Іменем України
17 травня 2022 року
м. Київ
справа №331/4709/21
провадження №51-1412ск22
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
вивчила касаційну скаргу прокурора на вирок Жовтневого районного суду
м. Запоріжжя від 03 листопада 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду 02 лютого 2022 року щодо ОСОБА_4 і
встановила:
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, призначено йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 ухвалено обчислювати з 22 липня 2021 року відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду
м. Запоріжжя від 22 липня 2021 року. Запобіжний захід, застосований відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, залишено без змін.
На підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України прийнято відмову потерпілого ОСОБА_5 від позовної заяви про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 на його користь матеріальної шкоди в розмірі 2099 грн.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду 02 лютого 2022 року апеляційні скарги прокурора та захисника залишено без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2021 року стосовно ОСОБА_4 - без зміни.
Згідно з вироком суду дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; за ч. 2
ст. 186 КК, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно; за ч. 2 ст. 186 КК, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене повторно, за обставин детально викладених у вироку.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалені у справі судові рішення щодо ОСОБА_4 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність прокурор посилається на те, що судом апеляційної інстанції не дотримано положення статей 50, 65 України та роз'яснення, які містяться в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та неправильно застосовано положення ст. 69 КК України. Щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого прокурор зазначає, що призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України є м'яким та не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого.
Мотиви Суду
Розглянувши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши надані до скарги копії судових рішень, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про винність ОСОБА_4 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення у касаційній скарзі не оспорюються.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обирати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Судова дискреція (судовий розсуд) є інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Поняття судового розсуду у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити менш суворий вид покарання або більш суворий в межах санкції статті. А у випадках, коли санкція статті передбачає тільки один вид покарання, суд наділений функцією обирати розмір цього покарання. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість призначення передбаченого законом покарання, яке б сприяло його меті та було достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
На думку колегії суддів, вирішення судом питання про призначення ОСОБА_4 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону. Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування щодо засудженого положень ст. ст. 50, 65 КК України при призначенні йому покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не можуть вважатися обґрунтованими.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини цього Кодексу.
З мотивувальної частині вироку місцевого суду, з яким погодився й суд апеляційної інстанції слідує, що при обранні виду та розміру покарання ОСОБА_4 суд врахував ступінь тяжкості вчинених правопорушень, дані про особу винного, зокрема, судом враховано, що обвинувачений раніше не судимий, повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, які вчинив в молодому віці, усвідомив свою протиправну поведінку, вибачився перед потерпілим. Також суд врахував, що викрадене майно було повернуто потерпілим, у зв'язку з чим потерпілі не мають до обвинуваченого претензій матеріального характеру. При цьому суд обґрунтовано зважив і на відсутність обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого.
Враховуючи зазначене, суд дійшов правильного висновку про призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора щодо неправильного застосування ст. 69 КК України, належним чином дослідив наведені у скарзі доводи та обґрунтовано дійшов висновку про правильність призначення засудженому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, зокрема, наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Колегія суддів вважає, щопризначене покарання із застосуванням ст. 69 КК України, зокрема, переходу до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 186 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст.ст. 50, 65 КК України.
Доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судом апеляційної інстанцій при розгляді провадження в частині призначення покарання норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
На переконання колегії суддів, таке покарання є співмірним характеру протиправних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів та не сприймається як явно несправедливе внаслідок м'якості чи недостатнє для досягнення мети покарання.
Ухвала апеляційного суду в частині призначення засудженому покарання достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Таким чином, у касаційній скарзі прокурор не навів переконливих аргументів щодо необхідності перевірки матеріалів кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів
постановила:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду 02 лютого 2022 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3