Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 336/512/18
провадження № 61-5086св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2019 року у складі судді Дацюк О. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 січня
2020 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.
Короткий зміст позовних вимог
В січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») про визнання неправомірними дій, зобов'язання зарахувати кошти та стягнення пені.
Позовні вимоги мотивовані тим, що17 червня 2015 року між сторонами укладений договір про надання кредиту на споживчі потреби. 25 травня
2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про застосування щодо нього пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний
і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проте відповіді не своє звернення не отримав.
Позивач просив зобов'язати ПАТ «Ощадбанк» зарахувати кошти, отримані банком в якості відсотків за договором від 17 червня 2015 року в сумі 9 451,20 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , стягнути з ПАТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 суму пені за прострочення зобов'язання у сумі 129 926,41 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня
2019 року,залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили із того, щопозивач просив зобов'язати ПАТ «Ощадбанк» зарахувати кошти, отримані банком як сплачені ним проценти за договором від 17 червня 2015 року, проте позивачем не надано суду доказів того, що 17 червня 2015 року між сторонами укладений договір, а також того, що ОСОБА_1 сплатив відсотки за користування кредитом в зазначеній сумі. Відповідач надав копію його заяви про приєднання від 17 травня 2016 року (т. 2, а. с. 44).
У договорі комплексного банківського обслуговування фізичних осіб зазначено, що він діє з 23 квітня 2016 року, проте позивач зазначив, що договір ним укладений у 2015 році. Згідно наданої позивачем виписки по картковому рахунку виписка стосується періоду з 16 травня 2015 року, проте нарахування відсотків за кредитною лінією розпочалось з липня 2015 року. Натомість згідно
з наданою банком заявою лише 17 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про приєднання. З наданих судом та досліджених сторонами доказів не виявляється можливим зрозуміти, коли саме та на яких саме підставах між сторонами укладений договір, скільки грошових коштів ОСОБА_1 отримав
у кредит, скільки кредитних коштів повернув, сплатив відсотків та пені.
Для припинення нарахування відсотків за користування кредитом, а також застосування неустойки, сторони мали внести зміни до укладеного договору, що і пропонувалось ОСОБА_1 відповідачем. Проте відповідні зміни до договору внесені не були, положення пункту 15 статті 14 вказаного Закону на момент укладення договору, про який стверджував позивач, а саме червень 2015 року вже існували, натомість ОСОБА_1 уклав договір на відповідних умовах та потім внесення змін до нього не ініціював, а на пропозиції банку щодо внесення змін до умов існуючого договору не погодився. Тому вимога позивача про зміну умов кредитування не ґрунтується на укладеному договорі.
Аргументи учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову; покласти судові витрати на відповідача.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не сприяв забезпеченню прав позивача, розглядав справу однобічно, помилково вважав, що задоволення позову буде дискримінацією інших позичальників.
У разі сумнівів щодо достовірності електронної копії договору, наданого позивачем, суд першої інстанції міг витребувати договір, на підставі якого банком нараховувалися відсотки з липня 2015 року.
Суди зробили неправильний висновок про те, що вимога позивача про зміну умов кредитування не ґрунтується на укладеному договорі, оскільки звернення з позовом до суду є правом позичальника; банк запропонував змінити умови договору, вигідні для нього, а позивач має право на стягнення відсотків, безпідставно стягнених банком. Позивач не просив змінювати умови договору, а просив визнати неправомірним нарахування відсотків за кредитним договором у зв'язку з порушенням банком законодавства. У позивача було право погодитись на умови, запропоновані банком, яким він не скористався через те, що вважає свої права порушеними, а банком безпідставно продовжують нараховуватись відсотки.
У разі, якщо такий договір відсутній, то суд першої інстанції мав задовольнити вимоги позивача за період з липня 2015 року по 17 травня 2016 у зв'язку з тим, що банком безпідставно здійснювалось стягнення відсотків з позивача. Вимоги про стягнення відсотків за період з 17 травня 2016 року до моменту звернення до суду суд першої інстанції мав задовольнити у повному обсязі через те, що банком порушено вимоги пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний
і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У відзиві банку на апеляційну скаргу банком визнано укладення договору від 17 травня 2016 року, а тому вказана обставина доказуванню не підлягає.
Норма пункту15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ є нормою прямою дії, підлягає обов'язковому виконанню сторонами кредитних договорів і її застосування не вимагає розроблення додаткових нормативних актів (порядків, інструкцій тощо). Суди не врахували, що вказані положення пункту 15 поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 та банком. Тому висновок суду про дискримінацію інших учасників є помилковим. Розповсюдження положень пункту 15 статті 14 вказаного Закону на військовослужбовців у період дії особливого періоду та неможливість нарахування відсотків за кредитними договорами з початку дії особливого періоду, а також відсутність підстав для висновку про наявність дискримінації підтверджено постановами Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 521/12726/16, від 15 травня 2019 року
у справі № 496/188/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 554/10264/17, від
26 вересня 2019 року у справі № 263/12088/16, від 10 січня 2019 року у справі
№ 327/353/16, від 25 вересня 2019 року у справі № 175/3 77/16, від 27 березня 2019 у справі № 199/8367/16, від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16, від 11 грудня 2019 року у справі № 521/7927/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 534/711/16, від 25 вересня 2019 року у справі № 521/9626/15.
У постанові від 02 грудня 2019 року Верховного Суду у справі № 760/15915/16 встановлено, що суди обґрунтовано врахували наявні у справі докази, що підтверджують факт участі позивача в антитерористичній операції та наявність
у нього статусу учасника бойових дій. Безпосередня участь ОСОБА 1 у бойових діях, спрямованих на захист Батьківщини, під час дії в державі особливого періоду дає підстави для висновку, що на спірні правовідносини поширюється дія пункту 15 статті 14 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Аналогічний за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року
у справі № 306/1157/15-ц (провадження № 61-2525св18). від 30 травня 2018 року у справі № 521/12726/16-ц (провадження № 61-16144св18), від 10 січня
2019 року у справі № 327/353/16-ц (провадження № 61-25229св18), від
04 вересня 2019 року у справі № 554/10264/17 (провадження № 61-42778св18).
У позові він просив зобов'язати ПАТ «Ощадбанк» зарахувати кошти у розмірі
10 978,94 грн на належний йому картковий рахунок № НОМЕР_1 , проте станом на момент подачі скарги дійсним рахунком позивача
є № НОМЕР_2 , тому він просив задовольнити вказану позовну вимогу з урахуванням наведеного.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції
в оскаржуваних судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2019 року у справі
№ 760/15915/16, інших аналогічних постановах Верховного Суду) та порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Cуди встановили, що 17 червня 2015 року між сторонами укладений договір про надання кредиту на споживчі потреби.
Згідно наданої позивачем виписки по картковому рахунку вона стосується періоду з 16 травня 2015 року, нарахування відсотків за кредитною лінією розпочалось з липня 2015 року.
У договорі комплексного банківського обслуговування фізичних осіб зазначено, що він діє з 23 квітня 2016 року
Відповідач надав копію заяви про приєднання від 17 травня 2016 року
25 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» із заявою, в якій просив застосувати до нього пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», провести перерахунок раніше нарахованих та сплачених після 18 березня
2014 року грошових коштів в якості процентів за користування кредитом, зарахувати ці кошти до погашення основної суми кредиту, а також не нараховувати проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеню.
Відповідно до копії посвідчення, виданого 15 березня 2018 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно з копією довідки від 25 січня 2018 року та посвідчення ОСОБА_1 проходить військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Запорізькій області з 13 травня 2010 року (т. 1, а. с. 184, 185).
Також позивачем надано заяву про приєднання № 695266, таблицю визначення сукупної вартості споживчого кредиту, повідомлення про умови кредитування, які не датовані та не підписані ні позичальником, ні кредитором (т. 1, а. с. 178 - 180).
Відповідач пропонував ОСОБА_1 підписати додатковий договір, заяву про зміну графіку погашення кредиту.
Позиція Верховного Суду
У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду,
а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 634 цього Кодексу договором приєднання
є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У пункті 6 статті 3 ЦК України вказано, що загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
За таких обставин апеляційний суд не врахував наявність у справі виписки по картковому рахунку, заяви про приєднання, надані банком матеріали щодо наявності договірних відносин з ОСОБА_1 по договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб,тому зробив передчасний висновок про недоведеність договірних відносин.
Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним -
з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з пунктом 19 частини першої статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, чинній на момент отримання позивачем статусу учасника бойових дій) учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки
і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2019 року у справі № 760/15915/16 (провадження № 61-17233 св 18) зроблено висновок, що «згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом
є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ
і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи
з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В Україні особливий період розпочався 18 березня
2014 року і триває дотепер. Суди обох інстанцій обґрунтовано врахували наявні у справі докази, що підтверджують факт участі позивача у антитерористичній операції та наявність у нього статусу учасника бойових дій. Безпосередня участь ОСОБА_1 у бойових діях, спрямованих на захист Батьківщини, під час дії
в державі особливого періоду дає підстави для висновку, що на спірні правовідносини поширюється дія пункту 15 статті 14 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Аналогічний за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 306/1157/15-ц (провадження
№ 61-2525св18), від 30 травня 2018 року у справі № 521/12726/16-ц (провадження № 61-16144св18), від 10 січня 2019 року у справі № 327/353/16-ц (провадження № 61-25229св18) та від 04 вересня 2019 року у справі
№ 554/10264/17 (провадження № 61-42778св18)».
Суди встановили, щоОСОБА_1 проходить військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Запорізькій області з 13 травня 2010 року та відповідно до копії посвідчення, виданого 15 березня 2018 року, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
За таких обставин суди неправильно застосували пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з чим зробили помилковий висновок про необхідність внести зміни до договору для припинення нарахування відсотків за користування кредитом.
Згідно з частиною першою статті 15, частини першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення відповідної суми безпідставно утриманих процентів на користь позивача.
Щодо стягнення пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»
У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі (частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Тлумачення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»дає підстави для висновку, що передбачена нею пеня, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання щодо виконання роботи (надання послуги) на користь споживача.
За таких обставин частина п'ята статті 10 Закону України Закон України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.
Тому суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, але помилився з мотивами такої відмови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,
а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених упостанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (провадження № 14-137цс20), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені змінити в мотивувальній частині, а в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій, зобов'язання зарахувати кошти - скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення пені змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання неправомірними дій та зобов'язання зарахувати кошти скасувати
з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»на користь ОСОБА_1 безпідставно утримані проценти за користування кредитом за договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб з 17 липня 2015 року в сумі 9 451,20 грн.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2019 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук