18 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/13850/21 пров. № А/857/3531/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 р. (прийняте у м. Львові суддею Сакалошем В. М. за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні) в справі № 380/13850/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області) по нарахуванню та виплаті йому у період з 01.01.2015 до 30.06.2021 державної пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, що не відповідають розмірам встановленим частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР;
- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у Львівській області провести перерахунок виплаченої йому у період з 01.01.2015 до 30.06.2021 державної пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області провести перерахунок виплаченої мені у період з 01.01.2015 до 30.06.2021 державної пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, привівши її розмір у відповідність із розмірами визначеними статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши державну пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, беручи за основу розмір мінімальної пенсії за віком встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплативши суму недоплаченої пенсії;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області виплатити за період з 01.01.2015 до 30.06.2021 різницю між належною йому відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону № 230/96- ВР), державною пенсією та виплаченою йому пенсію, що була нарахована відповідно до підзаконного нормативно-правового акту - постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є потерпілою особою від наслідків Чорнобильської катастрофи і інвалідом ІІ групи та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач вважає, що з набуттям чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №-р(II)/2021 відповідач повинен був нарахувати та виплачувати пенсійні кошти у розмірі, що дорівнює восьми мінімальним пенсіям за віком щомісячно згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, у зв'язку з чим звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату пенсії у такому розмірі, проте відповідач листом повідомив позивачу про відсутність підстав для таких виплат. Вважає протиправними дії пенсійного органу щодо відмови йому у перерахунку пенсії з 01.01.2015 по 30.06.2021 з розрахунку 8 мінімальних пенсій.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає рішення суду першої інстанції прийнятим за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що держава в особі відповідача зобов'язана відшкодувати йому, як особі з інвалідністю другої групи щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, за весь спірний період, державну пенсію у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком щомісячно, оскільки такий обов'язок встановлено рішенням Конституційного Суду України № 1-р(II)/2021.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи І категорії, що підтверджується копією посвідчення та отримує пенсію по інвалідності (2 група).
Позивач звертався до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про здійснення перерахунку та виплату йому пенсії з 08.07.2021 у розмірі, встановленому ст. 54 Закону №796-XII, а також просив здійснити перерахунок та виплату його пенсії за період з 28.12.2014 по 30.06.2021 у розмірі, встановленому ст. 54 Закону № 796-XII.
Відповідач за результатами розгляду заяви листом від 20.07.2021 № 9263-9217/ф-52/8-1300/21 повідомив позивача про те, що з 01.07.2021 пенсія позивачу перераховано, з урахуванням внесених змін до законодавства, тому розмір пенсії обчислено з дотриманням норм чинного законодавства і підстав для перерахунку пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відсутні.
Вважаючи, вказане відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції мотивував його тим, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, стали наслідком помилкового трактування Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 у справі № 3-333/2018(4498/18), а тому є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції спору, в цій частині, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 796-XII).
Згідно зі статтею 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 (справа № 3-333/2018(4498/18) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Вирішено, що частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов'язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII.
Проте, вказане рішення Конституційного Суду України не містить положень, які б визначали порядок відшкодування такої шкоди громадянам України.
Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Положення цієї статті прямо відсилають на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку.
Колегія суддів зазначає, що закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.
Отже, за відсутності закону, який формулює такі положення, а також відсутності безпосередньо у рішення Конституційного Суду України положень, які б визначали порядок відшкодування такої шкоди громадянам України, право у позивача на відшкодування заподіяної шкоди шляхом перерахунку пенсії за оскаржуваний період відсутнє.
Інші зазначені апелянтом доводи та обставини справи на законність рішення суду не впливають, а також не мають юридичного значення для спірних правовідносин.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року в адміністративній справі № 380/13850/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин