18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 560/1750/21
адміністративне провадження № К/990/9602/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Городоцький елеватор Суффле" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 560/1750/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "Городоцький елеватор Суффле" до Міністерства фінансів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Кабінет Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2021 року Приватне акціонерне товариство "Городоцький елеватор Суффле" (далі - позивач, ПрАТ "Городоцький елеватор Суффле") звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міністерства фінансів України (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Кабінет Міністрів України, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо невнесення Кабінету Міністрів України проєкту рішення щодо списання з ПрАТ "Городоцький елеватор Суффле" заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками, наданими Міністерством фінансів України у 1993 - 1998 роках в сумі 2 409 973,01 грн; зобов'язати Міністерство фінансів України підготувати проєкт рішення щодо списання з ПрАТ "Городоцький елеватор Суффле" заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками, наданими Міністерством фінансів України у 1993 - 1998 роках в сумі 2 409 973,01 грн. та внести його на розгляд Кабінету Міністрів України; витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ПрАТ "Городоцький елеватор Суффле" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 травня 2022 року для розгляду цієї справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Коваленко Н.В., судді - Берназюк Я.О., Стрелець Т.Г.
04 травня 2022 року до початку розгляду справи по суті суддею-доповідачем Коваленко Н.В., суддями Берназюком Я.О., Стрелець Т.Г. заявлено самовідводи, які обґрунтовані порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи, встановленого статтею 31 КАС України, а саме - без урахування спеціалізації.
Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 року задоволено заяви суддів Коваленко Н.В., Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г. про самовідвід. Відведено суддів Коваленко Н.В., Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г. від участі у розгляді касаційної скарги ПрАТ "Городоцький елеватор Суффле" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 560/1750/21.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 травня 2022 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року №595 у зв'язку із постановленням Верховним Судом 04 травня 2022 року ухвали про відведення судді-доповідача Коваленко Н.В. та суддів Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г. від розгляду матеріалів цієї касаційної скарги, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Соколов В.М., Загороднюк А.Г.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує на те, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наразі не існує узагальненої позиції Верховного Суду щодо того, яким чином зобов'язати відповідача та Комісію з питань простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою виконувати вимоги закону.
Також скаржник посилається, як на підставу касаційного оскарження судових рішень на пункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що ця справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки кожні два роки скаржник змушений витрачати час і кошти на те, щоб в судовому порядку "відбиваючись" від спроб нового органу податкової служби стягнути заборгованість, якої фактично не існує.
При цьому, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України касаційна скарга обов'язково повинна містити обґрунтування щодо загальних підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосовування норми права у подібних правовідносинах щодо порядку списання безнадійної заборгованості.
Суд звертає увагу на те, що скаржник посилається на частину другу статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою визначені підстави касаційного оскарження судових рішень, ухвалених в порядку господарського судочинства.
Водночас підстави касаційного оскарження судових рішень, ухвалених в порядку адміністративного судочинства визначено пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.
У цій справі оскаржуються бездіяльність Міністерства фінансів України щодо невнесення Кабінету Міністрів України проєкту рішення щодо списання з ПрАТ "Городоцький елеватор Суффле" заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками, наданими Міністерством фінансів України у 1993 - 1998 роках в сумі 2 409 973,01 грн. та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що при розгляді справи суди виходили з того, що враховуючи встановлену Порядком обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №174 від 02 березня 2011 року (далі - Порядок № 174) процедуру списання заборгованості, Міністерство фінансів України не може вносити Кабінету Міністрів України проект рішення щодо списання з ПрАТ "Городоцький елеватор Суффле" заборгованості без пропозицій Комісії з питань простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою. Однак Комісією таке рішення не приймалося, що виключає протиправність бездіяльності відповідача. При цьому судами попередніх інстанцій враховано, що, хоча у складі Комісії передбачено наявність представників Міністерство фінансів України, зазначена Комісія є самостійним суб'єктом владних повноважень, а тому Міністерство фінансів України не може відповідати за здійснення нею своїх повноважень.
Разом з тим, скаржником не зазначено висновків судів, рішення яких оскаржуються, та положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосовано судами при прийнятті відповідного висновку.
Суд звертає увагу, що зазначення норми права, яку, на думку скаржника, застосовано судом неправильно, безвідносно обставин справи не є належним обґрунтуванням пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Городоцький елеватор Суффле» на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 560/1750/21 за позовом Приватного акціонерного товариства «Городоцький елеватор Суффле» до Міністерства фінансів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Кабінет Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько