61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
16.02.2022р. Справа №905/1971/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Зельман Ю.С., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Романцовій О.О. розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: Акціонерного товариства “Українська залізниця” (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, будинок 5а, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: 84400, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22, ідентифікаційний код 40150216; електронна адреса: golovashchenko76@lotus.don.uz.gov.ua)
до відповідача: Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області (87555, Донецька область, місто Маріуполь, пр. Миру,70, ідентифікаційний код 41336065; електронна адреса:dszn@mariupolrada.gov.ua)
про стягнення 217 035,75 грн
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області про стягнення 217 035,75 грн.
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на, те, що відповідачем не сплачено збитки за пільгове перевезення громадян залізничним транспортом за 2019 рік, а збитки залізничного транспорту загального користування від використання пільгових тарифів відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Ухвалою суду від 23.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; розгляд справи призначено на 15.11.2021.
Відповідно до Розпорядження голови Господарського суду Донецької області «Про припинення прийняття документів для відправки за межі суду» від 30.09.2021 №33-р., ухвала суду від 23.10.2021 була надіслана сторонам 25.10.2021 на їх електронні поштові скриньки за вихідним №04-19/5853 та отримана - 25.10.2021, що підтверджується відповідною відміткою на даній ухвалі.
Ухвалою суду від 15.11.2021 було оголошено перерву у судовому засіданні до 15.12.2021.
Відповідно до Розпорядження голови Господарського суду Донецької області «Про відновлення відправлень вихідної кореспонденції» від 15.11.2021 № 46-р, в суді з 16.11.2021 відновлено відправлення вихідної кореспонденції.
Ухвала від 15.11.2021 направлена сторонам на їх юридичну адресу, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до інформації, яка розміщена на сайті АТ «Укрпошта» ухвала була вручена відповідачу за довіреністю - 29.11.2021, позивачу - 30.11.2021.
13.12.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки між сторонами за період з 2017-2019 жодних договорів не укладалось, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремим категоріям громадян на залізничному транспорті не передбачені. Крім того, зазначив, що у межах приміських перевезень в м. Маріуполі функціонує лише один електропоїзд сполученням «Маріуполь - Волноваха». В загальному обсязі перевезень пасажирів, які користуються вказаним електропоїздом, визначити кількість мешканців міста не є можливим, оскільки маршрут користується попитом в першу чергу у внутрішньо переміщених осіб. Керівництво міста неодноразово зверталось до профільних міністерств та народних депутатів із проханням розробити та впровадити механізм монетизації пільг на проїзд окремих категорій громадян, оскільки виділення коштів із міського бюджету на дані цілі не є можливим, проте на даний час питання не було вирішено.
15.12.2021 ухвалою суду розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.01.2022 об 11:20 год.
10.01.2022 через електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що перевезення пасажирів на пільгових умовах залізницею здійснено не з власною ініціативою, а на виконання імперативних вказівок. Так, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян. Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом. Зобов'язання сторін, в даному випадку, виникають безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
13.01.2022 ухвалою суду відкладено розгляд справи на 26.01.2022 о 15:40 год.
Ухвалою суду від 26.01.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті. З урахуванням ухвали про виправлення описки від 04.02.2022, розгляд справи призначено на 16.02.2022 року о 16:30 год.
16.02.2022 у судове засідання сторони не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, встановив наступне.
Відповідно до пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Статтею 19 вказаного Закону визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлені, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, Законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про охорону дитинства", «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Відповідно до п.6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженим Постановою КМ України від 19.03.1997р. № 252, суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.
Відповідно до абз. 2 ст. 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Регіональна філія «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» є суб'єктом господарської діяльності, яка займається перевезенням та обслуговуванням пасажирів та повинна забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно з законодавством, відповідно до ст. 9 Закону України Закону України «Про залізничний транспорт».
Позивачем до матеріалів справи надані облікові форми складені щомісячно за 2019 рік, а також зведені загальні відомості по типах та квитків у приміському сполученні складених щомісячно за 2019 рік.
Відповідно до облікових форм, фактична кількість перевезених позивачем пільговиків за період січень-грудень 2019 року за власний рахунок здійснена на загальну суму 217 053,17 грн, а саме: за січень 2019 - 17 193,68 грн, за лютий 2019 - 23 436,00 грн, за березень 2019 - 33 089,27, за квітень 2019 - 26 419,51 грн, за травень 2019 - 28 423,88 грн, за червень 2019 - 25 084,18 грн, за липень 2019 - 17 865,15 грн, за серпень 2019 - 8 937,84 грн, за вересень 2019 - 7 464,36 грн, за жовтень 2019 - 8 520,72 грн, за листопад 2019 - 6 067,29 грн, за грудень 2019 -14 551,87 грн.
Як вбачається з резолютивної частини позову, позивачем заявлена сума збитків за пільгове перевезення пасажирів за 12 місяців 2019 року у розмірі 217 035,75 грн.
Слід зазначити, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Відповідно до вищенаведеного, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, тому судом розглядаються заявлені позовні вимоги у сумі 217 035,75грн.
Копії облікових форм про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів надані позивачем за кожен період окремо.
Перевізником щомісячно по кожній станції та виду пільги формувалась загальна зведена відомість по продажу квитків із зазначенням, кількості та суми проданих документів, що підтверджується копіями таких відомостей по кожному заявленому періоду, які містяться у матеріалах справи.
Позивач, 27.08.2019, 24.10.2019 звертався до голови Маріупольської міської ради Донецької області з пропозицією про укладання відповідного договору на 2019 рік.
На звернення Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»,18.03.2019, 11.04.2019, 15.04.2019, 27.06.2019 Маріупольська міська рада та Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради надали відповіді про неможливість укладення зазначеного договору, у зв'язку з тим, що бюджетом м. Маріуполь на 2019 рік не передбачено фінансування на покриття збитків від перевезення пасажирів пільгової категорії залізничним транспортом. Копії відповідей наявні у матеріалах справи.
Позивач листами від 22.09.2020 та 23.09.2020 звертався до відповідача та Маріупольської міської ради з вимогою про відшкодування позивачу збитків.
Відповідач, листом від 30.09.2021 повідомив позивача проте, що відповідно до абз. ґ) п.3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного Кодексу України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Відповідно до ст. 48 Бюджетного Кодексу України, розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами на певні передбачені цілі. Таким чином відповідач зауважив, що на даний час відсутні законні підстави для задоволення вимог про відшкодування збитків, так як на місцевому рівні Маріупольською міською радою не приймалось рішення, щодо введення відповідних пільг та надання компенсаційних виплат за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, які мають право на відповідні пільги.
З матеріалів справи, а саме з облікових форм та зведених відомостей вбачається, що протягом 2019 року позивачем надавались послуги з перевезення приміським сполученням окремим категоріям громадян, які користуються пільгою. Позивач звертався до відповідача з вимогами врегулювати питання щодо компенсації вартості проїзду особам, які користуються пільгою. Проте відповідач ухилився від виконання своїх обов'язків.
Відповідно до облікових форм, сума за фактичну кількість перевезених пільговиків за 2019 рік складає 217 053,75 грн.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтями 11 Цивільного кодексу України, 174 Господарського кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов'язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Господарські зобов'язання сторін у цій справі виникли безпосередньо із Закону України "Про Державний бюджет на 2019 рік" та ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт".
Таким чином, відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов'язання, оскільки зобов'язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
Частиною 6 статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Залізниця здійснює перевезення окремих категорій громадян за пільговими тарифами відповідно до чинних законів України, які передбачають такі пільги для конкретних категорій громадян, а не за окремими угодами, а збитки залізничного транспорту від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевого бюджетів.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359 затверджено Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян (надалі Порядок), який визначає механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі.
До пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян із знижкою, встановленою законодавством (п.2 Порядку).
Відповідно до п. 3 Порядку облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки).
Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг (п. 4 Порядку).
Пунктом 5 Порядку визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності.
На підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком (пункт 9 Порядку);
При цьому у відповідності до пункту 7 Порядку, сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.
Обслуговуючи дану категорію громадян України, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення пільговиків.
Перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано Залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган в силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
У рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 вказано, що з положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України, стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема, і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
За правилами частини 1, пункту 3, підпункту “ґ” статті 91 Бюджетного кодексу України (станом на 01.01.2019) до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Згідно пункту 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів (станом на дату спірних правовідносин 01.01.2019) на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (далі - Порядок фінансування), фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
За змістом цього Порядку фінансування, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі отриманих від них щомісячних звітів щодо послуг, наданих отримувачам, які мають право на відповідні пільги.
Пунктом 3 наведеного Порядку фінансування визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг, в т.ч. компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян (частина 2 пункту 8 Порядку фінансування).
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Також відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005р. та у справі Бакалов проти України від 30.11.2004р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2019 рік є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки підтверджені наявними у матеріалах справи доказами.
Щодо відзиву відповідача, що між сторонами не було укладено договору на відшкодування вартості пільгового перевезення залізничним транспортом за 2019 рік на спірну суму, суд зазначає, що відповідно до приписів статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність. Таким чином, відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд не звільняє сторони від виконання господарського зобов'язання, оскільки зобов'язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
Відповідно до приписів ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно приписів ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Судові витрати в межах, встановлених законодавством, відповідно до ст.129 Господарського кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області про стягнення 217 035,75 грн - задовольнити.
Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради Донецької області (87555, Донецька область, місто Маріуполь, пр. Миру,70, ідентифікаційний код 41336065) на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, будинок 5а, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства «Українська залізниця» (84400, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22, ідентифікаційний код 40150216) збитки за пільгове перевезення пасажирів за 2019 рік у розмірі 217 035,75 грн та 3255,54 грн витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (з урахуванням п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
У судовому засіданні 16.02.2022 складено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
Відповідно до положень статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно наказу Господарського суду Донецької області «Про встановлення особливого режиму роботи Господарського суду Донецької області» №20 від 28.02.2022 встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану, тимчасово, до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України, обмежено доступ до приміщення суду.
Згідно розпорядження голови Господарського суду Донецької області від 15.04.2022р. №9-р з 18.04.2022р. запроваджено роботу Господарського суду Донецької області у віддаленому режимі.
У зв'язку з вищенаведеним, повний текст рішення складено 18.05.2022.
Суддя Ю.С. Зельман