Справа № 462/288/22
18 травня 2022 року cуддя Залізничного районного суду м. Львова Палюх Н.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 193545 грн із врахуванням основного боргу в розмірі 170000 грн, індексу інфляції в розмірі 17850 грн та 3% річних в розмірі 5695 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 27 лютого 2020 року між ним та відповідачем був укладений договір позики. Відповідно до умов договору позивач передав відповідачу в борг гроші в розмірі 170000 грн. Відповідач зобов'язався повернути отримані в борг кошти до 01.12.2020. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою поверути гроші, однак відповідач по сьогодні нічого не повернув. У зв'язку з наведеним позивач змушений звернутися до суду та просить позов задоволити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 10.02.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Зі змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частина 2 ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1, 2 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Судом встановлено, що дійсно ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в розмірі 170000 грн, які зобов'язався повернути до 01.12.2020, що підтверджується розпискою від 27.02.2020 /а.с. 6/.
Керуючись ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якшо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
По даний час відповідач не повернув жодних коштів на виконання вимог вказаного договору позики, а тому ОСОБА_2 не виконав своїх зобов'язань перед ОСОБА_1 .
Таким чином, вимога про стягнення боргу за договором позики від 27.02.2020 в заявленому позивачем розмірі у сумі 170000 грн підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем, останній має заборгованість за договором позики в загальному розмірі 193545 грн, з яких: 170000 грн - сума позики, 5695 грн - 3% річних від суми боргу, 17850 грн - інфляційні втрати. Даний розрахунок не спростований відповідачем, а тому суд з таким погоджується.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Будь-яких доказів, які б спростовували наведені позивачем суми заборгованості за вказаним договором позики (розпискою) відповідачем суду не надано.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу є підставними і підлягають задоволенню, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути кошти в розмірі 193545 грн, з яких: 170000 грн - сума позики, 5695 грн - 3% річних від суми боргу, 17850 грн - інфляційні втрати.
Щодо стягнення понесених позивачем судових витрат суд зазначає наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч.ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: договір про надання професійної правничої допомоги адвокатом Шмаровим Є.Ю. від 10.01.2022, акт наданих послуг по договору про надання професійної правничої допомоги адвокатом від 10.01.2022, згідно якого загальний підсумок наданих послуг у грошовому вираженні становить 8125 грн, прибутковий касовий ордер №02/01 від 11.01.2022 та квитанцію до прибуткового касового ордера №02/01 від 11.01.2022, згідно яких адвокатом Шмаровим Є.Ю. прийнято від ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 8125 грн, свідоцтво ОСОБА_3 про право на заняття адвокатською діяльністю № 2558, ордер серії КВ № 814854 /а.с. 7-14/.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, складність справи, яка не є складною, тривалість затраченого представником позивача часу на складання процесуальних заяв, документів, враховуючи, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд вважає достатнім розміром стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.
В порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягає стягненню 1700 грн. судового збору.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.76-81, 128, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд -
ухвалив:
ПозовОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 193545 грн (сто дев'яносто три тисячі п'ятсот сорок п'ять гривень).
Стягнути з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 4700 грн (чотири тисячі сімсот гривень) судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя: