про закриття провадження у справі
18 травня 2022 року Справа № 480/13384/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тростянецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тростянецької міської ради (далі - відповідач, Тростянецька міська рада), в якій просив:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Тростянецької міської ради № 1216 від 02.11.2021 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,872 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Тростянецької міської територіальної громади Сумської області за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5925083900:00:004:0263», яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,872 га, із земель сільськогосподарського призначення на території Тростянецької міської ради Охтирського району Сумської області (до приєднання Криничанської сільської ради Тростянецького району Сумської області до Тростянецької міської ОТГ) (за межами населених пунктів);
2) зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою (проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою) щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5925083900:00:004:0263 безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,872 га, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Тростянецької міської ради (за межами населених пунктів).
Свої вимоги мотивував тим, що рішення відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суперечить нормам Земельного кодексу України. Відмітив, що підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Однак, в даному випадку, відповідач жодної з них у рішенні не навів.
Ухвалою суду від 20.12.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Тростянецька міська рада об'єктивно не може надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 5925083900:00:004:0263, оскільки останню вже передано у власність іншій особі. Зокрема, відповідно до рішення 10 сесії 8 скликання Тростянецької міської ради №1193 від 2 листопада 2021 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміна цільового призначення) для ведення особистого селянського господарства на території Тростянецької міської ради гр. ОСОБА_2 » було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміна цільового призначення) код КВЦПЗ 01.03 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5925083900:00:004:0263, загальною площею 1,8720 га та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .
Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій вказав, що позивач вперше звернувся до Тростянецької міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою ще у вересні 2021 року, а в оскаржуваному у даній справі взагалі не зазначені законні підстави для відмови. При цьому, протягом всього часу оскарження відповідачем жодного разу не було повідомлено позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі. Вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, Тростянецька міська рада позбавляє позивача права на отримання безкоштовно у власність бажаної земельної ділянки, не зазначивши передбачених на те законних підстав.
Перевіривши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Судом було встановлено, що позивач звернувся до Тростянецької міської ради із заявою від 24.09.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 5925083900:00:004:0263 загальною площею 1,872 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Тростянецької міської ради (а.с.7, 21). До заяви було додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки з кадастровим номером 5925083900:00:004:0263, копія паспорту та РНОКПП (а.с.4-6, 8, 20, 21 зворот-24).
Однак, рішенням X cесії VIII скликання Тростянецької міської ради від 02.11.2021 №1216 відповідач відмовив у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою за його заявою (а.с.9).
При цьому, рішенням X cесії VIII скликання Тростянецької міської ради від 02.11.2021 №1193 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміна цільового призначення) для ведення особистого селянського господарства на території Тростянецької міської ради гр. ОСОБА_2 » було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміна цільового призначення) код КВЦПЗ 01.03 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5925083900:00:004:0263, загальною площею 1,8720 га та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 (а.с.25).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви N 29458/04 та N 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (…).
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №685/1346/15-а.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України передбачено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель
З огляду на викладене, наявний в межах даної справи спір не пов'язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства. Спірні правовідносини стосуються вже набутого іншою фізичною особою права власності на земельну ділянку, у випадку задоволення позову будуть порушеними майнові права вказаної особи. Тому цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Згідно з частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно з статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Виходячи з положень статті 13 Конституції України, статей 177, 181, 324 ЦК України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
Статтею 5 Земельного кодексу України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі, на принципі забезпечення рівності прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Таким чином, якщо в результаті прийняття уповноваженим органом рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін цього спору.
Правова позиція аналогічного змісту була викладена у постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі №21-308а14 і Велика Палата Верховного Суду в постановах від 18.04.2018 у справі №369/13240/14-а, від 12.06.2019 у справі №359/3132/16-а дійшла висновку про відсутність підстав відступати від неї.
Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 826/13628/16 (провадження № 11-538апп18), 13 червня 2018 року у справі № 522/5668/17 (провадження № 11-417апп18), 20 червня 2018 року у справі № 727/10968/17 (провадження № 11-524апп18), 03 квітня 2019 року у справі № 727/1002/17 (провадження № 11-1492апп18) та 16 жовтня 2019 року № 504/1438/14-а (провадження № 11-900апп19).
Крім того, постановою Великої Палати Верховного суду від 12.02.2020 справа №712/10439/16-а провадження № 11-842апп19 було закрито провадження у справі, ухвала апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі залишена без змін. Велика Палата Верховного суду погодилася із висновками апеляційної інстанції, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС України. При цьому апеляційний суд керувався правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-551а14, відповідно до якої у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись у порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки виникає спір про цивільне право.
Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду вважала помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо можливості розгляду вимог в частині скасування рішення Міськради від 19 квітня 2016 року № 2-546 «Про надання ПАТ «Черкаське хімволокно» дозволу на розроблення документації із землеустрою на вул. Різдвяній між вул. Гетьмана Сагайдачного та пров. Свободи» стосовно частини спірної земельної ділянки площею 0,0122 га, а також висновків, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, з огляду на те, що рішення Міськради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування земельної ділянки, а реалізація права користування відбулась на підставі рішення відповідача про надання ПАТ «Черкаське хімволокно» земельної ділянки в оренду шляхом укладення відповідного договору.
Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2019 року у справі №826/4509/17 (провадження №11-81апп19) щодо дослідження спору з тих підстав, що земельна ділянка розташована за тією ж адресою, що й житловий будинок позивачки, зазначила, що оскаржуване рішення міськради про виділення земельної ділянки у власність третьої особи є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки в такої особи виникло право власності на земельну ділянку, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Отже, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права не забезпечує його реального захисту. Беручи до уваги наведене і враховуючи заявлені позовні вимоги та характер спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки правовідносини в цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду постанові від 16 жовтня 2018 року (справа №914/870/17) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі. Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері оформлення права власності може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Матеріалами підтверджується, що предметом даного спору є земельна ділянка з кадастровим номером 5925083900:00:004:0263 загальною площею 1,872 га, що розташована на території Тростянецької міської ради, яка згідно рішення X cесії VIII скликання Тростянецької міської ради від 02.11.2021 №1193 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміна цільового призначення) для ведення особистого селянського господарства на території Тростянецької міської ради гр. ОСОБА_2 » перебуває у власності ОСОБА_2 (а.с.25).
З огляду на викладене, наявний в межах даної справи спір не пов'язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.
Спірні правовідносини стосуються дослідження судом набутого фізичною особою права власності на земельну ділянку і у разі прийняття рішення про задоволення позову у даному випадку таке не матиме наслідком поновлення порушеного права позивача, не дозволить остаточно вирішити спір між позивачем та цією особою щодо права на земельну ділянку, а відтак не буде виконаним основне завдання судочинства. Суд наголошує, що у випадку задоволення позову будуть порушеними майнові права фізичної особи, якій було надано у власність земельну ділянку.
Таким чином, предметом оскарження у цій справі є не стільки рішення Тростянецької міської ради № 1216 від 02.11.2021 року як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки передача у власність земельної ділянки, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Тому цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Приймаючи до уваги вищевикладене, зважаючи на те, що позовні вимоги фактично направлено на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а також беручи до уваги факт існування права власності на спірну земельну ділянку іншої особи, з огляду на суб'єктний склад сторін, суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а тому має вирішуватися відповідним місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що в даному випадку вбачається спір про право, а тому провадження в адміністративній справі підлягає закриттю з підстав п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, враховуючи те, що позивачем до суду було сплачено судовий збір, суд вважає за необхідним у відповідності до ч.2 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України повернути судовий збір позивачу на суму 908грн., сплачений при подачі позову згідно квитанції від 01.12.2021 (а.с.3).
Керуючись ст. ст. 238, 239, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Провадження у справі №480/13384/21 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Тростянецької міської ради (вул. Миру, 6,м. Тростянець,Сумська область,42600, код ЄДРПОУ 24006361) - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції місцевих загальних судів за правилами цивільного судочинства.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00коп., сплачений згідно квитанції від 01.12.2021.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття.
Суддя І.Г. Шевченко