Постанова
Іменем України
10 травня 2022 року
м. Київ
справа № 750/82/20
провадження № 61-7746 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2020 року у складі судді Карапути Л. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Онищенко О. І., Харечко Л. К.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про скасування рішення та запису про реєстрацію права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 18 червня 2008 року між ним та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») було укладено кредитний договір № 11361344000.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між ним та банком був укладений договір іпотеки від 18 червня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 3132, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно: нежитлова будівля-приміщення з літ. 1-1 по літ. 1-5, з літ. 2-1 по літ. 2-12, літ. 3-1, загальною площею 398,4 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого 30 грудня 2004 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Крайчинською В. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1606.
Вказував, що на підставі рішення державного реєстратора Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Корнієнко С. Г. від 29 березня 2017 року, індексний номер: 34512123, право власності на іпотечне майно було зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект».
Вважав, що рішення прийнято державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Корнієнко С. Г. у порушення вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулась без оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності, а також у порушення Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки державний реєстратор не перевірив наявності всіх документів, необхідних для переходу у власність іпотекодержателя предмету іпотеки, зокрема, було відсутнє повідомлення про отримання іпотекодавцем вимоги усунення порушення від 08 листопада 2016 року за № 736055/52, яке б підтверджувало наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, а повідомлення Укрпошти про вручення поштового відправлення 17 жовтня 2016 року, тобто до створення вимоги від 08 листопада 2016 року, не може свідчити про отримання такої вимоги іпотекодавцем. Крім того, лист-повідомлення ТОВ «Кей-Колект» від 16 березня 2017 року за № И-6792-735055, на підставі якого, зокрема, за ТОВ «Кей-Колект» було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, адресований не іпотекодавцю, а ТОВ «Кей-Колект».
Вказував, що не отримував від іпотекодержателя письмової вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та не погоджується з розміром боргу, зазначеним у вимозі ТОВ «Кей-Колект» від 08 листопада 2016 року за № 736055/52.
Наслідком прийнятого державним реєстратором рішення від 29 березня 2017 року № 34512123 фактично стало примусове звернення стягнення на предмет іпотеки без згоди власника/іпотекодавця.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення державного реєстратора Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Корнієнко С. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34512123 від 29 березня 2017 року,про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 398,4 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кей-Колект», внаслідок чого скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ТОВ «Кей-Колект» на вказаний об'єкт нерухомо майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на об'єкт нерухомого майна від 25 березня 2017 року № 19697977 нежитлового приміщення, загальною площею 398,4 кв. м, по АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державний реєстратор під час прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кей-Колект», у порушення вимог пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не перевірив наявності всіх документів, необхідних для переходу у власність іпотекодержателя предмету іпотеки, не звернув увагу на відсутність доказів на підтвердження факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя від 08 листопада 2016 року.
При цьому суд першої інстанції, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження №14-376цс18), зазначив, що належним способом захисту права позивача є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права.
Суд першої інстанції, посилаючись на положення пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, обґрунтовано виходив із того, що обов'язковою умовою державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки є підтвердження фактичного отримання боржником та іпотекодавцем, якщо ці особи є відмінними, письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень та її невиконання в 30-денний строк з моменту отримання.
Встановивши, що матеріали справи не містять доказів отримання іпотекодавцем вимоги від 08 листопада 2016 року про усунення порушень основного зобов'язання та намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, а повідомлення про вручення поштового відправлення від 17 жовтня 2016 року, тобто до створення вимоги від 08 листопада 2016 року, не може свідчити про отримання такої вимоги іпотекодавцем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення державним реєстратором порядку державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки та наявність підстав для скасуваннязапису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на об'єкт нерухомого майна від 25 березня 2017 року № 19697977 нежитлового приміщення, загальною площею 398,4 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кей-Колект» і такий спосіб захисту права позивача узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження №14-376цс18).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року ТОВ «Кей-Колект» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року й передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, постановах Верховного Суду від 23 травня 2019 року у справі № 906/941/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 910/1296/19, від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 13 листопада 2021 року у справі № 916/665/18 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 750/82/20 із Деснянського районного суду м. Чернігова.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі дослідили обставини справи, дійшли помилкових висновків щодо неналежного повідомлення ТОВ «Кей-Колект» іпотекодавця ОСОБА_1 про усунення порушень основного зобов'язання та намір звернути стягнення на предмет іпотеки.
Заявник вказував, що обставини надіслання ТОВ «Кей-Колект» письмової вимоги про усунення порушень основного зобов'язання 08 листопада 2016 року та її отримання ОСОБА_1 досліджувались у адміністративній справі № 825/977/17, у якій суди встановили, що вказана письмова вимога (штриховий ідентифікатор 0130005726582) отримана особисто адресатом 17 листопада 2016 року, що підтверджується інформацією Укрпошти від 07 серпня 2017 року № 07-20-914.
Зазначав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки вимога про скасування запису державного реєстратора про право власності є похідною та може бути застосована лише разом і як наслідок вирішення приватно-правового спору, щодо виконання цивільно-правової угоди, спорів про право та супутні права. Позивач фактично ініціював спір про право власності, але обраний ним спосіб захисту не передбачає дослідження підстав припинення права власності в контексті статті 346 ЦК України або підстав набуття права власності відповідачем в контексті статей 328, 526, 530, 575, 576, 589-590 ЦК України та статей 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», а тому обраний позивачем спосіб захисту хоча й захищає його інтереси (скасовує запис про право власності іпотекодержателя в державному реєстрі речових прав), але не захищає його права власності, бо не відновлює його в юридичному сенсі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 18 червня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» (з 18 грудня 2009 року змінено найменування на ПАТ «УкрСиббанк») був укладений кредитний договір № 11361344000.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 18 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 31306Z110, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гостар Л. А. за реєстровим номером 3132, згідно з яким в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю-приміщення з літ. 1-1 по літ. 1-15, з літ. 2-1 по літ. 2-12, літ. 3-1, загальною площею 398,4 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 7-8, т. 1).
Згідно пункту 4.1. договору іпотеки від 18 червня 2008 року звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках та на підставах, передбачених законодавством України, у тому числі, у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання, що забезпечується іпотекою за цим договором.
Пунктом 4.2. договору іпотеки від 18 червня 2008 року передбачено, що звернення стягнення здійснюється на відповідних підставах, в тому числі, на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до положень пунктів 4.3., 4.4. договору іпотеки від 18 червня 2008 року у випадках порушення іпотекодавцем зобов'язань за договором, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку». У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених у повідомленні, про яке йдеться в пункті 4.3., іпотекодержатель здійснює звернення стягнення.
Розділом 5 договору іпотеки від 18 червня 2008 року регламентовано застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Зокрема, пунктом 5.1. сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до пунктів 5.2., 5.3. договору іпотеки від 18 червня 2008 року, у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1. цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У повідомленні зазначається, який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені Законом України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог. У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя, як способу задоволення вимог іпотекодержателя, даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 жовтня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість по кредитному договору в сумі 147 198,78 дол. США, що на час пред'явлення вимоги еквівалентно 1 166 741,68 грн (а. с. 14-17, т. 1).
11 червня 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ТОВ «Кей-Колект» договір факторингу № 4, згідно з умовами якого банк відступив ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором, а також договір відступлення права вимоги за договором іпотеки (а. с. 9-10, т. 1).
08 листопада 2016 року за вих. № 736055/52 ТОВ «Кей-Колект» направило ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу за кредитним договором, розмір якого станом на 08 листопада 2016 року складає 193 853, 89 дол. США, з яких 127 837,43 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 66 016,46 дол. США - заборгованість за процентами, та попереджено боржника про те, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку іпотекодержатель має намір набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», з наступною реєстрацією права власності на предмет іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 100, т. 1).
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вимогу від 08 листопада 2016 року ОСОБА_1 отримав 17 жовтня 2016 року (а. с. 99, т. 1).
У листі повідомленні від 16 березня 2017 року за вих. № И-6792-735055 ТОВ «Кей-Колект» зазначило, що у забезпечення виконання зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту № 11361344000 від 18 червня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого з 18 грудня 2009 року є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 , був укладений договір іпотеки № 31306Z110 від 18 червня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 3132, відповідно до якого в іпотеку було передано нерухоме майно: нежитлову будівлю-приміщення з літ. 1-1 по літ. 1-15, з літ. 2-1 по літ. 2-12, літ. 3-1, загальною площею 398,4 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Також у листі-повідомленні зазначено, що на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», у зв'язку з невиконанням зобов'язань ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором, ТОВ «Кей-Колект» прийняло рішення про звернення стягнення на зазначений предмет іпотеки, у зв'язку з чим просило вчинити необхідні реєстраційні дії, пов'язані із переходом права власності на предмет іпотеки, в рахунок виконання основного зобов'язання (а. с. 101, т. 1).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 87516465, дата формування: 19 травня 2017 року (а. с.12-13, т. 1), 25 березня 2017 року державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Корнієнко С. Г. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю, загальною площею 398,4 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кей-Колект». Підставою виникнення права власності зазначено: договір іпотеки, серія та номер: 3133, виданий 18 червня 2008 року, видавник: Гостар Л. А., приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу; повідомлення, серія та номер: 0130005726582, видане 17 жовтня 2016 року, видавник: Укрпошта; договір відступлення права вимоги, серія та номер: 2459-2460, виданий 11 червня 2012 року, видавник: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В.; лист-повідомлення, серія та номер: И-6792-735055, виданий 16 березня 2017 року, видавник: ТОВ «Кей-Колект».; вимога, серія та номер: 736055/52, видана 08 листопада 2016, видавник: ТОВ «Кей-Колект».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ТОВ «Кей-Колект» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У статті 525 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Приписами статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно пункту 4.1. договору іпотеки від 18 червня 2008 року звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках та на підставах, передбачених законодавством України, у тому числі, у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання, що забезпечується іпотекою за цим договором.
Пунктом 4.2. договору іпотеки від 18 червня 2008 року передбачено, що звернення стягнення здійснюється на відповідних підставах, в тому числі, на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до положень пунктів 4.3., 4.4. договору іпотеки від 18 червня 2008 року у випадках порушення іпотекодавцем зобов'язань за договором, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку». У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених у повідомленні, про яке йдеться в пункті 4.3., іпотекодержатель здійснює звернення стягнення.
Розділом 5 договору іпотеки від 18 червня 2008 року регламентовано застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Зокрема, пунктом 5.1. сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до пунктів 5.2., 5.3. договору іпотеки від 18 червня 2008 року, у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1. цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У повідомленні зазначається, який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені Законом України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог. У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя, як способу задоволення вимог іпотекодержателя, даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об'єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Тобто зазначеним Порядком визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов'язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).
Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення порушень основного зобов'язання, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.
У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.
Наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).
Судами встановлено, що з метою стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом позасудового врегулювання спору та звернення стягнення на предмет іпотеки, ТОВ «Кей-Колект» як іпотекодержатель 08 листопада 2016 року надіслало боржнику та іпотекодавцю - ОСОБА_1 , на адресу місця його проживання вимогу про усунення порушень основного зобов'язання, у якій просило сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на 08 листопада 2016 року складає 193 853, 89 дол. США, з яких 127 837,43 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 66 016,46 дол. США - заборгованість за процентами, та попередило боржника про те, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку іпотекодержатель має намір набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», з наступною реєстрацією права власності на предмет іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 11, т.1).
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів отримання боржником вимоги від 08 листопада 2016 року про усунення порушень основного зобов'язання та намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, а повідомлення про вручення поштового відправлення від 17 жовтня 2016 року, тобто до створення вимоги від 08 листопада 2016 року, не може свідчити про отримання такої вимоги іпотекодавцем.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вказане повідомлення не є належним доказом у розумінні статті 77 ЦПК України та унеможливлює встановлення нотаріусом завершення 30-денного строку, сплив якого пов'язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності.
Встановивши, що ТОВ «Кей-Колект» не надало державному реєстратору документів, які підтверджують фактичне отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов'язання та її невиконання у 30-денний строк з моменту отримання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що державним реєстратором не дотримано вимоги пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
Доводи касаційної скарги про те, що обставини надіслання ТОВ «Кей-Колект» письмової вимоги про усунення порушень від 08 листопада 2016 року та отримання такої вимоги ОСОБА_1 особисто встановлені у адміністративній справі № 825/977/17, є безпідставними, оскільки згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень судові рішення у адміністративній справі № 825/977/17 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Корнієнко С. Г., третя особа - ТОВ «Кей-Колект», про визнання протиправним та скасування рішення від 29 березня 2017 року постановою Верховного Суду від 13 березня 2019 року скасовані та провадження у цій справі закрито з підстав порушення правил юрисдикції.
Отже, ці обставини досліджувалися судами, за межами їх предметної юрисдикції, а тому не можуть вважатись преюдиційними та такими, що не підлягають доведенню у розумінні частини четвертої статті 82 ЦПК України.
Разом із тим, суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та скасовуючи запис про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, не звернули уваги на таке.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 вказаного Закону (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми права, у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень у справі, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61-7648св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19 (провадження № 61-2162св21), від 17 листопада 2021 року у справі № 303/443/20 (провадження № 61-11154св21).
Разом із тим, скасування судами запису про реєстрацію права власності не впливає на правильне вирішення спору, оскільки за встановлених судами обставин у державного реєстратора були відсутні підстави для проведення реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення за ТОВ «Кей-Колект».
Таким чином, посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, постановах Верховного Суду від 23 травня 2019 року у справі № 906/941/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 910/1296/19, від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 13 листопада 2021 року у справі № 916/665/18, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович