Справа № 510/471/22
Провадження 2/510/849/22
16.05.22 року Ренійський районний суд Одеської області
У складі: головуючого судді - Сорокіна К.В.,
при секретарі - Івановій Н.С.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в місті Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
Позивач звернулась до суду із позовом до відповідача про визнання права власності на магазин промислових товарів, який розташований у квартирі АДРЕСА_1 . Свої позовні вимоги мотивує тим, що 11 березня 2022 р. між нею та відповідачем, у простій письмовій формі було укладено договір купівлі - продажу магазину промислових товарів, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який не був посвідчений нотаріально, але було виконано всі суттєві умови договору. Згодом з'ясувалось, що відповідач належним чином не оформила своїх прав, тому придбане позивачем майно, було відчужено особою, яка не мала на це право, але у зв'язку з тим, що позивач є добросовісним набувачем, та відсутні підстави для витребування в неї майна, передбачені ст. 388 ЦК України, вона просить задовольнити позовні вимоги.
Позивач у підготовче судове засідання не з'явилась, від її представника, адвоката Златі Д.С. (ордер серії ВН № 1139080 від 20 квітня 2022р.) надійшла заява з проханням розглянути справу у його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач по справі, у підготовче судове засідання не з'явилась, направила до суду заяву з проханням розглянути справу у її відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: нотаріально не посвідчений договір купівлі - продажу від 11.03.2022 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про купівлю-продаж магазину промислових товарів, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , з розпискою про передання грошових коштів в рахунок оплати за договором купівлі-продажу; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,90 кв.м., торговою площею 27,70 кв.м., допоміжною площею 5,20 кв.м.; договір дарування від 29.01.2004р., зареєстрований в реєстрі за 151, відповідно якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 , а остання прийняла у дар нежиле приміщення - магазин промислових товарів, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Дослідивши надані докази, судом було встановлено, що 11 березня 2022р. позивач домовилась із відповідачем про купівлю-продаж магазину промислових товарів, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
В той же день було укладено відповідний договір купівлі-продажу, який не було посвідчено у нотаріальному порядку. Позивач передала відповідачу гроші у сумі 100 000 грн., що підтверджується відповідною розпискою, а відповідач передала позивачу ключі від магазину.
Так як, згідно законодавства, подібні договори підлягають нотаріальному посвідченню, позивач через деякий час запропонувала відповідачу привести домовленість у відповідності до вимог закону, однак з'ясувалось, що відповідач не є власницею нерухомого майна, належним чином не оформила своїх прав на нерухоме майно.
Про існування цих обставин, позивачу нічого не було відомо, оскільки перед оформленням правочину, відповідач завірила позивача, що вона є власницею нерухомого майна та в неї наявні всі правовстановлюючі документи.
Таким чином, на момент укладання договору, тобто на 11 березня 2022р., відповідач не мала права відчужувати даний об'єкт нерухомості, тому придбане позивачем майно було відчужено особою, яка не мала на це право.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки надані суду документи в повному обсязі підтверджують обставини викладені у позовній заяві.
Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв'язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.
Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі - продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом з тим, між сторонами була досягнута взаємозгода відносно всіх істотних умов договору, оскільки позивач передала продавцю обумовлену суму, а продавець передала позивачу нерухоме майно та ключі від нього.
Згідно матеріалів справи, сторонами, при укладанні договору купівлі-продажу була досягнута угода по всіх істотних умовах: відповідачу передані гроші у сумі 100 000 грн., що підтверджується розпискою, а позивачу - об'єкт нерухомості. Відповідач жодного разу не висувала вимоги щодо повернення вказаного об'єкту нерухомості, не заперечувала проти визнання права власності за позивачем, про що свідчить заява, яка міститься в матеріалах справи.
Відповідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
На підставі ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Частиною 1 ст. 397 ЦК України, передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Згідно ч. 3 ст. 397 ЦК України, фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Так, позивач набула право власності на магазин промислових товарів, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку ст. 330 ЦК України, як добросовісний набувач, придбавши його у відповідача, яка фактично не мала права його відчужувати на той період, оскільки її право власності не було зареєстровано у передбаченому законом порядку.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Підстав, які не дозволяють визнання права власності за позивачем, судом не встановлено. Таким чином, суд вважає за можливе визнати за позивачем, як за добросовісним набувачем, право власності на магазин промислових товарів, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 58, 81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 328, 330, 388, 397 ЦК України, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності- задовольнити.
2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на магазин промислових товарів, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Костянтин СОРОКІН