ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2022Справа № 910/16498/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ДОБРОБУТ."
до 1. Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1
про визнання недійсним інвестиційного контракту
представники учасників процесу:
від позивача: Голубничий О.І.
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ДОБРОБУТ." звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД", Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ" про визнання недійсним інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 дану позовну заяву залишено без руху.
02.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача клопотання про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/16498/21 , розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 09.12.2021, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ" належним чином засвідчену копію інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006.
01.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.
09.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позов.
Протокольною ухвалою від 09.12.2021 керуючись ч.1 ст.81, ч.2 ст.80 ГПК України, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
Протокольною ухвалою від 09.12.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання у справі відкладено на 12.01.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 було повідомлено відповідача-2 та третю особу про дату підготовчого судового засідання та витребувано у відповідача-2 оригінал інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006 для долучення до матеріалів справи.
12.01.2022 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшла заява про застосування строків позовної давності та пояснення щодо неможливості надання оригіналу інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006.
У судове засідання 12.01.2022 з'явися представник позивача, надав пояснення по справі та заявив клопотання про витребування доказів.
У судовому засіданні 12.01.2022 у відповідності до приписів ч.5 ст.80 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про визнання поважними причин пропуску строку для подання клопотання про витребування доказів та поновлено позивачу строк для подання клопотання про витребування доказів до 12.01.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 відкладено підготовче засідання у справі № 910/16498/21 на 03.02.2022, задоволено клопотання позивача про витребування доказів від 12.01.2022, витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової Олени Миколаївни належним чином завірену копію реєстраційної справи щодо проведення реєстраційної дії з купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для долучення до матеріалів справи (оригінал реєстраційної справи надати суду для огляду).
У підготовчому засіданні 03.02.2022 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.02.2022.
У зв'язку із перебуванням судді Турчина С.О. у відпустці, судове засідання у справі №910/16498/21, призначене на 24.02.2022, знято з розгляду.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Згідно із Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 № 133/2022, затвердженим Законом України №2119-IX від 15 березня 2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" обумовлено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
З огляду на викладене, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2022 призначено по справі №910/16498/21 судове засідання по суті на 12.05.2022.
06.05.2022 від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача-2 та його представника.
Представник позивача у судовому засіданні 12.05.2022 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача-1 у судове засідання 12.05.2022 не з'явився. Про час та місце судового засідання відповідач був повідомлений ухвалою суду від 14.04.2022, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0105491866841.
Представник відповідача-2 у судове засідання 12.05.2022 не з'явився, однак від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача-2.
Представник третьої особи у судове засідання 12.05.2022 також не з'явився. Про час та місце судового засідання третя особа була повідомлена ухвалою суду від 14.04.2022, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0105491866850.
У судовому засіданні 12.05.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 05.03.2008 року, на підставі вищенаведеної норми та Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку №33, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Осіння, було створено та проведено державну реєстрацію Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків "ДОБРОБУТ." про, що внесено запис № 10721020000021968 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
16.03.2010 Акціонерним товариством Холдингової компанії "КИЇВМІСЬКБУД" згідно з актом №1/52, зареєстрованим 16.03.2010 року Виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) було передано ОСББ "ДОБРОБУТ." квартиру №1, житловою площею: 35,78 кв.м., загальною площею: 73,58 кв.м. та квартиру №2, житловою площею: 43,30 кв.м., загальною площею: 88.84 кв.м., що розташовані на другому поверсі в першій секції житлового будинку №33 по вул. Осіння в м. Києві.
У той же час, 29.12.2020 позивачеві стало відомо, що 25.08.2006 між Приватним акціонерним товариством "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" (відповідачем-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ" (відповідачем-2) було укладено інвестиційний контракт №18-750/Д120 щодо квартири №1, розташованої по вулиці Осіння, у будинку 33, в місті Києві.
Згідно із відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 15.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ" (відповідачем-2) та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири під АДРЕСА_1 , загальною площею 74,5 кв.м., житловою площею 36,7 к.м., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М., зареєстрований в реєстрі за №459.
Позивач вважає, що укладеним між відповідачем-1 та відповідачем-2 оскаржуваним інвестиційним контрактом було порушено його право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсним інвестиційного контракту, позивач посилається на наступні обставини:
при укладені інвестиційного контракту не було дотримано форму правочину, оскільки інвестиційний контракт укладений у простій письмовій формі, у той час як станом на час укладення договору законодавством було заборонено підписання договору із забудовником у простій письмовій формі, а інвестування в будівництво могло здійснюватися лише через спеціальні фонди або через випуск безпроцентних (цільових) облігацій. Також відповідно до абзацу 3 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (у редакції від 17.02.2006 року, чинній на момент укладення оскаржуваного інвестиційного контракту) було передбачено, що об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва;
інвестиційний контракт не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки відповідачеві-1 було відомо про факт передачі спірної квартири позивачеві на підставі акту №1/52, зареєстрованого 16.03.2010 року виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація);
АДРЕСА_1, житловою площею 35.78 кв.м., загальною площею 73,58 кв.м., що розташована на другому поверсі в першій секції житлового будинку під №33 по вул. Осіння в м. Києві була надана ОСББ "ДОБРОБУТ." для службових потреб.
Також позивач вказує, що наявні обґрунтовані підстави вважати, що оскаржуваний інвестиційний контракт, був укладений (створений) відповідачами вже після передачі квартири АДРЕСА_1 позивачеві в якості службового житла.
Посилаючись на ст.203, 215, ст.317, 321 Цивільного кодексу України, ст.4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", абз.3 ст.4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006, укладеного між Приватним акціонерним товариством "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ".
Приватне акціонерне товариство "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" (відповідач-1) проти позовних вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ДОБРОБУТ." до Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" заперечує, посилаючись на наступні обставини:
ПрАТ "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" є власником усієї збудованої житлової та нежитлової площі у будинку по вул. Осіння, 33 у Святошинському районі м. Києва, оскільки останнє виступало замовником будівництва житлового будинку із збудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом;
акт приймання-передачі не є правочином, за яким ПрАТ "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" передало своє право власності на майно, а лише документом, який підтверджує, в даному випадку, передачу майна Компанії на баланс Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ДОБРОБУТ." для тимчасового користування;
позивачем не надано жодного доказу, яким підтверджується надання Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією квартирам АДРЕСА_1 статусу службових житлових приміщень;
позивачем не доведено, які саме його права та законні інтереси в даному випадку порушені ПрАТ "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД", а також не надано доказів, які б підтверджували порушення прав та інтересів позивача зі сторони відповідача-1, кільки спірне приміщення не є власністю ОСББ "ДОБРОБУТ.";
ПрАТ "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "КИЇВМІСЬКБУД" не було укладено інвестиційний контракт №18-750/Д120 від 25.08.2006 щодо квартири АДРЕСА_1 ;
спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсним інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006 не є ефективним.
Відповідач-2 (Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ") проти позову заперечив. Обґрунтовуючи заперечення на позов відповідач-1 зазначив, що законодавством не було встановлено обов'язкової вимоги щодо форми договору, назва договору не носить визначального характеру, а інвестиційний контракт було укладено відповідно до чинного законодавства на момент його укладання. За доводами відповідача-2 інвестиційний контракт спрямований на реальне настання юридичних наслідків та відповідач-2, користуючись своїм правом власності на дану квартиру реалізував своє право та уклав договір купівлі - продажу з ОСОБА_1 .
Відповідач - 2 наголошує, що у законному порядку набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , та відповідно користуючись своїм правом власності на дану квартиру реалізував своє право та уклав договір купівлі - продажу з ОСОБА_1 згідно норм чинного законодавства.
Також відповідачем-2 подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача про визнання недійсним інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.
Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17.
За змістом постанови №9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зазначені норми матеріального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Разом із цим приписами процесуального права також визначено (стаття 4 ГПК України), що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Позивач стверджує, що укладеним між відповідачем-1 та відповідачем-2 оскаржуваним інвестиційним контрактом було порушено його право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК).
При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (правові висновки наведено у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Зазначені висновки сформовані, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).
Виходячи з наведених норм, враховуючи позиції Верховного Суду, оскільки позовна вимога про визнання недійсним договору заявлена особою, як не є стороною оспорюваного ним правочину, а відтак така особа повинна довести, які її права та охоронювані законом інтереси порушені правочином, укладеним між відповідачами.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
За доводами позивача право власності на квартиру АДРЕСА_1 набуте ним на підставі акту прийому-передачі №1/52 від 16.10.2010.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України визначено, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із матеріалами справи, 12.05.2005 р. між Київською міською радою та Акціонерним товариством Холдингова компанія "КИЇВМІСЬКБУД" був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за № 342 та в Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.05.2005 № 75-6-0205 у книзі записів державної реєстрації договорів. Згідно з умовами значеного договору, Київською міською радою передано, а АТ ХК "КИЇВМІСЬКБУД" прийнято в оренду земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:741:0015 площею 1,5927 га по вул. Осіння, 33 у Святошинському районі м. Києва строком на 5 років.
26.05.2005 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Києва видано АТ ХК "КИЇВМІСЬКБУД" дозвіл № 1446-Св/С на виконання будівельних робіт з будівництва І титлового будинку за адресою: вул. Осіння 33 у Святошинському районі м.Києва.
17.06.2008 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видано АТ ХК "КИЇВМІСЬКБУД" дозвіл №0463-Св/С на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: вул. Осіння, 33 у Святошинському районі м. Києва.
25.09.2008 Державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію жкитловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Осінній, 33 у Святошинському районі м. Києва, про що складено акт затверджений розпорядженням Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 01.10.2008 № 1479.
Власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (ст.876 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Відповідно до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд та лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна.
Виходячи із наведених вище приписів законодавства, 16.03.2010 АТ ХК "КИЇВМІСЬКБУД" згідно з актом №1/52, зареєстрованим 16.03.2010 року Виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), було передано ОСББ "ДОБРОБУТ." квартиру №1, житловою площею: 35,78 кв.м., загальною площею: 73,58 кв.м., що розташована на другому поверсі в першій секції житлового будинку №33 по вул. Осіння в м. Києві для службових потреб.
Згідно з ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Акт приймання-передачі №1/52 не є правочином, за яким відповідач-1 передав своє право власності на майно, а лише документом, який підтверджує, в даному випадку, передачу АТ ХК "КИЇВМІСЬКБУД" майна ОСББ "ДОБРОБУТ." для тимчасового користування.
Суд відзначає, що у даному випадку передача ОСББ "ДОБРОБУТ." квартири №1, житловою площею: 35,78 кв.м., загальною площею: 73,58 кв.м., що розташована на другому поверсі в першій секції житлового будинку №33 по вул. Осіння в м. Києві для службових потреб згідно із акта приймання-передачі не створює такого юридичного наслідку, як набуття останнім права власності на таке майно.
У той же час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна відсутня інформація щодо реєстрації права власності ОСББ "ДОБРОБУТ." на квартиру №1, житловою площею: 35,78 кв.м., загальною площею: 73,58 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Осіння, 33.
У контексті наведених висновків суд зазначає, що згідно частини 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" майно об'єднання утворюється з: майна, переданого йому співвласниками у власність, одержаних доходів та іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Однак, позивачем до матеріалів справи не надано належних доказів на підтвердження набуття права власності на спірну квартиру, зокрема, цивільних правочинів, або інших правопідтверджуючих документів на спірну квартиру.
Факт передачі нерухомого майна за актом приймання-передачі не є доказом наявності у сторони права власності на це майно, адже такий акт не виключає наявність у особи, яка його прийняла, іншого правового титулу щодо цього майна, як то право оперативного управління, право користування, тощо, що не є тотожним праву власності (аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі №906/585/19).
Наявний в матеріалах справи акт № 1/52, як первинний документ, засвідчують факт надання майна у користування та не може бути документом на підтвердження набуття права власності позивачем на спірну квартиру.
За таких обставин, твердження позивача про наявність у нього права власності на спірну квартиру є помилковим, а доводи щодо протиправного позбавлення відповідачами права власності на вказане майно внаслідок укладення інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006 є безпідставним.
Посилання позивача, що АДРЕСА_1, житловою площею 35.78 кв.м., загальною площею 73,58 кв.м., що розташована на другому поверсі в першій секції житлового будинку під АДРЕСА_1, була надана ОСББ "ДОБРОБУТ." для службових потреб, суд вважає необґрунтованими, з огляду на нижче наведене.
Відповідно до ч.1 ст.118, ст.121 Житлового кодексу України (у редакції чинній станом на 16.03.2010), службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
Порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними визначений Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37 (далі - Положення №37).
У відповідності до п.2,3 Положення №37 службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).
Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.
Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.
З наведеного вбачається, що службова квартира в першу чергу є житловою площею і надається для проживання визначеним законодавством категоріям громадян.
При цьому, відповідного статусу квартира набуває лише після прийняття рішення виконавчим комітетом органу місцевого самоврядування.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надання Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією квартирам АДРЕСА_1 статусу службових житлових приміщень.
Аналізуючи зазначені положення законодавства, лише власник, який володіє, користується та вправі розпоряджатись своїм майном, міг звернутися до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації з клопотанням про надання спірній квартирі статусу службового житла. Доказів вчинення ПАТ "ХК "Київміськбуд" відповідних дій матеріали справи не містять, а зазначення останніми в акті приймання-передачі № 1/52, що АДРЕСА_1 передається для службових потреб, автоматично не обумовлює набуття спірною квартирою статусу службового житла.
Окрім того, згідно з наведеними нормами чинного законодавства позивач не відноситься до осіб, які наділяються правами по відношенню до службових квартир.
У контексті вище наведених обставин, суд зазначає, що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (постанови Верховного Суду від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15).
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17).
Недоведеність порушення прав позивача оспорюваним договором є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі 910/8072/20).
Суд зазначає, що оскарження у суді укладеного між відповідачами інвестиційного контракту, особою, яка не є стороною договору, не призводить до захисту прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки його правове становище внаслідок визнання інвестиційного контракту недійсними ніяким чином не змінюється, а заявлені вимоги стосуються зобов'язань, стороною яких це позивач не є.
З урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку про відсутність порушення суб'єктивного права позивача та його суб'єктивного майнового інтересу, що підлягає судовому захисту у даному спорі, у зв'язку із чим, у задоволенні позовних вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ДОБРОБУТ." слід відмовити з наведених підстав.
Також виходячи з предмету заявленого позову, підстав заявлених позовних вимог та обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, надаючи оцінку доводам позивача, що при укладені інвестиційного контракту не було дотримано форму правочину та інвестиційний контракт був укладений (створений) відповідачами після передачі квартири АДРЕСА_1 позивачеві та з огляду на пояснення відповідача-1, що інвестиційний контракт №18-750/Д120 від 25.08.2006 щодо квартири АДРЕСА_1 не укладався, суд зазначає наступне.
Згідно із ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ч.7, 8 ст.81 ГПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
Ухвалою від 10.11.2021 суд за клопотанням позивача зобов'язав Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ" надати суду належним чином засвідчену копію інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006.
Також ухвалою від 09.12.2022 судом зобов'язано відповідача-2 надати оригінал інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006 для долучення до матеріалів справи.
Відповідачем-2 до відзиву на позов долучено засвідчену копію інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006. Оригінал інвестиційного контракту відповідач-2 не надав, зазначаючи, що при відчуженні зазначеного об'єкту нерухомості на користь ОСОБА_1. оригінал (примірник відповідача-2) інвестиційного контракту №18- 750/Д120 від 25.08.2006 року залишився в матеріалах реєстраційної справи приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М.
Ухвалою від 12.01.2022 судом витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової Олени Миколаївни належним чином завірену копію реєстраційної справи щодо проведення реєстраційної дії з купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для долучення до матеріалів справи (оригінал реєстраційної справи надати суду для огляду).
Однак, нотаріусом повідомлено, що матеріали справи у нотаріуса відсутні та були надіслані поштою до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу КМДА.
Відповідно до пункту 5.26 Національного стандарту України "Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163:2020" відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів "Згідно з оригіналом" (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.
Суд зазначає, що враховуючи положення п. 5.26 Національного стандарту України "Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163:2020", засвідчуючи копію документу написом "згідно з оригіналом", уповноваженій на це особі необхідно мати або бути ознайомленій з оригіналом такого документу, оскільки відмітка "згідно з оригіналом" передбачає, що особа, яка засвідчує копію своїм підписом володіє або ознайомлена з оригіналом документу, копію якого засвідчує.
Разом з тим, долучена відповідачем-2 копія інвестиційного контракту належним чином не засвідчена, оскільки не містить найменування посади, власного імені та прізвища особи, яка засвідчує копію.
З урахуванням вищенаведеного, оскільки оригіналу інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006 у матеріали справи сторонами не надано, надана відповідачем-2 копія вказаного контракту належним чином не засвідчена, враховуючи пояснення відповідача-1, що інвестиційний контракт №18-750/Д120 від 25.08.2006 щодо квартири АДРЕСА_1 не укладався, судом не може бути встановлено факту укладення/неукладення оспорюваного правочину, що унеможливлює встановлення обставин щодо недійсності інвестиційного контракту, у тому числі, з наведених позивачем підстав (недодержання форму правочину; порушення вимог абзацу 3 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність"; правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків).
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з огляду на відсутність порушення суб'єктивного права позивача та його суб'єктивного майнового інтересу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ДОБРОБУТ.".
Водночас відповідачем-2 заявлено про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсним інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006.
Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписами статті 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відтак, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин його пропущення.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про те, що підстави для задоволення позову відсутні, строк позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним інвестиційного контракту №18-750/Д120 від 25.08.2006 судом не застосовується.
Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 19.05.2022.
Суддя С. О. Турчин