Постанова
Іменем України
16 травня 2022 року
м. Київ
справа № 607/12686/20
провадження № 61-21523св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2021 року у складі судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Костіва О. З., Міщія О. Я.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 05 жовтня 2000 року між нею
та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2019 року у справі № 607/1808/19 розірвано.
За час шлюбу ними за спільні кошти було придбано майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,72 кв. м, яка зареєстрована за відповідачем.
Згоди щодо добровільного поділу вищевказаного майна вони дійти не можуть, а тому ОСОБА_1 просила суд у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 01 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано
за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 , загальною площею 63,72 кв. м.
Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,72 кв. м.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив із того, що
у силу статей 60, 69, 70 СК України спірне майно сторонами набуте за час шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя
і підлягає поділу у рівних частках. Презумпцію спільності майна подружжя відповідачем не спростовано.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2021 року - без змін.
Погоджуючись із висновками міськрайонного суду, апеляційний суд також зазначив, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя
й підлягає поділу між ними у рівних частках. Підстав для відступу
від рівності часток матеріали справи не містять. Посилання відповідача
на те, що відповідачці належить лише 27,7 % спірної квартири, оскільки ним для оплати вартості квартири було сплачено власні кошти у сумі, які він отримав у подарунок від своєї матері, є безпідставними, так як належними та допустимими доказами не підтверджені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що сам по собі факт набуття майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів спільного сумісного майна подружжя. Відповідачем
з повної вартості спірної квартири, а саме 369 576 грн, було сплачено
180 тис. грн за рахунок спільних коштів подружжя, а решту суми він оплатив із власних коштів, отриманих від батьків у подарунок, що підтверджується випискою з банківського рахунку, згідно з якою 21 листопада 2011 року його мати - ОСОБА_4 отримала в банку кошти з депозитного рахунку у розмірі 20 600 доларів США. Таким чином, частка позивачки
у вказаній квартирі становить лише 27,7 %.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України
від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Судом установлено, що з 05 жовтня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2019 року у справі № 607/1808/19 розірвано.
За час шлюбу сторонами за спільні кошти було придбано майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 .
Згідно з договору про організацію та проведення будівництва від 31 січня 2012 року ОСОБА_2 та приватне підприємство «Тернопіль Будконтроль» узгодили, що підприємство зобов'язується за рахунок коштів ОСОБА_2 проводити будівництво двокімнатної квартири, загальною площею, 63,72 кв. м. Для виконання дій, зазначених у пункті 3.1. цього договору, ОСОБА_2 мав забезпечити приватне підприємство «Тернопіль Будконтроль» двома необхідними грошовими платежами,
а саме: у розмірі 180 тис. грн у термін до 01 лютого 2012 року та 189 576 грн у термін до 05 червня 2012 року.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі,
від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира, яка зареєстрована за ОСОБА_2 , набута у власність сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому вказане нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя.
При цьому колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено факту оплати ним частини вартості спірної квартири за особисті кошти, оскільки доказів отримання ним у дар 20 600 доларів США матеріали справи не містять. Саме по собі зняття коштів з депозитного рахунку матір'ю відповідача не свідчить, що ці кошти були передані останньому. Таким чином, ОСОБА_2 презумпцію спільності майна подружжя не спростовано, що відповідно до вищевказаних положень закону є саме його процесуальним обов'язком, як подружжя, який її спростовує.
Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги у відповідній частині.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 01 липня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 29 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник