18 травня 2022 р. Справа № 480/11867/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просив:
1) визнати протиправним і скасувати рішення відповідача ГУ ПФУ в Сумській області за №959260127731 від 11.05.2021 року;
2) зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області здійснити з 01 квітня 2021 року перерахунок та виплату позивачу ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі довідки Сумської обласної прокуратури № 21-267вих.-21 від 13 квітня 2021 року на умовах її первинного призначення - у розмірі 90% від заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження її граничного розміру - з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії за період з 01 квітня 2021 року по момент здійснення належного перерахунку.
Свої вимоги мотивував тим, що позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом України "Про прокуратуру" N 1789-ХІІ із розрахунку 90 % складових заробітної плати на підставі постанови Лебединського районного суду Сумської області від 30 листопада 2016 року по справі №580/1711/16-а, яка набрала законної сили. Вказаною постановою Лебединського районного суду Сумської області від 30 листопада 2016 року по справі № 580/1711/16-а, з урахуванням вимог статті 22 Конституції України та відповідних правових позицій Конституційного Суду України, вже було вирішено і встановлено, що звуження конституційних соціальних прав позивача шляхом прийняття нових нормативно-правових актів не допускається, а тому позивач має право на призначення йому пенсії відповідно до вимог 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 16.11.1995 - тобто в розмірі 90% від місячного (чинного) заробітку прокурора.
Однак, оскаржуваним рішенням відповідача було проігноровано зміст постанови Лебединського районного суду Сумської області від 30 листопада 2016 року у справі №580/1711/16-а, а в підсумку на підставі частини 2 статті 86 Закону № 1698-ІХ позивачу було зменшено розмір пенсії з 90 % до 60 % від суми заробітної плати (грошового забезпечення) позивача.
Ухвалою суду від 22.11.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, вказаною ухвалою суду у відповідача витребовувалися додаткові докази у справі, однак у зв'язку з не наданням витребуваних доказів ухвалами суду від 22.12.2021 та від 22.02.2022 такі докази були витребувані повторно.
Відзиву ГУ ПФУ в Сумській області надано не було.
Разом з тим, позивач подав до суду уточнений позов та заяву про зміну предмету позову, в якій просив визнати поважними причини пропуску строку на подання до суду заяви про зміну предмету позову та поновити такий строк, а також прийняти до розгляду уточнений позов.
Також, позивач подав заяву про заміну неналежного відповідача на належного, яким є Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, та залучення третьої особи - ГУ ПФУ в Сумській області.
При цьому, в уточненому позові позивач вказав Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області відповідачем та ГУ ПФУ в Сумській області третьою особою, та просив:
1) визнати протиправним і скасувати рішення відповідача Головного управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області за № 959260127731 від 11.05.2021 року;
2) зобов'язати відповідача Головне управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області здійснити з 01 квітня 2021 року перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років на підставі довідки Сумської обласної прокуратури № 21-267вих.-21 від 13 квітня 2021 року на умовах її первинного призначення - у розмірі 90% від заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження її граничного розміру - з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії за період з 01 квітня 2021 року по момент здійснення належного перерахунку.
Ухвалою суду від 27.04.2022 заяву позивача про визнання поважними причин пропуску строку для подання заяви про зміну предмету позову та його поновлення, а також заяву про заміну неналежного відповідача та залучення третьої особи було задоволено (а.с.98-99), зокрема, визнано поважною причину пропуску строку для звернення з заявою про зміну предмету позову (уточнений позов), поновлено позивачу даний строк та прийнято подану позивачем заяву про зміну предмету позову (уточнений позов).
Крім того, вказаною ухвалою також було замінено у даній справі відповідача - ГУ ПФУ в Сумській області на належного, яким є Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Кіровоградській області) та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Сумській області), а також встановлено ГУ ПФУ в Кіровоградській області строк для подання відзиву, а третій особі - строк для подання пояснень на позовну заяву, додатково - витребувано у третьої особи письмові докази у справі.
Ухвалу суду від 27.04.2022 отримано представником ГУ ПФУ в Кіровоградській області 29.04.2022, про що свідчить довідка про доставку електронного листа до ГУ ПФУ в Кіровоградській області (а.с.102), однак, відзиву на позовну заяву до суду у встановленій в ухвалі строк надано не було.
Частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, на виконання вимог ухвали суду від 27.04.2022 витребувані судом докази було надано третьою особою (а.с.103-106).
Відтак, вбачається можливим розглянути справу за наявними матеріалами у справі.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (ч.3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач працював в органах прокуратури України та на виконання постанови Лебединського районного суду Сумської області від 30 листопада 2016 року у справі №580/1711/16-а (а.с.24-29), позивачу з 29.09.2016 територіальним управлінням Пенсійного фонду України було призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-ХІІ, виходячи з розрахунку 90% заробітної плати від суми місячного (чинного) заробітку та без обмеження перерахованого розміру пенсії її максимальним розміром (а.с.24-27, 73-74). Вказане також підтверджується листом ГУ ПФУ в Сумській області (а.с.40) та проведеним у подальшому перерахунку пенсії згідно розпорядження Білопільського об'єднаного УПФУ Сумської області від 06.09.2017 з 29.09.2016 у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати (а.с.105 зворот).
Сумською обласною прокуратурою позивачу було видано довідку від 13.04.2021 №21-267вих.-21 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії (а.с.37, 80).
Позивач 06.05.2021 звернувся до Білопільського об'єднаного УПФУ Сумської області із заявою про перерахунок пенсії на підставі довідки Сумської обласної прокуратури від 13.04.2021 №21-267вих.-21, яка з урахуванням принципу екстериторіальності була опрацьована ГУ ПФУ в Кіровоградській області, за рішенням якого від 11.05.2021 №959260127731 було здійснено перерахунок пенсії за вислугу років з розрахунку 60% від розміру заробітної плати та з обмеженням максимальним розміром, що підтверджується копією протоколу про перерахунок (а.с.43, 84 зворот, 104) та листом ГУ ПФУ в Сумській області (а.с.86).
Позивач звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про роз'яснення підстав проведення йому перерахунку з розрахунку 60% від розміру заробітної плати та з обмеженням максимальним розміром (а.с.39, 82), у відповідь на яку листом від 15.07.2021 ГУ ПФУ в Сумській області повідомило, що здійснення перерахунку пенсії за вислугу років з розрахунку 60% від розміру заробітної плати було проведено з урахуванням ч.2 ст.86 Закону України №1698-IX, а обмеження пенсії максимальним розміром - з огляду на норми законодавства, чинні на час проведення перерахунку, а саме, статті 86 Закону № 1697-У1І та внесених Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08.07.2011 (далі - Закон № 3668-VІ), згідно з якими відповідно до частини 15 статті 86 Закону № 1697-VII передбачено обмеження пенсій максимальним її розміром (а.с.40-42, 83-84).
Вважаючи своє право порушеним рішенням відповідача про перерахунок пенсії щодо обмеження пенсії під час перерахунку максимальним розміром та зменшення основного розміру пенсії з 90% на 60% грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірними у цій справі є питання щодо розміру відсотку, який підлягає застосуванню при перерахунку пенсії, призначеної працівнику прокуратури відповідно до Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, а також застосування при перерахунку такої пенсії обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Статтею 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ у редакції, чинній до 01 жовтня 2011 року, було передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08 липня 2011 року №3668-VI у статтю 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ внесено зміни, відповідно до яких пенсія призначається в розмірі 80% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Законом України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27 березня 2014 року № 1166-VII у статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ у частинах другій і п'ятій цифри “ 80” замінено цифрами “ 70”.
Законом України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76-VIII у статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ у частинах другій та п'ятій цифри “ 70” замінено цифрами “ 60”.
За правилами частини вісімнадцятої цієї статті (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. З 01 січня 2015 року умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначалися Кабінетом Міністрів України.
Водночас 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, що втратили чинність з 15 грудня 2015 року.
З набранням чинності Законом України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ пенсійне забезпечення працівників прокуратури регулюється положеннями статті 86, за правилами частин першої, другої якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Згідно із частиною двадцятою цієї статті призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Ураховуючи наведене, до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набрання чинності Законом України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, оскільки застережень щодо застосування норми, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, Закон України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ не містить та не встановлює окремого порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку раніше призначеної пенсії з урахуванням норми Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках та яка діяла на момент призначення пенсії, тобто одночасного застосування норм, які передбачені різними законами.
Такий правовий висновок узгоджується з покладеним в основу Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ принципом єдності системи прокуратури України, що забезпечується, зокрема єдиним статусом прокурорів, який передбачає однакове матеріальне та соціально-побутове забезпечення, зокрема пенсійне забезпечення прокурорів.
Ураховуючи наведене, розмір відсотків, який враховується під час перерахунку пенсії має бути співмірним із тим, який застосовується під час призначення пенсії працівникам прокуратури. Встановлення різних підходів до порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку пенсії після набуття чинності Законом України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ порушує справедливий баланс між інтересами працівників прокуратури, яким пенсія призначається відповідно до цього Закону та тими, яким вона була призначена відповідно до Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, ставить у нерівне становище працівників прокуратури, які отримали право на пенсію відповідно до Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що положення частини першої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Суд зазначає, що гарантією належного пенсійного забезпечення працівників прокуратури є право на безумовний перерахунок розміру пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Таке право за своєю суттю направлене на збільшення розміру виплачуваної працівнику прокуратури пенсії, а гарантія дотримання конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо недопущення зменшення такого розміру у випадку перерахунку пенсії, має бути забезпечена виплатою пенсії в раніше встановленому розмірі.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої у позивача у даному випадку виникло після набранням чинності Законом України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка була взята до уваги на час призначення пенсії.
На час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ у частині перерахунку пенсії втратила чинність.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення частини другої статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, у силу вимог яких пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати.
Отже, позовні вимоги у частині здійснення перерахунку пенсії у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині обмеження розміру пенсії максимальним розміром, суд зазначає наступне.
За змістом статті 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08 липня 2011 року №3668-VI (який набрав чинності 01 жовтня 2011 року) максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України “Про прокуратуру”, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим Законом було внесено зміни до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, положення частини п'ятнадцятої якої викладено в аналогічній редакції.
При цьому абзацом першим пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08 липня 2011 року № 3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Абзацом другим цього пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
Положення пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08 липня 2011 року №3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08 липня 2011 року №3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Закон України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ утратив чинність (крім окремих положень, які не стосуються спірних правовідносин) у зв'язку з набранням чинності Законом України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, за правилами абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Ураховуючи наведене, з моменту набрання чинності Законом України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п'ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.
З огляду на викладене, пункт 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08 липня 2011 року №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08 липня 2011 року № 3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії, водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, а з 14.10.2014 - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ.
Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок перерахунку з 01.04.2021 пенсії позивача її розмір перевищив максимальний (а.с.43, 84 зворот, 104).
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, позовні вимоги у частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Окрім того, аналізуючи питання правомірності встановлення таких обмежень, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке “поле” для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява №2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08).
Хоча виплати соціального страхування є “майном” у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
Водночас, розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.
При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про пенсійне забезпечення”.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20, від 29.12.2021 по справі №580/5/21 провадження № К/9901/24840/21.
Щодо посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі № 21-348а13, від 10.12.2013 у справі № 21-420а13, від 17.12.2013 у справі №21-445а13, від 06.10.2015 у справі №21-2432а15, суд відмічає, що дані постанови прийняті за іншого регулювання правовідносин, які виникли до внесення відповідних змін до Закону № 1789-ХІІ та Закону № 1697-VII, тому сформульовані у цих постановах висновки не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Щодо постанов Верхового Суду від 03.05.2018 у справі №308/11498/16-а, від 10.07.2018 у справі №203/5765/15-а, від 31.07.2019 у справі № 569/4150/16-а, суд відмічає, що у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20, Суд відступив від висновку, викладеного, зокрема у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі №580/5238/20 у подібних правовідносинах (у тому числі і у справах від 03.05.2018 у справі №308/11498/16-а, від 10.07.2018 у справі №203/5765/15-а, від 31.07.2019 у справі № 569/4150/16-а), та сформував правовий висновок, відповідно до якого до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом № 1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
При цьому, відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію.
В даному випадку, судом враховується остання судова практика Верховного Суду, викладена в постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20, від 29.12.2021 у справі №580/5/21 провадження № К/9901/24840/21, а також в постанові від 29.12.2021 у справі №580/5/21 провадження № К/9901/24840/21.
Посилання позивача на рішення Верховного Суду від 04.02.2019, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/5401/18, суд також не приймає до уваги, оскільки предметом спору у вказаній справі були правовідносини, що стосуються перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тобто, правовідносини, що були предметом розгляду Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №240/5401/18, як правовідносини і у справі №360/1428/17 (досліджувались правовідносини, щодо перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення») не є подібними до правовідносин, що є предметом розгляду даної справи. Більше того, від висновків Верховного Суду у справі №360/1428/17 згодом Суд відступив у постанові від 24 червня 2020 року у справі №580/234/19.
Також суд не бере до уваги доводи позивача про те, що його право на проведення перерахунку пенсії у розмірі 90% та без обмеження максимального розміру вже було встановлене постановою Лебединського районного суду Сумської області від 30.11.2016 у справі №580/1711/16-а, яке набрало законної сили, оскільки у вказаному судовому рішенні досліджувалось взагалі наявність права позивача на пенсію, у призначенні якої на підставі Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ щодо не призначення пенсій в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру» з 01.06.2015, було відмовлено органом Пенсійного фонду України у призначенні пенсії (а.с.105). Водночас у постанові Лебединського районного суду Сумської області від 30.11.2016 у справі №580/1711/16-а не надавалась оцінка правомірності рішення відповідача під час проведення перерахунку пенсії вже з 01.04.2021, яке просить позивач визнати протиправним та скасувати у цій справі. Стосовно ж правової оцінки, наданої судом певному факту при розгляді справи №580/1711/16-а, в силу ч.7 ст. 78 КАС України, така не є обов'язковою для суду.
Посилання ОСОБА_1 на те, що у листі від 15.07.2021 (а.с.41) ГУ ПФУ в Сумській області вказує на здійснення перерахунку пенсії з урахуванням не існуючого Закону №1698-ІХ, суд не приймає до уваги, оскільки предметом спору у даній справі є рішення, прийняте ГУ ПФУ в Кіровоградській області, в якому посилання на Закон №1698-ІХ відсутнє (а.с.38). Сам же лист ГУ ПФУ в Сумській області носить інформативний характер та у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, з врахуванням вищезазначеного, позовні вимоги визнаються такими, що не підлягають задоволенню.
При цьому, щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду із цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 1816,00грн. згідно квитанції від 08.11.2021 (а.с.17).
Разом з тим, позивач звернувся з позовом, в якому фактично заявлено одну вимогу немайнового характеру. Тобто, за подання даного позову позивач мав би сплатити 908,00грн.
Таким чином, у зв'язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат у розмірі 908,00грн., понесених позивачем, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Щодо іншої частини судового збору у розмірі 908,00грн., суд зазначає, що судовий збір у вказаному розмірі сплачений позивачем надмірно, тому згідно п.п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" може бути повернений за клопотанням особи, яка його сплатила.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, вул.Соборна, будинок 7А, код ЄДРПОУ 20632802), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Пушкіна, 1,м. Суми,Сумська область,40009, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 18.05.2022.
Суддя І.Г. Шевченко