18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 127/15788/16-а
адміністративне провадження № К/9901/32316/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 18.10.2016 (суддя - Вохмінова О.С.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 ( ОСОБА_2 , Курко О.П., Білоус С.М.)
у справі за її позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання відмови відповідача у перерахунку їй пенсії протиправною та зобов'язання починаючи з 01.07.2016 року перерахувати їй пенсію відповідно до вимог ст. 69 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року у редакції, що діяла станом на 21.10.2001 року, тобто на момент призначення пенсії за віком.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Вінниці, з 23.10.2001 року їй призначена пенсія відповідно до ЗУ «Про Пенсійне забезпечення».
ОСОБА_1 працює в КЗ «Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія № 6 Вінницької міської ради» на посаді заступника директора з 03.04.1995 року (наказ від 03.04.1995 року № 16) по даний час.
02.07.2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з 06.07.2016 року із урахуванням її середнього заробітку в період з 01.07.2014 року по 01.07.2016 року, додавши всі необхідні довідки.
Листом № 117/К-2 від 13.07.2016 року управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці відмовило у перерахунку, оскільки з 01.01.2004 року пенсію позивачу було перераховано відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернулась до суду з цим позовом.
В обгрунтування позовних вимог покликалась на те, що під час перерахунку пенсії підлягає застосуванню Закон України «Про пенсійне забезпечення», який діяв під час призначення їй пенсії, однак відповідач протиправно відмовляє їй в такому перерахунку.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.10.2016 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правові підстави для перерахунку пенсії позивача як працюючого пенсіонера із застосуванням її заробітку за два останні роки відсутні.
Змінюючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з того, що відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії відповідач діяв на підставі та у спосіб чинного законодавства України, оскільки виходячи з буквального тлумачення частини другої статті 40 Закону №1058-IV показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України повинен бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії.
При цьому, апеляційний суд зіслався на висновки Верховного Суду України у постанові від 18.09.2012 справа № 21-249а12.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В обгрунтування касаційної скарги позивач покликається на те, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно встановлено обставини справи та застосовано норми матеріального права, внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Зокрема, покликається на те, що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій повинні були застосувати Закон України «Про пенсійне забезпечення», яким передбачено перерахунок пенсії з врахуванням заробітку працюючого пенсіонера після призначення пенсії.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Відповідно до статті 46 Конституції України (Закон від 28.06.1996р.) забезпечення громадян у разі їх повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-ХІІ (далі Закон №1788), який був прийнятий до прийняття Конституції України, передбачав право на пенсійне забезпечення, яке за своєю природою та принципами відрізнялось від гарантованого Основним Законом загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас, принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначають Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основи).
Відповідно до статті 2 Основ Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 4 Основ пенсійне страхування є одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На реалізацію положень Конституції України та Основ 09.07.2003 прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-VI (далі Закон №1058), який, серед іншого, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
З прийняттям Закону №1058 він набув статусу провідного закону у сфері пенсійного страхування, яким врегульовано усі правовідносини пов'язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, призначенням, перерахунком і виплатою пенсій.
Одночасно, пунктом 16 Прикінцевих положень цього Закону передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Також цим пунктом визначено сферу застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення", положення якого застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Аналогічного змісту положення відображено у примітці преамбули Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Таким чином, Законом №1058 передбачено його пріорітет над іншими Законами України та іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного страхування, а також визначено сферу, у якій Закон №1788 продовжує діяти одночасно з цим Законом. В іншій частині Закон №1788 не діє.
За таких обставин, враховуючи що Закон України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення процедури перерахунку пенсії, в т.ч. працюючим пенсіонерам, на час виникнення спірних у цій справі правовідносин не діє, тому підстави для задоволення позову у цій справі щодо перерахунку пенсії на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутні.
При цьому, позивач вправі вимагати перерахунок пенсії відповідно до Закону №1058 і вразі відмови оскаржити таку в судовому порядку.
Суди першої та апеляційної інстанції прийняли правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову, однак за неправильних мотивів.
За правилами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Враховуючи викладене рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити мотивувальні частини постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 18.10.2016 та постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 з врахуванням висновків, викладених у цій постанові.
В іншій частині постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 18.10.2016 та постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук