Справа № 750/7231/21 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/235/22
Категорія - ч.2 ст. 125 КК України. Доповідач ОСОБА_2
17 травня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
сторін кримінального провадження
обвинуваченого ОСОБА_6
його захисника - адвоката ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_8
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9
прокурора ОСОБА_10
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018270010005761 від 29 липня 2018 року, за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_8 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 січня 2022 року,
щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, не працюючого, не одруженого, який має дочку 2016 року народження, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
Цією ухвалою закрите кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , який звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, на підставі ч. 2 ст. 49 КК України, у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 залишений без розгляду.
Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що 27 липня 2018 року близько 23 години, на вулиці біля корпусу №2 будинку АДРЕСА_2 , у ході конфлікту, який виник на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки у виді заподіяння шкоди здоров'ю та бажаючи їх настання, умисно побив потерпілого ОСОБА_8 , завдавши кулаками обох рук не менше двох ударів в область обличчя, чим спричинив тому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, пара орбітальними гематомами обличчя, перелом кісток носа без зміщення уламків, які згідно з висновком експерта відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я.
Дії ОСОБА_6 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я.
Прокурор від поданої апеляційної скарги до початку апеляційного розгляду відмовилася, про що подала заяву в порядку ст. 403 КПК України.
Потерпілий ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить дослідити всі матеріали кримінального провадження, ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою відмовити захиснику ОСОБА_7 у задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, через закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Мотивує тим, що у судовому засіданні беззаперечно були встановлені обставини, які порушують перебіг строків давності. Матеріали кримінального провадження містять безліч документів, які свідчать, що ОСОБА_6 систематично оголошувався у розшук, кримінальне провадження щодо нього зупинялось. В судовому засіданні обвинувачений пояснив, що одночасно із кримінальним провадженням на розгляді в суді перебувала цивільна справа, в якій він брав участь, та яка є для нього більш важливою ніж кримінальна. Така відверта неповага суду доводить той факт, що обвинувачений умисно ухилявся, як від досудового розслідування, так і від судового розгляду даного кримінального провадження, а суд невідомо з яких підстав прийшов до висновку, що ці фактичні дані свідчать на користь ОСОБА_6 .
Вважає, що судове рішення суперечить фактичним обставинам кримінального провадження, судом були помилково застосовані норми матеріального та процесуального законів, що не узгоджуються з положеннями ч. 2 КПК України.
Заслухавши доповідача, представника потерпілого та потерпілого, які підтримали доводи апеляційної скарги, оскільки факти умисного ухилення ОСОБА_6 від участі у судових засіданнях беззаперечно встановлені, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти доводів потерпілого, прокурора, який вважав рішення суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу потерпілого залишити без задоволення.
За змістом ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Статтею 44 КК України встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.
Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення внаслідок спливу певного проміжку часу, що суттєво позначається на досягненні мети покарання.
Досягнення мети кари і виправлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим, або просто зайвим. Тому недоцільним є і притягнення особи до кримінальної відповідальності. Внаслідок цього ст. 49 КК України встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримінальній відповідальності. Закінчення цих строків є підставою обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення невеликої тяжкості, за яке передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, і до набрання вироком законної сили минуло три роки.
За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є обов'язковим і застосовується за таких умов: 1) вчинення особою кримінального правопорушення; 2) з дня вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили минули визначені ч. 1 ст. 49 КК строки давності; 3) особа не ухилялася від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у ч. 1 ст. 49 КК строків не вчинила нового кримінального правопорушення середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого кримінального правопорушення.
У судовому засіданні захисник адвокат ОСОБА_7 звернувся до суду з письмовим клопотанням, яке у судовому засіданні підтримав обвинувачений, про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 та звільнення його від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від відповідальності, суд першої інстанції вказав, що він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, який є кримінальним проступком, та за який передбачене максимальне покарання у виді обмеження волі на строк до двох років.
У матеріалах провадження відсутні беззаперечні відомості про ухилення ОСОБА_6 від слідства та суду. Враховуючи, що кримінальне правопорушення обвинуваченим вчинено 27 липня 2018 року, а тому відповідно до п. 2 ч.1 ст. 49 КК України закінчились строки давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності.
При цьому, судом були досліджені всі надані стороною обвинувачення матеріали, які на думку прокурора та потерпілого, вказують про ухилення обвинуваченого від слідства та суду. Разом з тим, всі надані документи: рапорти, постанови про зупинення досудового слідства та про його відновлення, постанова про розшук тощо, є суто формальними за своїм змістом, адже не підтверджуються належними документами про неможливість встановлення місця перебування ОСОБА_6 .
Крім того у кримінальному провадженні немає можливості встановити місце перебування обвинуваченого та здійснити його привід до суду, у той час як ОСОБА_6 приймав участь у судових засіданнях у цивільній справі, вільно пересувався містом, не переховувався та жив звичним для себе життям.
Таким чином, сумнівним є факт того, що органом досудового слідства були здійснені всі необхідні дії для того, щоб встановити місце перебування ОСОБА_6 та доставити його до слідчого та до суду для здійснення судового розгляду кримінального провадження.
З огляду на практику Верховного Суду, який стверджує про те, що зупинення досудового розслідування у зв'язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства. Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України у такому випадку обов'язково має бути підтверджений факт ухилення підозрюваного від слідства.
У постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року №5-1кс15 суд роз'яснив, що під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо).
Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв'язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченим будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства, відсутні дані, чи викликався особа до слідчого після повідомлення йому про підозру і яким чином було встановлено, що він відсутній за місцем проживання.
Після повернення обвинувального акту щодо ОСОБА_6 прокурору для організації досудового розслідування, 11 вересня 2020 року слідчим СВ ЧВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_11 було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12018270010005761 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 125 КК України. Цього ж дня, постановою слідчого ОСОБА_6 був оголошений у розшук. Наступною постановою, винесеною слідчим в цей же день, досудове розслідування у кримінальному провадженні було зупинено.
Зміст постанови слідчого вказує на те, що на час її винесення слідчим виконані всі слідчі та інші процесуальні дії. Окрім цього, вказано, що ОСОБА_6 були надіслані повістки про виклик до слідчого, однак в зазначений час останній на виклик не прибув. Даних про те, на який день та на який час викликався ОСОБА_6 у постанові немає, як відсутні і будь-які докази того, що він взагалі викликався, адже досудове слідство було відновлено лише 11 вересня 2020 року і в цей же день обвинувачений був оголошений у розшук.
Тобто, слідчий не мав можливості виконати дії щодо виклику обвинуваченого у спосіб, передбачений ст. 135 КПК України, такі дані відсутні у матеріалах кримінального провадження.
Таким чином, винесення постанови про оголошення ОСОБА_6 у розшук від 11 вересня 2020 року є формальним, без наявних на те правових підстав та за відсутності доказів ухилення особи від явки до слідчого.
Корінці повісток про виклик ОСОБА_6 від 02 квітня, 05 квітня та 09 квітня 2021 року не підтверджують того факту, що будь-ким були вчинені дії щодо їх вручення, а ОСОБА_6 їх відповідно отримав та умисно на виклик не з'явився.
Рапорти про неможливість виконання приводу ОСОБА_6 є ідентичними за змістом, до них не додано пояснень свідків, на пояснення яких посилається оперуповноважений, як на осіб, які стверджують про те, що ОСОБА_6 тривалий час за місцем реєстрації не проживає, суд позбавлений можливості з'ясувати чи дійсно ці особи є сусідами обвинуваченого та чи вони існують взагалі.
Крім того, рапорти містять інформацію про те, що обвинуваченим та його захисником надсилалось до суду клопотання про відкладення судового розгляду з об'єктивних на те причин (таке клопотання містяться і у матеріалах справи). Відкладення судових засідань за клопотанням сторін або ж з інших причин не є ухиленням від слідства та суду та не може бути підставою для зупинення перебігу давності відповідно до ст. 49 КК України, що узгоджується з позицією, викладеною у постанови Великої палати Верховного Суду 17 червня 2020 року.
У постанові про зупинення досудового слідства від 11 вересня 2020 року слідчим було вказано на те, що всі необхідні слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії у кримінальному провадженні виконані. Отже, виникає питання, на яких законних підставах досудове слідство було відновлено 30 березня 2021 року з вказівкою на необхідність проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, адже невиконаною була лише одна дія - розшук та встановлення місця перебування ОСОБА_6 .
Цього ж дня, 30 березня 2021 року слідчим винесено постанову про зупинення досудового слідства та оголошення підозрюваного ОСОБА_6 у розшук, з вказівкою на те, що за врученими повістками останній до слідчого не з'явився, про причини своєї неявки не повідомив, крім того, періодично здійснювалися дзвінки на номер мобільного телефону, яким ОСОБА_6 користується, з метою виклику для проведення слідчих дій, однак він на телефонні дзвінки не відповідав. Також вказано на те, що слідчий періодично відвідував кв. АДРЕСА_3 , дверей квартири йому ніхто не відчинив.
При цьому, останній абзац мотивувальної частини постанови слідчого взагалі містить твердження про те, що місце знаходження підозрюваного ОСОБА_12 на даний час невідоме, а всі необхідні та можливі слідчі (розшукові) й інші процесуальні дії проведені.
Слідчим не вказано з якою періодичністю у день 30 березня 2021 року він телефонував підозрюваному, та з якою періодичністю навідувався за місцем його проживання, яким чином надіслав виклик та ким він був вручений. Такі твердження органу досудового розслідування дійсно свідчать про формальність проведення досудового розслідування та винесення процесуальних документів, в яких зазначені суперечливі дані, при цьому, які не підтверджуються жодним належним та допустимим доказом.
Жодна з постанов про відновлення досудового слідства не містить вказівки на те, які ж підстави для зупинення провадження перестали існувати.
Таким чином, матеріали кримінального провадження не містять даних про умисне ухилення ОСОБА_6 від досудового та судового слідства, як про це намагається переконати потерпіла сторона.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 532 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 січня 2022 року, якою ОСОБА_6 звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України на підставі ч. 2 ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
ОСОБА_13 АНТИПЕЦЬ ОСОБА_14