іменем України
17 травня 2022 рокуСправа №451/283/22
Провадження № 2/451/291/22
Радехівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Семенишин О.З.
секретаря судового засідання Табен Л.В.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду у м.Радехів цивільну справу №451/283/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Радехівська міська рада Львівської області про визнання права власності в порядку спадкування,-
22 березня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Радехівська міська рада Львівської області про визнання права власності в порядку спадкування.
В позовній заяві зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Дмитрів померла мати позивача - ОСОБА_3 . За життя, зокрема, 19.05.1992 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було розірвано, про що зроблено відповідний актовий запис за №44 та мамі присвоєно прізвище « ОСОБА_6 ». На випадок своєї смерті, ОСОБА_3 18 липня 2019 року склала заповідальне розпорядження, яке зареєстроване у реєстрі за №28, відповідно до якого усі свої майнові та немайнові права заповіла позивачу - ОСОБА_1 .
За результатом її звернення із заявою про прийняття спадщини державним нотаріусом Радехівської державної нотаріальної контори 21.10.2020 зареєстровано спадкову справу за номером у Спадковому реєстрі 66614818 (номер у нотаріуса 169/2020). На частину спадкової маси позивачем оформлено правовстановлюючі документи, що посвідчується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 23 червня 2021 року та зареєстрованого в реєстрі за №384, Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №65289117 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №262737761 від 23.06.2021 року. Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину на будинок АДРЕСА_1 , позивачу було відмовлено із-за відсутності належних правовстановлюючих документів на такий.
З цього приводу позивач пояснила, що по АДРЕСА_1 вони проживали із сім'єю у будинку, що був зведений у попередніх періодах та, право власності на який було зареєстроване 25.11.1992 року, що посвідчується Свідоцтвом про право власності на житловий будинок, зареєстрованим за реєстровим №329. Із розумінням необхідності у майбутньому проживати різним сім'ям у різних будинках, мама здійснювала паралельно будівництво ще одного житлового будинку, яке було завершене у 1992 році, проте в силу невідомих позивачу обставин, ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно у встановленому законом порядку не оформила і, як було зазначено вище померла. За твердження позивача, старіший будинок через пошкодження в наслідок пожежі та незначної житлової площі, а відтак і відсутності потреби його утримувати, було знесено, про що містяться відомості у довідці КП ЛОР «Червоноградського МБТІ» №585 від 21 квітня 2021 року. Відомостями, викладеними у технічному паспорті КП ЛОР «Червоноградського МБТІ», виданому 14.05.2021 року, визначаються технічні характеристики будинковолодіння АДРЕСА_1 , а також дата зведення такого. Також позивач повідомляє, що ОСОБА_3 була останнім і єдиним членом колгоспного двору та позивач залишилася єдиною особою, яка була зареєстрована станом на 15.04.1991 року. Таким чином, позивач хоча і набула у встановленому законом порядку права на спадщину після смерті ОСОБА_3 , проте через відсутність належних правовстановлюючих документів на частину спадкової маси, не має можливості реалізувати свої майнові права спадкоємця у позасудовому порядку.
Просить суд ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.4-8).
Учасники справи в підготовче засідання не з'явилися.
Позивач подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с.43).
Відповідач також подав до суду заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги визнає та не заперечує щодо задоволення позову (а.с.100).
Представник третьої особи подав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника Радехівської міської ради Львівської області (а.с.101).
Із врахуванням наведеного, на підставі ч.4 ст.223 та ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи проведено без участі сторін, без застосування фіксування судового засідання технічними засобами та на підставі представлених суду доказів.
У відповідності до ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно ч.4 ст.200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст.ст.206-207 ЦПК України.
За правилами ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, окрім іншого - визнання права.
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Дмитрівської сільсьої ради Радехівського району Львівської області 09 жовтня 2020 року (а.с.16).
Родинні відносини позивача та відповідача зі спадкодавцем підтверджують такі документи: - копія Свідоцтва про народження ОСОБА_7 , серії НОМЕР_3 від 31 липня 1987 року (а.с.12); - копія Свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_4 , з якого видно, що 22 січня 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб; прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_9 » (а.с.13); - копія Свідоцтва про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_5 від 12 травня 1982 року (а.с.15).
ОСОБА_3 перебувала у шлюбу з ОСОБА_4 з 19 квітня 1980 року до 19 травня 1992 року, що підтверджується копією Свідоцтва про одруження, серії НОМЕР_6 , виданого повторно 26 лютого 1991 року, та копією Свідоцтва про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_7 , виданого гр. ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.18-19).
ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_8 , виданого повторно 02 жовтня 2001 року Дмитрівською сільською радою Радехівського району Львівської області (а.с.20).
Згідно з даними, викладеними у довідці №590, виданій 20.10.2020 виконкомом Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області, спадкодавець ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , була зареєстрована в АДРЕСА_1 одна. Від імені гр. ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , виконкомом Дмитрівської сільської ради посвідчувався заповіт за №28 від 18.07.2019 року (а.с.21).
З копії Заповіту, посвідченого 18 липня 2019 року ОСОБА_11 , секретарем виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області, та зареєстрованого в реєстрі за №28, встановлено, що на випадок своєї смерті, ОСОБА_3 , все належне їй майно з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося, і взагалі все те, на що вона за законом буде мати право і що буде їй належати на момент смерті, заповіла - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.22).
Відповідно до копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №62152360 від 21.10.2020, констатовано, що після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.10.2020 у Радехівській державній нотаріальній конторі відкрито спадкову справу №66614818, номер у нотаріуса №169/2020 (а.с.23).
Згідно із копією матеріалів спадкової справи №169/2020 померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 констатовано, що позивач прийняла спадщину за заповітом після смерті матері та оформила право власності на спадкове майно, зокрема, на земельні ділянки та частину нежитлової будівлі (контори) (а.с.44-98).
Вказане також підтверджується доказами, поданими позивачем, а саме: копією Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за №384; копією Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №65289117 від 23.06.2021; копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №262737761 від 23.06.2021 (а.с.24,25-25 зворот, 26-26 зворот).
Разом з тим, з копії Свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 25.11.1992, записаного в реєстрову книгу №2 за реєстровим №329, видно, що в цілому жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_3 (а.с.28).
Згідно з даними, викладеними у довідках №6238 від 09.11.2020 та №335 від 25.01.2022, виданих КП ЛОР «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації», станом 31.12.2012 року, житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстрований на праві власності за колгоспним двором, головою якого є ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 25.11.1992 року, виданого виконкомом Дмитрівської сільради, на основі рішення виконкому Дмитрівської сільради від 24.11.1992 року за №42 і розпорядження представника президента України від 11.06.1992 року за №59 та записано 25.11.1992 року в реєстрову книгу за №329 (а.с.31,32).
З копії довідки №243 від 14.03.2022, виданої виконавчим комітетом Радехівської міської ради Львівської області, констатовано, що в житловому будинку в АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 були зареєстровані : ОСОБА_10 , 1958 року народження, який помер 2001р.; ОСОБА_12 , 1960 року народження, яка померла 2020р.; ОСОБА_7 , 1987 року народження (а.с.29).
Також з копії довідки, виданої 20.10.2020 виконкомом Дмитрівської сільської ради Радехівського району Львівської області, встановлено, що спадкодавець, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , була зареєстрована в АДРЕСА_1 та була останнім та єдиним членом колгоспного двору (а.с.30).
Проте, відповідно до довідки №2585 від 14.05.2021, виданої КП ЛОР «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації», констатовано, що згідно даних поточної інвентаризації станом на 21.04.2021 року житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 59,2 м.кв, в т.ч. житловою 37,3 м.кв., знесено (а.с.33).
З копії технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , виготовленого на замовлення ОСОБА_1 станом на 14.05.2021, встановлено, що житловий будинок загальною площею 65,0 м.кв., який складається з кухні площею 8,0 м.кв., коридора - 5,9 м.кв., житлової кімнати - 10,4 м.кв., житлової кімнати - 29,9 м.кв., кладової - 8,0 м.кв. та ванни - 2,8 м.кв. (а.с.34-37).
Згідно з характеристикою будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , вищезазначений житловий будинок збудовано у 1992 році (а.с.36).
З листа №332/02-14 від 01.09.2021 видно, що в.о. завідувача Радехівської державної нотаріальної контори Медведюк З.С. роз'яснила позивачці, що видати свідоцтво про право на спадщину на майно, що належить гр. ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , неможливо, оскільки відповідно до довідки КП ЛОР «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 14.05.2021 №2585 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 знесено, технічна характеристика об'єкта нерухомого майна не зазначена (а.с.38).
Вказані вище обставини, учасниками процесу не оспорюються та не заперечуються, а тому у відповідності до вимог ст.ст.12,229 ЦПК України дані докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.
Відповідно до ст.120 ЦК УРСР (який був чинним на момент набуття спадкодавцем права власності на спірне майно) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.
У відповідності до ст.123 ЦК УРСР частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: 1) при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення по особистих зобов'язаннях члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.
Згідно з ст.124 ЦК УРСР при виході одного або кількох членів колгоспного двору з його складу виділ частки в натурі провадиться з таким розрахунком, щоб не позбавити двір необхідних для ведення його підсобного господарства будівель, худоби та сільськогосподарського реманенту. При неможливості виділити належну членові двору частку майна в натурі її вартість виплачується йому грішми. Право вимагати виділу майна при виході з складу двору мають члени двору; які досягли шістнадцяти років. Особи віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років можуть вимагати виділу за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а в інтересах осіб, що не досягли п'ятнадцяти років, виділу можуть вимагати їх батьки (усиновителі) або опікун.
У відповідності до ст.125 ЦК УРСР при поділі колгоспного двору його майно ділиться між дворами, що знов утворюються, відповідно до часток їх членів і з врахуванням господарських потреб кожного з дворів. Право вимагати поділу колгоспного двору мають повнолітні члени двору, що є членами колгоспу. Поділ майна, належного колгоспному дворові і збереженого після припинення колгоспного двору, провадиться за правилами статей 123 і 126 цього Кодексу.
В силу вимог ст.126 ЦК У PCP працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору; якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв'язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.
Відповідно до п.6 постанови пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору; яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Як роз'яснив пленум Верховного Суду України в п.п.«г» своєї постанови №20, за правилами ст.563 ЦК України 1963 року, спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
Враховуючи той факт, що колгоспний двір знесено, то в даному випадку немає підстав для застосування положень, що стосуються майна колгоспного двору, проте враховуючи, що на земельній ділянці у 1992 році побудовано інший будинок, право власності спадкодавцем на який не зареєстровано, то застосуванню підлягають норми законодавства, які регулювали набуття права власності на момент виникнення спірних правовідносин.
Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.48 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва і діяли до вступу в дію Цивільного кодексу Української РСР 18.07.1963 року №1540-ІУ.
Згідно із ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
У відповідності до наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року №127 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна» (з подальшими змінами та доповненнями) не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.
Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.
Зазначене узгоджується з ДБН A3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», який наводить порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти про прийняття їх в експлуатацію, та п. 3.1. Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19 березня 2013 року № 95.
В зазначеному ДБН A3.1-3-94 та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, роз'яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об'єкти, які були закінчені будівництвом після 05 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об'єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації.
За п. 3.1. зазначеного порядку документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 05 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 01 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року»).
Таким чином, за наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.
Відтак, у разі реєстрації збудованого у 1992 році будинку, особою яка його збудувала, достатнім є подання технічного паспорту, який по своїй суті підтверджує факт відповідності будинку будівельним нормам та стандартам, а тому можливості його експлуатації.
Відповідно до ч. 1. ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).
Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.
Оскільки у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі свідоцтва про право спадщину, у зв'язку з тим, що є відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, тому це питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом визнання права власності на за позивачкою у порядку спадкування.
У відповідності до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, а до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Приймаючи до уваги вищенаведене, визнання позову відповідачами, позиції з цього приводу, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» та у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги сторони щодо визнання права власності на спадкове майно є законними та обґрунтованими, відповідно такими, що підлягають до задоволення.
У зв'язку з клопотанням позивача, суд не вирішує питання розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.12,13,81,141,206,258-259,263-265,280,282 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддяСеменишин О. З.
Рішення суду виготовлене в нарадчій кімнаті 17 травня 2022 року.