згідно якої доводи відповідача вважає безпідставними.
Також, представником відповідача подано клопотання (вх.№549 від 26.01.2022) про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позов з підстав, викладених в ньому. Зокрема, зазначає, що відповідач, не зміг подати у встановлений судом строк відзив, у зв"язку з поважними причинами, вказаними у заявленому клопотанні. А тому, відповідач просить визнати причину пропуску процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву поважною, задовольнити клопотання, поновити процесуальний строк для подання відзиву та прийняти відзив на позовну заяву.
Розглянувши клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позов, суд дійшов висновку про таке.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 ГПК України).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, в тому числі, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін (стаття 3 ГПК України).
Приписами статті 42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази, заяви, клопотання, надавати пояснення суду, свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.
Частиною 8 статті 165 ГПК України та частиною 1 статті 251 ГПК України, визначено, що відзив подається протягом п"ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Правовий аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє дійти висновку про те, що учаснику справи гарантується право подати до суду відзив на позов протягом строку, встановленого судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Як вбачається з ухвали Господарського суду Тернопільської області від 08.11.2021, судом встановлено, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, на подання до суду відзиву.
При цьому, вказана ухвала отримана відповідачем "25.11.2021", що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (міститься в матеріалах справи).
Тобто, відповідач мав строк на подання до суду відзиву на позовну заяву - до 10.12.2021 (включно), відповідно до ч. 8 ст. 165 та ч.1 ст. 251 ГПК України.
Частиною 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Останнім днем встановленого судом строку для подання відзиву на позов є 10.12.2021.
Слід зазначити, що 21.12.2021 відповідачем подано до суду клопотання про продовження строку на подання заяви із запереченням щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та про перехід від спрощеного позовного до розгляду справи за правилами загального позовного провадження ( вх. № 10407 та вх. № 10405).
Ухвалою суду від 23.12.2021 задоволенні клопотання щодо продовження строку на подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відмовлено. Заяву про перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, залишено без задоволення.
Так, 13.01.2022 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву (вх. №193).
Однак, відзив не містить клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позов.
Проте, представником відповідача подано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позов тільки - 26.01.2022.
Отже, відповідач звернувся до суду із клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позов поза межами строку до закінчення встановленого судом строку, зокрема - 26.01.2022.
За загальними принципами здійснення судочинства, що також відображені у ст. ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Як визначено статтею 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальної дії. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до вимог статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що клопотання відповідача щодо поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву, слід залишити без розгляду.
Таким чином, відзив на позов судом не приймається до розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судом.
10 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кампен" (Постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Панорама" (Покупець/відповідач) укладено договір поставки № 10-04/19-2, відповідно до умов якого, Постачальник зобов"язується на умовах цього Договору передати у власність скло листкове в асортименті (товар), а Покупець зобов"язується прийняти цей товар та оплатити його вартість на умовах цього Договору ( п.1.1 Договору).
Асортимент, одиниці виміру, загальна кількість, кількість партій товару та кількість товару в партії, ціна одиниці товару, його загальна вартість, орієнтовна дата поставки партій товару попередньо погоджується сторонами факсимільним зв"язком або по електронній пошті і визначається у відповідному замовленні Покупця та /або в бухгалтерських документах Постачальника: рахунках та видаткових накладних, які після підписання сторонами мають юридичну силу специфікації в розумінні статті 266 Господарського кодексу України. Цим договором Сторони визначають істотні умови співпраці на весь термін дії цього Договору ( п.1.2 Договору).
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що сума договору складає суму усіх видаткових накладних по даному Договору.
Згідно п.2.2 Договору, Покупець повинен здійснити оплату по цьому Договору згідно наступних умов: а) 100% попередню оплату не пізніше 3 (трьох) робочих днів від дати погодження замовлення Покупця та виставлення Постачальником рахунку-фактури на оплату; б) 100% оплату не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати видаткової накладної на партію товару, який підлягає оплаті.
Пунктом 3.3 Договору зазначено, що замовлення вважається прийнятим, якщо Постачальник виставить рахунок-фактуру на оплату Товару.
Датою передачі товару, переходу права власності на товар та переходу ризиків на товар вважається дата отримання товару в місці його поставки (п. 3.9 Договору).
Як визначено п.п. 4.1, 4.2, 4.5 Договору, у випадку порушення зобов"язання за даним Договором сторона несе відповідальність, визначену даним Договором та українським законодавством. Порушення Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання. У випадку прострочення Покупцем виконання зобов"язань, передбачених підпунктом "б)" пункту 2.2 цього Договору, він сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період , за який нараховується пеня, від неоплаченої та/або недоплаченої суми за кожний розпочатий день (добу) прострочення.
Договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками його обома сторонами і діє до 31 грудня 2019 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін письмово не повідомила про розірвання Договору за 30 днів до закінчення дії Даного Договору (п.3.1 Договору).
Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.
На виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар ( назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у видаткових накладних) на загальну суму 2 689 715,74 грн, про що свідчать видаткові накладні №КП-0000074 від 06.05.2021 на суму 366 655,18 грн, № 0000089 від 12.05.2021 на суму 433 942,97 грн, № КП-0000137 від 02.06.2021 на суму 368 722,30 грн, №КП-0000153 від 16.06.2021 на суму 403 449,21 грн, №КП-0000185 від 01.07.2021 на суму 456 230,88 грн, № КП-0000201 від 09.07.2021 на суму 660 715,20 грн,
та товарно-транспортні накладні №1 від 06.05.2021, №3 від 12.05.2021, №4 від 02.06.2021, №2 від 16.06.2021, №3 від 01.07.2021, №1 від 09.07.2021,
які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.
Крім того, про виконання умов договору позивачем, свідчать виставлені рахунки на оплату товару №КП-0000144 від 06.05.2021, №КП-0000157 від 11.05.2021, № КП-0000229 від 01.06.2021, № КП-0000282 від 16.06.2021, №КП-0000333 від 01.07.2021, №КП-0000357 від 09.07.2021.
Однак, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав лише частково у розмірі 2 369 001,09 грн, про що свідчать виписки банку.
Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору поставки щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 320 714,65 грн (на момент звернення з даним позовом до суду).
Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, нараховано відповідачу, пеню у розмірі 22 044,77 грн.
Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано 3% річних в розмірі 4 153,89 грн.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з укладенням договору №10-04/19-2 від 10.04.2019, який за правовою природою є договором поставки.
Норми права, які застосував суд.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Стаття 343 Господарського кодексу України зазначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 625 Цивільного кодексу України зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Мотивована оцінка судом.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з огляду на таке.
Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Так, укладений між сторонами договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови продажу/ поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Договору поставки № 10-04/19-2 від 10.04.2019, за умовами якого, Постачальник зобов"язується на умовах цього Договору передати у власність скло листкове в асортименті (товар), а Покупець зобов"язується прийняти цей товар та оплатити його вартість на умовах цього Договору ( п.1.1 Договору).
Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Асортимент, одиниці виміру, загальна кількість, кількість партій товару та кількість товару в партії, ціна одиниці товару, його загальна вартість, орієнтовна дата поставки партій товару попередньо погоджується сторонами факсимільним зв"язком або по електронній пошті і визначається у відповідному замовленні Покупця та /або в бухгалтерських документах Постачальника: рахунках та видаткових накладних, які після підписання сторонами мають юридичну силу специфікації в розумінні статті 266 Господарського кодексу України . Цим договором Сторони визначають істотні умови співпраці на весь термін дії цього Договору ( п.1.2 Договору).
Датою передачі товару, переходу права власності на товар та переходу ризиків на товар вважається дата отримання товару в місці його поставки (п. 3.9 Договору).
Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору поставки позивач поставив/продав, а відповідач отримав/купив товар ( назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у накладних) на загальну суму 2 689 715,74 грн, що підтверджується видатковими накладними №КП-0000074 від 06.05.2021 на суму 366 655,18 грн, № 0000089 від 12.05.2021 на суму 433 942,97 грн, № КП-0000137 від 02.06.2021 на суму 368 722,30 грн, №КП-0000153 від 16.06.2021 на суму 403 449,21 грн, №КП-0000185 від 01.07.2021 на суму 456 230,88 грн, № КП-0000201 від 09.07.2021 на суму 660 715,20 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.
Факт відвантаження та отримання товару підтверджується товарно-транспортними накладними №1 від 06.05.2021, №3 від 12.05.2021, №4 від 02.06.2021, №2 від 16.06.2021, №3 від 01.07.2021, №1 від 09.07.2021.
У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.
За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме продаж товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.
Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.
Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видаткових накладних.
Пунктом 3.3 Договору зазначено, що замовлення вважається прийнятим, якщо Постачальник виставить рахунок-фактуру на оплату Товару.
На виконання умов договору позивачем виставлено рахунки на оплату товару №КП-0000144 від 06.05.2021, №КП-0000157 від 11.05.2021, № КП-0000229 від 01.06.2021, № КП-0000282 від 16.06.2021, №КП-0000333 від 01.07.2021, №КП-0000357 від 09.07.2021.
За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що сума договору складає суму усіх видаткових накладних по даному Договору.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно п.2.2 Договору, Покупець повинен здійснити оплату по цьому Договору згідно наступних умов: а) 100% попередню оплату не пізніше 3 (трьох) робочих днів від дати погодження замовлення Покупця та виставлення Постачальником рахунку-фактури на оплату; б) 100% оплату не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати видаткової накладної на партію товару, який підлягає оплаті.
Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до умов Договору, а саме п.2.2.
Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Отже, як свідчать матеріали справи та стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково у розмірі 2 369 001,09 грн, що підтверджується виписками з банківських установ (містяться в матеріалах справи), а тому основний борг на момент подання позову становив 320 714,65 грн.
Судом встановлено, що відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості за отриманий товар у розмірі 15 000,00 грн у добровільному порядку, що підтверджується копіями платіжних доручень №40 від 11.01.2022 на суму 10 000,00 грн та №82 від 25.01.2022 на суму 5 000,00 грн, після звернення позивача з позовом до суду (містяться в матеріалах справи).
Отже, основний борг відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 305 714,65 грн.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Покупцем, своїх договірних зобов'язань в частині несвоєчасної оплати за отриманий товар.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 305 714,65 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та неоспорені відповідачем.
Щодо решти частини основного боргу у розмірі 15 000,00 грн, суд зазначає наступне:
Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на викладене, враховуючи часткове погашення боргу, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 15 000,00 грн, слід закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 22 044,77 грн, суд зазначає таке.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір пені законодавством обмежений.
Так, згідно з частини 2 статті 343 Господарського кодексу та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник коштів сплачує на користь отримувача таких коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, установленому за угодою сторін (тобто в договорі). При цьому пеня обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в певний період (період прострочення).
Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).
Як визначено п. 4.5 Договору, у випадку прострочення Покупцем виконання зобов"язань, передбачених підпунктом "б)" пункту 2.2 цього Договору, він сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період , за який нараховується пеня, від неоплаченої та/або недоплаченої суми за кожний розпочатий день (добу) прострочення.
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за товар, у зв'язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору поставки та відповідно до вимог чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 22 044, 77 грн.
Судом, перевірено розрахунок пені та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 22 044,77 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 4 153, 89 грн, суд зазначає таке.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові .
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за товар, у зв'язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору поставки та відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 4 153, 89 грн.
Судом, перевірено розрахунок 3% річних та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 4 153, 89 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.
Висновок суду.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково.
Судові витрати.
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Щодо судового збору у розмірі 5203,70 грн.
Згідно частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Суд, вважає, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Отже, в силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 5203,70 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 231, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. У задоволенні клопотання ТОВ "Панорама" (вх. №192 від 13.01.2022) про зупинення провадження у справі №921/719/21, відмовити.
2. Позов задовольнити частково.
3. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 5203,70 грн, покласти на відповідача.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама", вул. Грабковецька, 1Д, с. Млинівці, Зборівський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 31830862 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кампен", вул. Лисенка, 37Д, м. Миколаїв, Львівська область, код ЄДРПОУ 36287844 - 305 714,65 грн основного боргу, 22 044,77 грн пені, 4 153,89 грн 3% річних, 5203,70 грн судового збору.
5. В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 15000,00 грн, закрити провадження у справі №921/719/21.
6. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
Стягувач/Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кампен", вул. Лисенка, 37Д, м. Миколаїв, Львівська область , код ЄДРПОУ 36287844.
Боржник/Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Панорама", вул. Грабковецька, 1Д, с. Млинівці, Зборівський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 31830862.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Примірник рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:
Позивачу: Товариству з обмеженою відповідальністю "Кампен", вул. Лисенка, 37Д, м. Миколаїв, Львівська область.
Відповідачу: Товариству з обмеженою відповідальністю "Панорама", вул. Грабковецька, 1Д, с. Млинівці, Зборівський район, Тернопільська область.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повний текст рішення складено та підписано "19" травня 2022 року.
Суддя Я.Я. Боровець