Ухвала
іменем України
06 травня 2022 року
м. Київ
справа №225/4836/20
провадження №51-1264ск22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційні скарги прокурора ОСОБА_4 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 листопада 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 25 січня 2022 року стосовно ОСОБА_5 ,
встановив:
За вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 листопада 2021 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кірове Донецької області, жителя м. Торецька Донецької області виправдано за ч. 2 ст. 365Кримінального кодексу України (далі - КК) у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у перевищенні службових повноважень працівником правоохоронного органу, тобто умисному вчиненні працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, які супроводжувалися насильством та болісним і таким, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він, перебуваючи на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Торецького ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій областіприбувши28 лютого 2020 року близько 17:30, у складі слідчо-оперативної групи за викликом до домогосподарства на АДРЕСА_1 , під час з'ясування обставин виклику на подвір'ї вказаного домогосподарства, перевищуючи надані йому повноваження, умисно завдав металевим прикладом автомата «АК-74У» удару в обличчя ОСОБА_7 , заподіявши останній легких тілесних ушкоджень.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 25 січня 2022 року зазначений вирок залишив без змін.
У касаційній скарзі прокурор, указуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу й призначити новий розгляд у суді першої інстанції, вважаючи необґрунтованим висновок суду першої інстанції у вироку про виправдання ОСОБА_5 за висунутим обвинуваченням, із яким погодився й суд апеляційної інстанції.
На думку прокурора, вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 370, ч. 3 ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і є незаконним.
Також стверджує, що при перевірці вироку апеляційний суд не дав відповіді на доводи строни обвинувачення щодо:
- неналежної оцінки судом першої інстанції показань потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 в суді, які вказали на ОСОБА_5 як на особу, що заподіяла потерпілій тілесних ушкоджень, зміні показань свідком ОСОБА_9 а також показанням свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ;
- відсутності у ст. 110 КПК імперативних приписів щодо необхідності прийняття керівником органу досудового розслідування рішення про призначення групи слідчих у формі постанови;
- відсутності порушень вимог кримінального процесуального закону при проведенні впізнання за фотознімками та слідчих експериментів за участю потерпілої та свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також визнання неналежним доказом висновку експерта № 209 від 17 червня 2020 року;
З огляду на це прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не є належним чином обґрунтованою та вмотивованою, такою, що постановлена з додержанням вимог ст. 419 КПК.
Розглянувши касаційну скаргу, вивчивши надані до неї копії судових рішень та перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази сторони обвинувачення.
За змістом цієї норми у мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами у кримінальному провадженні, які вони подали у судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Відповідно до змісту ч. 3 ст. 62 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів і джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальному провадженні можуть лише фактичні дані, які були одержані з дотриманням вимог закону. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини у кримінальному процесі що сприяє ухваленню судом законного і справедливого рішення у справі.
Статтею 85 КПК визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Згідно ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
За правилами ч. 1 ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_5 у справі місцевий суд повністю дотримався зазначених вимог закону.
Відповідно до положень ст. 39 КПК керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування, зокрема згідно з п. 1 ч. 2 цієї норми останній уповноважений визначати слідчого (у випадку необхідності групу слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування в кримінальному провадженні.
За правилами ст. 110 КПК рішення органів досудового розслідування є процесуальними і приймаються у формі постанови.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21), за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов'язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 14 лютого 2022 року в справі № 477/426/17 (провадження № 51-4963кмо20) зроблено висновок про те, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування в кримінальному провадженні, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду справи у випадку, якщо під час дослідження доказів у учасників провадження виник сумнів у їх достовірності з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Якщо в суді першої інстанції стороною захисту це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані стороною обвинувачення суду апеляційної чи касаційної інстанції у межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.
Як убачається з доданих до касаційної скарги судових рішень, стороною обвинувачення не було надано суду першої інстанції постанови про створення групи слідчих у кримінальному провадженні, а тільки надано доручення слідчому про проведення досудового розслідування за підписом начальника СВ ТУ ДБР у м. Краматоську ОСОБА_12 .
Згідно з вимогами ст. 86 КПК недопустимим визнається доказ, який отриманий в порядку, не передбаченому кримінальним процесуальним законом.
З огляду на це місцевий суд правильно визнав недопустимими докази, які були зібрані стороною обвинувачення під час досудового розслідування, оскільки вони зібрані неналежним суб'єктом процесуальних дій.
Крім того, суд першої інстанції також визнав недопустимими доказами протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілої ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з тих підстав, що їх було зібрано з порушенням вимог ст. 228 КПК а також протоколи слідчих експериментів за участю потерпілої ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - з порушенням ст. 240 КПК.
Колегія суддів вважає, що докази винуватості ОСОБА_5 , на які посилалися органи досудового розслідування, перевірені судовими інстанціями та згідно зі ст. 94 КПК належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності.
Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що виправдовуючи ОСОБА_5 , суд перевірив зібрані на досудовому слідстві докази, на підставі яких було пред'явлене обвинувачення, навів мотиви, за яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив з яких підстав визнав окремі докази недопустимими, і обґрунтовано дійшов висновку про його невинуватість, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання.
Доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, належно перевірені апеляційною інстанцією, на них надано обґрунтовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
З касаційної скарги та наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Зважаючи на викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 листопада 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 25 січня 2022 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3