18 травня 2022 року
м. Київ
справа №813/4354/17
адміністративне провадження № К/9901/67964/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 813/4354/17
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови,, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року (прийняте у складі головуючого судді Костецького Н.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Носа С.П., суддів: Кухтея Р.В. та Попка Я.С.)
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці у Львівській області, відповідач) , в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 09 листопада 2017 № 13011942422-0498 про накладення штрафу у розмірі 192 000 грн.
2. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що за наслідками інспекційного відвідування позивача було складений акт висновки якого про встановлення факту використання найманої праці двох працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин не відповідають дійсності. Так ОСОБА_1 вказав, що в орендованому ним приміщенні бару «Апельсин» 18-19 жовтня 2017 року тривала підготовка до запланованого на 21 жовтня 2017 року святкування весілля його сина. На момент перевірки знайомі позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 безоплатно у свій вільний час допомагали в організації весілля.
Позивач вважає, що у даному випадку між ним та зазначеними особами фактично мав місце цивільно-правовий договір про надання безоплатних дружніх послуг, а висновки відповідача про наявність ознак трудового договору та порушення позивачем вимог частини один та три статті 24 КЗпП України є протиправними.
Також позивач вказав, що інспекційне відвідування було проведено без належних на те підстав передбачених пунктом 5 «Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» та за його відсутності.
Крім того, позивач зауважив, що йому не було надано жодного акту інспекційного відвідування ані на час його проведення ані пізніше, а справу про накладення штрафу було розглянуто без його повідомлення про час розгляду та за його відсутності.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. 08 лютого 2018 року Львівський окружний адміністративний суд вирішив позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною на скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 09 листопада 2017 № 13011942422-0498 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.
Судовий збір в розмірі 1920 грн 00 коп. присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні належні докази на підтвердження того, що позивачем допущено працівників до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника чи уповноваженого органу, та без повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівників на роботу в порядку встановленому КМУ.
Крім того, судом взято до уваги постанову Сихівського районного суду м. Львова від 16 січня 2018 у справі № 464/7425/17, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП).
Так судом першої інстанції зроблено висновок, що відповідач, при винесенні постанови 09.11.2017 № 13011942422-0498 про накладення штрафу діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 07 листопада 2018 року Восьмий апеляційний адміністративний суд вирішив апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 813/4354/17 - без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 14 грудня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ Держпраці у Львівській області.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Так відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій було не вірно надано оцінку наявним в матеріалах справи доказам, не правильно трактовано встановлені обставини справи щодо виконання трудових обов'язків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поза оформленням трудових відносин з ФОП ОСОБА_1 у будь який передбачений законодавством України спосіб. Також скаржник стверджує про хибність посилання судів попередніх інстанцій на обставини встановлені у постановою Сихівського районного суду м. Львова від 16 січня 2018 у справі № 464/7425/17 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , оскільки такі обставини не мають абсолютного характеру та не є преюдиційними для суду при вирішенні цієї справи.
9. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 квітня 2019 року визначено склад колегії суддів: Анцупова Т.О. (головуючий суддя), Коваленко Н.В., Кравчук В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року.
10. 01 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив у якому позивач просить залишити касаційну скаргу в даній справі без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Позивач вказує про протиправність оскаржуваної постанови відповідача з підстав зазначених у судових рішеннях першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, позивач зазначив, що відповідачем за наслідками проведеного інспекційного відвідування 21 листопада 2017 року було складено протокол про адміністративне правопорушення № 13-01-194/0550, згідно з яким ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 41 КУпАП, який розглянутий Сихівським районним судом м. Львова в межах справи № 464/7425/17.
Так позивач вважає, що він не може бути притягнутий до юридичної відповідальності на підставі абз. 2 частини другої статті 265 КЗпПУ так і за частиною другою статті 41 КУпАП, оскільки притягнення позивача двічі за одне й те саме правопорушення порушує його права, передбачені статтею 61 Конституції України.
11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 25.06.2019 № 829/0/78-19, у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О., що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.
12. Верховний Суд ухвалою від 17 травня 2022 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу, відмовив у задоволенні клопотань позивача та відповідача про розгляд справи за участю представників сторін, справу призначено до касаційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 18 травня 2022 року.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 19 жовтня 2017 по 20 жовтня 2017, на підставі наказу від 18 жовтня 2017 № 1552-П та направлення від 18 жовтня 2017 № 1517, головними державними інспекторами Довгун І.І., Панчак Л.Є., Хомик С.Р. проведено позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За наслідками інспекційного відвідування складено акт № 13/01/194/2422 від 20 жовтня 2017 року, в якому встановлено, що підставою для проведення перевірки став лист ГУ ДФС у Львівській області від 11 жовтня 2017 № 5674/9/13-01-13-06-11 щодо можливих порушень законодавства про працю в частині укладення трудових відносин з працівниками у ФОП ОСОБА_1 .
На виконання вищевказаного листа Головним управлінням Держпраці у Львівській області видано наказ від 18 жовтня 2017 № 1552-П, на підставі якого проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 , юридична адреса: АДРЕСА_1 . Місце здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 .
За результатом виходу по адресі АДРЕСА_2 встановлено, що за цією адресою знаходиться бар «Апельсин». У ході інспекційного відвідування виявлено дві особи за виконанням трудової функції (прибирання посуду у залі, миття посуду та функції бармена і офіціанта), що підтверджують фото долучені до матеріалів інспекційного відвідування та акт головного державного інспектора Довгун І.І. із підписами свідків.
Згідно усних пояснень особи, яка представилась як ОСОБА_2 , вона виконує трудові функції касира та офіціанта, підміняючи ОСОБА_4 .
З наданих письмових та усних пояснень особи, яка представилась як ОСОБА_3 , вона виконує трудові функції помічника кухаря 18 та 19 жовтня 2017 року, допомагаючи господареві бару у зв'язку із весіллям його сина 21 жовтня 2017.
З наданих письмових пояснень особи, яка представилась як ОСОБА_4 , вона була відсутня два дні на роботі у зв'язку із доглядом за хворих онуком, її функції виконувала ОСОБА_2 .
З пояснень ОСОБА_4 працюють вони з 11 год. до 23 год. позмінно два тижні, оплата щотижнева 1128 грн.
Згідно з висновками вказаного акта перевірки державним інспектором праці встановлено порушення ч. 1 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України; ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», виплата заробітної плати працівникам позивача не проводиться не менше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
На підставі акту перевірки, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, Головним управлінням Держпраці у Львівській області винесено постанову від 09 листопада 2017 № 13011942422-0498 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 192000 грн.
Також судами встановлено, що постановою Сихівського районного суду м. Львова від 16 січня 2018 у справі № 464/7425/17 провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною третьою статті 41 КУпАП закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
У вказаній постанові судом встановлено, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять достатніх та достовірних доказів, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.
Вважаючи постанову ГУ Держпраці у Львівській області від 09 листопада 2017 № 13011942422-0498 протиправною, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
14. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
Приписами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
15. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
16. Об'єднана палата Верховного Суду під час розгляду справи № 260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22 грудня 2020 року дійшла висновку, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.
Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб'єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України) отримує додатковий правовий статус.
Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 41 КУпАП.
17. Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 у справі №260/1743/19 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:
- штрафи, передбаченні статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;
- фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв'язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.
18. При цьому, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у справі №813/4354/17 суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що встановлені під час інспекційного відвідування та зафіксовані в акті перевірки право рушення трудового законодавства не підтвердились належними доказами під час розгляду справи в суді. Також судами зазначено, що аналогічний висновок про відсутність правопорушення було зроблено і під час розгляду справи № 464/7425/17 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
19. Втім, колегія суддів не може погодитись із такими мотивами задоволення позовних вимог, з огляу на таке.
20. Стаття 61 Конституції України передбачає заборону притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу.
21. Варто зазначити, що перше притягнення особи до відповідальності не може визнаватись незаконним з підстав, передбачених статтею 61 Конституції України, у разі повторного притягнення тієї ж особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яке відбулось за часом пізніше.
22. Відтак, ключовим питанням, яке підлягає розв'язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше.
23. При цьому, слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.1999 №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність».
Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» (частина друга статті 60); «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (стаття 61); «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом» (частина перша статті 63), «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності» (частина друга статті 68); «за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» (частина друга статті 105); «за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності» (частина п'ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.
24. Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.
У зазначеному рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:
« 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.
1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.»
25. У межах предмету розгляду цієї справи Верховний Суд зазначає, що відносно ОСОБА_1 за наслідками проведеного інспекційного відвідування було складено протокол про адміністративне порушення за порушення вимог статті 24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено частиною третьою статті 41 КУпАП. В подальшому вказаний протокол був розглянутий Сихівським районним судом м. Львова, який постановою від 16 січня 2018 у справі № 464/7425/17 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрив, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
26. Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
27. З системного аналізу наведених правових норм КУпАП слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
28. Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.
29. За наведених підстав, Верховний Суд дійшов висновку, що притягнення ОСОБА_1 до юридичної відповідальності за статтею 41 КУпАП слід пов'язувати саме із складанням відносно неї відповідачем протоколу.
Отже, відповідачем до ФОП ОСОБА_1 застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 КЗпП України шляхом прийняття постанови від 09 листопада 2017 № 13011942422-0498 про накладення штрафу, що є фінансовою санкцією, тобто оспорюваною у цій справі постановою позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які його вже було притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що заборонено статтею 61 Конституції України.
30. Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15.11.2016 у справі «А та Б проти Норвегії» зазначено: «Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово «засуджений», а також слово «покараний», оскільки це було би дублюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення. Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний.»
31. Такі висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27 травня 2021 року у справі № 824/1164/18-а та від 22 лютого 2022 року у справі № 260/511/19.
Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
32. Таким чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допустили порушень норм процесуального права, а неправильне застосування норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення спору, вказані судові рішення слід змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355-356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області -задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року - змінити в їх мотивувальній частині, виклавши її в редакції, наведеній у цій постанові.
В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 813/4354/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді С.Г. Стеценко
Л. В. Тацій