Постанова
Іменем України
13 травня 2022 року
м. Київ
справа № 522/7615/19
провадження № 61-18335св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2020 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про визначення суми шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР).
В своїй заяві ОСОБА_1 просила постановити ухвалу про визначення суми компенсації заподіяної їй моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду у кримінальній справі № 01200700104 по обвинуваченню її у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 224, частиною першою статті 255 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та у кримінальному провадженні № 12013170110003770 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами другою, четвертою статті 190 КК України; визначити компенсацію заподіяної їй моральної шкоди, що підлягає безспірному списанню з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Крім того, ОСОБА_1 в своїй заяві зазначала, що провадження у кримінальній справі закрито органом слідства, а не судом, що передбачає застосування в даному випадку положення підпункту 1 пункту 11 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», яке затверджене Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі -Положення) при визначенні органу, який направляє відповідному громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про визначення суми шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на підставі частини четвертої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що із заяви вбачається спір про право, оскільки відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в порядку, передбаченому Законом та частинами першою - п'ятою статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), проводиться лише в порядку позовного провадження.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 рокуу вищевказаній справі, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень в цій справі заявник зазначив, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою визначений Законом порядок визначення розміру шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, органів що здійснюють досудове розслідування, прокуратури і суду та не застосовано правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17.
Відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 грудня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року; відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 522/7615/19 із Приморського районного суду м. Одеси; надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року матеріали справи № 522/7615/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року касаційне провадження у справі № 522/7615/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 201/10234/20.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 року касаційне провадження у справі № 522/7615/19 поновлено.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання суми шкоди, в порядку Закону № 266/94-ВР.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в порядку, передбаченому Законом № 266/94-ВР та частинами 1-5 статті 1176 ЦК України, проводиться лише в порядку позовного провадження, оскільки наявний спір про право.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Системний аналіз Закону № 266/94-ВР та наказу Міністерства юстиції України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 «Про затвердження Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - наказ № 6/5/3/41) свідчить про те, що заява про відшкодування моральної шкоди розглядається тільки судом з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів, у тому числі висновків експертизи. Такі процесуальні дії суду притаманні змагальному процесу, яким є, за чинними на цей час процесуальними кодексами, саме позовне провадження.
Термін «заява» при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у сенсі Закону № 266/94-ВР та наказу № 6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди, і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються усі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України.
При цьому позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем - держава в особі відповідного органу.
Зазначеного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21).
Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду хоча й не відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц, на яку посилався заявник, як на підставу касаційного оскарження, проте розтлумачила положення статей 12, 13 Закону № 266/94-ВР у контексті процесуальної форми вимоги потерпілої особи про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, та виду судового провадження, у якому така вимога підлягає розгляду.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові зазначила, що стаття 13 Закону № 266/94-ВР визначає питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 зазначеного закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. При цьому цей Закон не передбачає розгляду вимог про відшкодування моральної шкоди іншими органами, зазначеними у цьому Законі, крім суду.
Положення частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР містить мінімальну гарантію потерпілій особі - гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву (заява) про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.
Відповідно до положень статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Разом з тим відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Передбачене статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відтак моральна шкода у цих правовідносинах у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та статтею 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню при розгляді відповідної вимоги, поданої у будь-якій формі з дотриманням необхідних, передбачених статтею 175 ЦПК України елементів у позовному провадженні.
Оскільки, звернувшись до суду із заявою ОСОБА_1 не визначила суму, яку просить стягнути в якості відшкодування моральної шкоди, відтак у суду відсутні підстави вважати, що заявниця просить стягнути саме мінімальний розмір, таким чином суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність спору про право.
Крім того, ОСОБА_1 при зверненні до суду не зазначила особу-відповідача у справі або інших осіб, що зацікавлені в розгляді справи, а тому позбавляє в подальшому суд у випадку встановлення його неналежності здійснити процесуальні дії щодо його заміни на належного відповідача, оскільки таких правомочностей, як притягнення відповідача до участі у справі за власною ініціативою, у суду не передбачено процесуальним законом, що порушує принцип незалежності та безсторонності суду у поєднанні з принципом диспозитивності.
Висновки судів попередніх інстанцій щодо порядку звернення особи з вимогою про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, та виду судового провадження в цілому відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, тому відсутні підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанції застосували норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 висновки є необґрунтованими, оскільки аналіз наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що питання щодо процесуальної форми звернення потерпілої особи про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, касаційним судом не вирішувалося, оскільки підставою передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду було порушення правил юрисдикції.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які їх обґрунтовано спростував. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів щодо процесуальної форми звернення особи за відшкодуванням моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду та виду судового провадження цієї категорії справ та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права, що можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак
Г. І. Усик