9 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 751/1938/20
провадження № 61-17881св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді
Рахманкулової І. П., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Онищенко О. І., Євстафіїва О. К., Шитченко Н. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) і Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
В обґрунтування позову вказувала, що постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2012 року в справі № 2515/11440/2012 визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради з надання позивачу щорічно допомоги на оздоровлення за 2012 рік в меншому розмірі, ніж передбачено частиною четвертою статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов'язано провести перерахунок і виплату їй як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС), яка стала особою з інвалідністю другої групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2012 рік.
8 травня 2014 року на виконання вказаної постанови видано виконавчий лист, який позивач направила на виконання до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області.
Позивач вказувала, що на виконання вказаного виконавчого листа ДКСУ виплатила кошти 22 січня 2020 року, отже затримка у виконанні судового рішення становить 2 126 днів.
За таких обставин просила стягнути з Державного бюджету України 3% річних за прострочення виконання постанови Новозаводського районного суду
м. Чернігова від 26 вересня 2012 року в справі № 2515/11440/2012 у сумі 934,39 грн та інфляційні втрати у сумі 7 426,34 грн, а всього 8 360,73 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2020 року позов задоволено.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних у сумі 934,39 грн та інфляційні втрати у сумі 7 426,34 грн, а всього 8 360,73 грн шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку.
Суд першої інстанції зазначив, що прийнята на користь позивача постанова Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2012 року в справі № 2515/11440/2012, яка набрала законної сили 27 березня 2014 року, виконана лише 22 січня 2020 року, тому на підставі статті 625 ЦК України з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України підлягають стягненню 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати за час прострочення виконання вказаного судового рішення.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ДКСУ залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2020 року ДКСУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій
статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі 3% річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
На думку заявника, судове рішення в справі № 2515/11440/2012 має зобов'язальний характер, а Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і пунктом 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845
від 3 серпня 2011 року, передбачена можливість нарахування компенсації у розмірі 3% річних за несвоєчасне перерахування коштів виключно за рішенням суду про стягнення коштів.
Заявник вказує, що позивач із заявою про виконання постанови в справі № 2515/11440/2012 13 червня 2018 року звернулась до Головного управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, яке згідно з актом приймання-передавання від 10 січня 2019 року передало виконавчий лист ДКСУ, тому кінцевим строком для перерахування коштів, визначеним Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», є 10 квітня 2019 року. За таких обставин затримка перерахування коштів на виконання вказаної постанови суду тривала 286 днів (з 10 квітня
2019 року до 22 січня 2019 року), тому зазначений судами строк невиконання рішення тривалістю 2 126 днів не відповідає фактичним обставинам справи.
Суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 625 ЦК України, яка покладає обов'язок сплатити 3% річних за прострочення грошового зобов'язання та інфляційні втрати саме на боржника, який прострочив грошове зобов'язання. ДКСУ в спірних правовідносинах не є боржником, тому відстави для покладення на неї зобов'язання відшкодувати суми, передбачені статтею 625 ЦК України, відсутні.
Висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування статті 625 ЦК України суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладеним у постановах від 11 квітня 2018 року
в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 3 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі
№ 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2012 року в справі № 2515/11440/2012 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2012 рік; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради донарахувати та здійснити виплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2012 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат відповідно до статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням проведеної виплати.
8 травня 2014 року на підставі вказаного судового рішення видано виконавчий лист, з примусового виконання якого постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області
від 19 травня 2014 року відкрито виконавче провадження.
13 червня 2018 року ОСОБА_1 подала до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області заяву, в якій просила прийняти на виконання постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 26 вересня 2012 року в справі № 2515/11440/2012.
Листом від 21 лютого 2020 року ДКСУ повідомило ОСОБА_1 про перерахування 22 січня 2020 року коштів на виконання постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2012 року у справі № 2515/11440/2012 та про відсутність підстав для нарахування і виплати компенсації відповідно
до статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки вказана постанова має зобов'язальний характер (не є рішенням про стягнення коштів).
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, суд дійшов таких висновків.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться
в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми.
У кредитора при цьому згідно з частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат
та 3% річних за період прострочення сплати основного боргу.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки викладені, зокрема,
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року
у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Відтак, враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про стягнення передбачених нею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася з позовом до ДКСУ і Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язання, яке виникло з постанови Новозаводського районного суду міста Чернігова від 26 вересня 2012 року в справі № 2515/11440/2012 .
Суди встановили, що постанова Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2012 року в справі № 2515/11440/2012 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, прийнята у порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, у справі, що переглядається спір про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що заявлені з підстав положень статті 625 ЦК України з причин несвоєчасної виплати коштів на виконання судового рішення, також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вони стосуються донарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2012 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат відповідно до статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (адміністративні правовідносини), які відповідного суб'єкта владних повноважень було зобов'язано сплатити за постановою адміністративного суду.
Подібні висновки щодо юрисдикції спорів про нарахування 3% річних та інфляційних втрат, застосування положень статті 625 ЦК України, викладено у пунктах 7.42-7.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 лютого
2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).
Висновків про закриття провадження у справі в аналогічних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 3 березня 2021 року у справі № 200/6986/17 (провадження № 61-4705св19).
За таких обставин спір у цій справі є адміністративним і підлягає вирішенню за правилами КАС України.
Проте наведене залишилося поза увагою судів, які, належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною першою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судових рішень вимогам статті 263 ЦПК України та їх ухвалення з порушенням норм процесуального права, що має наслідком скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої
статті 255 ЦПК України.
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України в чинній редакції Кодексу Верховний Суд роз'яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції адміністративного суду та наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 серпня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України і Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат закрити.
Повідомити ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи за її позовом до юрисдикції адміністративних судів.
Роз'яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук