18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 461/5439/17
адміністративне провадження № К/9901/60502/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
на рішення Галицького районного суду м. Львова від 08.02.2018 (суддя Лялюк Є.Д.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018 (колегія у складі суддів Довгої О.І., Запотічного І.І., Затолочного В.С.)
у справі №461/5439/17
за позовом депутата Львівської міської ради Чолія Тараса Богдановича
до Львівської міської ради,
третя особа - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
про скасування пункту ухвали.
І. РУХ СПРАВИ
1. 04.08.2017 Депутат Львівської міської ради Чолій Т.Б. звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, в якому просив скасувати пункт 1 ухвали Львівської міської ради № 2284 від 20.07.2017 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 12.07.2012 № 1661 «Про затвердження Програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2012-2014 роки».
2. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08.02.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018, відмовлено в задоволенні позову.
3. 29.08.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій третя особа Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
4. Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2018 відкрито касаційне провадження.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.07.2017 Львівською міською радою було прийнято ухвалу № 2284 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 12.07.2012 №1661 «Про затвердження Програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2012-2014 роки» (далі - Ухвала № 2284). Пунктом 1 вказаної ухвали було затверджено перелік об'єктів комунальної власності м. Львова, які підлягають приватизації способом викупу. Внесено зміни у додаток 1 до ухвали міської ради від 12.07.2012 № 1661 "Про затвердження Програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2012-2014 роки", доповнено пунктами 3.15, 3.16. 3.17 у такій редакції:
« 3.15. Орендарі (суборендарі) приміщень комунальної власності мають право до 31.12.2017 у встановленому порядку звернутись до Львівської міської ради із заявою про приватизацію об'єкта комунальної власності м. Львова способом викупу.
3.16. Орендар (суборендар) приміщень комунальної власності має переважне право на викуп орендованого майна у разі, якщо він орендує (суборендує) приміщення, в яких за згодою орендодавця він здійснив поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, за рахунок власних коштів вартістю не менше 25 відсотків від ринкової вартості майна (будівлі, споруди, приміщення).
3.17. Якщо у термін до 31.12.2017 р. потенційний покупець не подав заяву на приватизацію об'єкта комунальної власності м. Львова способом, викупу, то подальша приватизація такого майна можлива лише способом продажу на аукціоні».
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
6. В обґрунтування вимог позивач зазначив, що під час прийняття Ухвали № 2284 було допущено ряд порушень законодавства, яке регулює порядок приватизації майна шляхом викупу. Зокрема, перелік об'єктів приватизації сформований та винесений на розгляд ради депутатами, натомість мав бути сформований органом приватизації, договори оренди були укладені після набрання чинності Законом України «Про оренду державного майна», а відтак в орендарів не було права на викуп. Окрім того, зазначив, що проект рішення був оприлюднений лише за 6 днів до дати розгляду.
IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради не уповноважений звертатися в інтересах громади до судових органів.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
8. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, адже звернення до суду за захистом є конституційним правом будь-якого громадянина, і депутат місцевої ради як представник громади не може бути позбавлений такого права.
9. Відзив від відповідача не надходив.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з таких мотивів.
11. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
13. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
14. Статтею 25 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
15. Пунктом 7 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР установлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання з урахуванням вимог статті 32 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
16. Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
17. Частиною 2 ст. 2 Закону України від 11.07.2002 №93-IV "Про статус депутатів місцевих рад" (далі - Закон №93-IV) передбачено, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.
18. Статтею 15 Закону №93-IV визначено, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності.
У разі виявлення порушення законності депутат місцевої ради має право на депутатське звернення до керівників відповідних правоохоронних чи контролюючих органів.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, об'єднання громадян, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані негайно вжити заходів до усунення порушення, а в разі необхідності - до притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата місцевої ради.
У разі невжиття відповідних заходів посадові особи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та керівники правоохоронних і контролюючих органів, до яких звернувся депутат місцевої ради, несуть адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законом.
19. Зі змісту позовної заяви убачається, що депутат Львівської міської ради Чолій Т.Б. звернувся до суду з позовом про визнання протиправним і скасування ухвали цієї ж ради на захист інтересів територіальної громади м. Львів, яка зацікавлена в тому, щоб важливі для неї питання відповідною місцевою радою приймалися в суворій відповідності до вимог закону.
20. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №803/413/18 було сформульовано таку правову позицію:
«…правовий статус депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України від 21 травня 1997 року № 280-97/ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України від 11 липня 2002 року № 93-IV «Про статус депутатів місцевих рад».
Відповідно до зазначених положень законів депутат місцевої ради має право реалізувати свої права щодо внесення пропозицій для розгляду їх радою та її органами, пропозицій і зауважень до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті, на розгляд ради та її органів пропозицій з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю.
Саме у такий спосіб депутат місцевої ради реалізує своє право на участь у діяльності ради та у прийнятті радою відповідних рішень.
Отже, підсумовуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що депутат ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах. Нормами чинного законодавства для депутата встановлений особливий спосіб впливу як на прийняття рішень органом місцевого самоврядування, так і на життя мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці».
21. Суд вважає застосовним вищезазначений висновок і до цієї справи.
22. Отже, саме відповідні ради, а не окремі депутати, згідно із ст.10 Закон №280/97-ВР є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом №280/97-ВР та іншими законами, а отже, й наділені в силу закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади.
23. Право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) у суді може бути реалізоване шляхом представництва. Водночас депутат місцевої ради не уповноважений представляти в судах інтереси такої ради або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва.
24. Аналогічну правову позицію було висловлено в постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №320/740/16-а.
25. У розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди передбачає наявність встановленого судом факту їхнього порушення. Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд установлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-владних правовідносинах, що виникли між ним і позивачем.
26. Враховуючи зазначене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що позивач не наділений повноваженнями звертатися в інтересах громади до судових органів.
27. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
28.Завказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2018 року у справі №461/5439/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб