пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
17 травня 2022 року Справа № 903/1034/21
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович
за відсутністю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/1034/21 за позовом Державного комунального підприємства "Луцьктепло" до Лукашевського Олександра Миколайовича про стягнення 21644,35 грн.
16.12.2021 Державне комунальне підприємство "Луцьктепло" подало до суду позовну заяву до Лукашевського Олександра Миколайовича про стягнення 24040,72 грн., в т.ч.: 20917,10 грн. основний борг, 843,06 грн. пеня, 1632,78 грн. інфляційні втрати, 647,78 грн. 3% річних.
Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії №3-149 від 30.12.2014.
Ухвалою суду від 21.12.2021 зобов'язано Департамент державної реєстрації Луцької міської ради надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи Лукашевського Олександра Миколайовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.46).
29.12.2021 на адресу суду від Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради надійшов лист, в якому зазначено, що Лукашевський Олександр Миколайович зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.49).
Ухвалою суду від 29.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.51-52).
Відповідач ухвалу суду отримав 12.01.2022, що підтверджується його підписом (а.с.52 на звороті).
Строк для подання відзиву - до 27.01.2022 включно.
Відповідач 27.01.2022 на електронну адресу суду надіслав лист, в якому зазначив, що відбулася зміна власника приміщення і припинення договору, а отже у останнього відсутній борг (а.с.57).
Ухвалою суду від 27.01.2022 суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 903/1034/21 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання. Зобов'язав сторін подати до суду інформацію проте, хто є власником магазину промислових товарів по проспекті Перемоги,5/16, м.Луцьк з 01.01.2020 по 07.12.2021? (а.с.60).
28.01.2022 на адресу суду надійшла відповідь на ухвалу суду від 29.12.2022 від відповідача, в якій вказано, що у зв'язку зі зміною власника за адресою АДРЕСА_3, оплату за тепло доцільно нараховувати новому власнику. Просить борг, який виник в результаті неправильного визначення нового власника приміщення скасувати (а.с.62).
18.02.2022 позивач подав до суду наступні документи:
1. пояснення по справі №637/08 від 18.02.2022 з додатками документів (а.с.69-78);
2. заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить суд зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача 21644,35 грн, в т.ч.:18227,71 грн. основний борг, 759,25 грн. пеня, 1971,38 грн. інфляційні втрати, 686,01 грн. 3% річних (а.с.79-90).
Протокольною ухвалою від 22.02.2022 суд прийняв заяву про зменшення позовних вимог, подальший розгляд справи постановив розглядати з врахування уточнених вимог (а.с.94).
Ухвалою суду від 22.02.2022 суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 15.03.2022 о 11:45 год. (а.с.95).
Ухвалою суду від 15.03.2022 відкладено розгляд справи по суті поза межами строку встановленого ГПК України (а.с.99).
Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, 17.05.2022 надіслав на електронну адресу заяву про відкладення розгляду справи, оскільки є учасником 5 судових засідань в Луцькому міськрайонному суді Волинської області.
Відповідач та представник відповідача в призначене судове засідання не з'явилися. Ухвала суду від 15.03.2022, яка була направлена рекомендованим листом на адресу (АДРЕСА_1) повернута з відміткою відділення поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
Разом з тим, згідно листа Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради зазначено, що Лукашевський Олександр Миколайович зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.49), отже суд направив ухвалу від 15.03.2022 за місцем реєстрації останнього.
Разом з тим, суд направив 18.04.2022 ухвалу суду на електронну адресу відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_2), з якої відповідач надсилав відповідь на ухвалу (а.с.57-63).
Господарський суд Волинської області на офіційному веб-порталі судової влади України повідомляв Лукашевського О.М. про відкладення розгляду справи на 17.05.2022 о 11:30 год.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судових засідань.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відсутній", "закінчення терміну зберігання" тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Разом з цим суд, вважає, що дана обставина не є перешкодою для розгляду справи.
Оскільки неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності відповідача, за наявними в ній матеріалами.
Ухвала суду від 15.03.2022 розміщена в мережі інтернет на веб-сайті "Єдиний державний реєстр судових рішень України".
З огляду на відкритість інформації щодо справи, відповідач не був позбавлене права та можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду Волинської області від 15.03.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Щодо заяви представника позивача про відкладення розгляду справи, судом враховано наступне.
Статтею 194 ГПК України визначено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Окрім цього, численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1статті 6 Право на справедливий суд Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в розумний строк через затримки у провадженні, в основному з вини судів.
Проте, позивачем не було доведено суду неможливості заміни представника, а також неможливості розгляду справи без участі позивача. Також судом враховано, що відкладення розгляду справи може призвести до затягування строків розгляду спору та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для відкладенні розгляду справи та відмовляє у задоволенні клопотання позивача про відкладенні розгляду справи.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2014 між Державним комунальним підприємством «Луцьктепло» (Теплопостачальна організація) та фізичною особою-підприємцем Лукашевським Олександром Миколайовичем (Споживач) укладений договір купівлі-продажу (постачання) теплової енергії № 3-149 у магазин промислових товарів (приміщення АДРЕСА_3, загальною площею 84,1 м2 (а.с.7-11).
Відповідно до п. 1.1 договору Теплопостачальна організація відпускає теплову енергію у вигляді гарячої води Споживачу, який зобов'язаний оплатити прийняту теплову енергію та дотримуватися передбаченого Договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію системи теплоспоживання (тепловикористального обладнання).
Згідно з п. 1.2 вищевказаного Договору теплова енергія використовується Споживачем через тепловикористальні установки для підтримання належного температурного режиму (обігрівання) належних йому приміщень (централізованого опалення).
В п. 2.2.16 Договору зазначено, що Споживач зобов'язаний своєчасно з'являтися до Теплопостачальної організації або направити свого уповноваженого представника для отримання рахунків на оплату теплової енергії, надання Теплопостачальній організації показників приладів обліку теплової енергії у строки, встановлені договором.
Відповідно до п. 3.1, п. 3.1.1, п. 3.1.2 Договору Споживач оплачує Теплопостачальній організації вартість теплової енергії за встановленими тарифами згідно з показами приладів обліку (з врахуванням фактично спожитої теплової енергії до кінця розрахункового місяця), які надаються Споживачем до 20 числа розрахункового місяця в Теплопостачальну організацію. Вартість хімочищеної води, яка витрачається на заповнення теплових мереж при проведенні ремонтних робіт та теплової енергії, витраченої для її підігріву; втрати теплової енергії (тепловіддачі) транзитних трубопроводів централізованої системи опалення та нормативні втрати ХОВ і теплової енергії (згідно з Додатком №1 даного Договору) від зони розподілу тепломереж до місця встановлення приладів обліку, яка встановлюється Сторонами в Додатку до даного Договору.
Пунктами 3.2 та 3.3 Договору визначено, що Сторони погодили, що рахунок за відповідний місяць, наданий Споживачу Теплопостачальною організацією, є одночасно актом приймання-передачі теплової енергії. Споживач зобов'язується щомісячно сплачувати за теплову енергію в наступному порядку:
- передоплату - до 01 числа розрахункового місяця, яка обраховується відповідно до розрахункового середньомісячного теплового навантаження згідно Додатку № 1 до Договору. Теплопостачальна організація може надавати Споживачу рахунок на оплату. Такий рахунок вручається Споживачу особисто або надсилається йому поштовим відправленням за вказаною у цьому Договорі адресою до 25-го числа місяця включно, що передує розрахунковому. У разі неотримання рахунку у вказаний у цьому пункті строк, Споживач (його представник) має право прибути для отримання рахунку в приміщення Теплопостачальної організації не пізніше 28-го числа місяця, що передує розрахунковому.
- остаточний розрахунок - до 01 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі рахунку, який вручається Споживачу особисто або надсилається йому поштовим відправленням за вказаною у цьому Договорі адресою до 25-го числа (включно) розрахункового місяця. У разі неотримання рахунку у вказаний у цьому пункті строк, Споживач (його представник) зобов'язаний прибути для отримання рахунку в приміщення Теплопостачальної організації не пізніше 28-го числа розрахункового місяця. Нез'явлення Споживача (його представника) до встановленої дати у Теплопостачальну організацію для отримання рахунку не є підставою для відмови від оплати за теплову енергію.
Однак, Лукашевський Олександр Миколайович в порушення вище перелічених умов Договору, оплату не здійснює. Таким чином, у боржника перед ДКП "Луцьктепло" виникла заборгованість за неоплачену теплову енергію даного приміщення.
Рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/103/14 від 12.03.2014 року за позовом ДКП «Луцьктепло» до Лукашевського Олександра Миколайовича з останнього стягнуто 13661,46 грн. основного боргу (за період з 01.02.2011 по 01.02.2014), 46,99 грн. інфляційних втрат, 626,54 грн. 3% річних, 13661,46 грн. пені, 1827 ірн. судового збору.
Рішенням Господарського суду Волинської області у справі № 903/467/20 за позовом ДКП «Луцьктепло» до Лукашевського Олександра Миколайовича стягнуто з останнього 46515,64 грн. заборгованості за надані підприємством послуги з теплопостачання, яка утворилася за період з лютого 2014 по грудень 2019. Згідно даного рішення з Відповідача також стягнуто - 46515,64 грн. пені, 26363,23 грн. інфляційних втрат, 4535,09 грн. 3% річних та 2102,00 грн. сплаченого судового збору.
Однак, як слідує з доводів позивача зазначені рішення Господарського суду Волинської області не вплинули на боржника та він і надалі не виконує своїх зобов'язань за Договором. За період з 01.01.2020 по 07.12.2021 Лукашевському Олександру Миколайовичу нараховано 20917,10 грн. за відпущену йому теплову енергію, що підтверджується рахунками на оплату за теплову енергію.
28.07.2021 за вих. № 2625/14 Лукашевському Олександру Миколайовичу надіслано претензію щодо сплати заборгованості за послуги купівлі-продажу (постачання) теплової енергії згідно договору №3-149 від 30.12.2014, що йому були надані заявником - ДКП «Луцьктепло». Проте, станом на 07.12.2021 заборгованість боржником не сплачено.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих послуг по договору своєчасно та в повному обсязі не виконав, що і спричинило звернення позивача з позовом.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 02.04.2008 (а.с.34), виданого на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 27.03.2008 за №197-8 Лукашевському Олександру Миколайовичу належить на праві приватної власності магазин промислових товарів (приміщення з №16-1 по 16-4) літер А-З, загальною площею 84,1 кв.м., який розташований в АДРЕСА_3.
Разом з тим, як слідує з листа відповідача відбулася зміна власника приміщення і припинення договору, а отже у останнього відсутній борг.
Однак, згідно п. 2.2.15 Договору № 3-149 від 30.12.2014, споживач зобов'язаний у випадку відчуження приміщення та/або передачі об'єктів теплопостачання на баланс іншого власника, вчасно (протягом 10 календарних днів) повідомити про це Теплопостачальну організацію з наданням відповідних підтверджуючих документів для внесення змін до Договору. В разі невиконання передбачених цим пунктом обов'язків споживач несе пов'язані з цим негативні наслідки.
Як слідує з доводів позивача, Лукашевським О.М. жодних підтверджуючих документів щодо зміни власника магазину промислових товарів по АДРЕСА_3 , позивачу ДКП «Луцьктепло» надано не було.
01.02.2022 позивачем ДКП «Луцьктепло» отримано відповідь на ухвалу про відкриття провадження 03/903/1034/21, підписану Лукашевським О.М .
В даній відповіді Лукашевський О.М. повідомив про зміну власника вказаного вище об'єкту нерухомості та повідомив про звернення до позивача щодо припинення укладеного договору про постачання теплової енергії.
Щодо припинення договору, то розділом 6 Договору № 3-149 від 30.12.2014 «Строк дії договору» встановлено наступне.
Договір набирає чинності в врахуванням ч.3 ст. 631 ЦК України 01.10.2014 року і діє безстроково.
Дія даного договору припиняється: 1) за згодою сторін; 2) за рішенням суду; 3) у разі відключення приміщення споживача від мереж централізованого опалення у порядку, визначеному законодавством України; 4) у разі ліквідації юридичної особи Споживача; 5) у разі смерті фізичної особи споживача за відсутності спадкоємців.
Таким чином, відсутні будь-які підстави для припинення договору № 3-149 від 30.12.2014.
Враховуючи отриману інформацію, щодо можливої зміни власника магазину промислових товарів по АДРЕСА_3, позивачем 02.02.2022 надіслано запит до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Львів щодо отримання акту про проведені електронні торги (а.с.82).
Актом про проведені електронні торги від 04.06.2021 встановлено, що приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_3, реалізовано згідно ст.61 Закону України «Про виконавче провадження». Новим власником даного приміщення, згідно зазначеного вище акту, є ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 (а.с.83-84).
Згідно ч. З ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов'язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 200/606/18.
З аналізу ч.1 ст. 650, ч.1 ст. 655 та ч.4 ст. 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Водночас з аналізу статей 655, 658 ЦК України, пунктів 4, 5 розділу X Порядку вбачається, що набуття майна за результатами електронних торгів є договором купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є організатор електронних торгів, який укладає договір, та державна виконавча служба або приватний виконавець, які виконують договір у частині передання права власності на майно покупцю. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.
Отже, процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 43 8/610/14-ц (провадження № 14-577цс19).
Відповідно до частини другої статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. За змістом зазначених положень моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Порядок не передбачає.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95, 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс 19, пункт 10.29).
Відповідно до ч.3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Оскільки, як зазначено вище, оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна, проданого на прилюдних торгах, як окремого документа законодавством не передбачено, то виникнення права власності не пов'язується з його нотаріальним посвідченням.
Отже, одночасно з набуттям особою у володіння нерухомого майна шляхом державної реєстрації за нею права власності така особа за наявності правових підстав набуває право власності на таке майно.
Тому підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу (укладення якого підтверджується протоколом електронних торгів) та дії сторін, спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця (затвердження акта про проведені електронні торги, видача або надсилання його покупцю, звернення покупця до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем).
Отже, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Видача свідоцтва не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Абзац другий пункту 8 розділу X Порядку, відповідно до якого у випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги, не відповідає зазначеній нормі закону, а тому не підлягає застосуванню згідно з частиною сьомою статті 10 ЦПК України.
Тому, свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації.
Згідно інформаційної довідки із державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_2 14.06.2021 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, №934, виданого 14.06.2021 (а.с.85-86).
Враховуючи вищевикладене, відповідач Лукашевський О.М. був власником вище вказаного приміщення включно до 13.06.2021, тобто до моменту державної реєстрації права власності за переможцем торгів - ОСОБА_2 , і зв'язку із цим до вказаної дати ніс всі обов'язки власника майна, в тому числі і щодо оплати наданих йому послуг позивачем ДКП «Луцьктепло» із постачання теплової енергії згідно договору № 3-149 від 30.12.2014.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами. В свою чергу, ч. 6 ст. 19 даного Закону зобов'язує споживача послуг щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування у певні періоди заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування штрафу, пені за прострочку виконання грошових зобов'язань, а також інфляційних та процентів річних, та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.
Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Приписами ст. 216-218 ГК України, передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідність до положень ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" визначено, що за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги суб'єкти підприємницької діяльності сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з даним позовом було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені в розмірі 759,25 грн. нарахованої за період з грудня 2020 по 13.06.2021 по кожному рахунку окремо).
Судом встановлено, що за прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті за отриману відповідачем теплову енергію, згідно перевіреного судом розрахунку позивача, останнім було нараховано відповідачу 759,25 грн. пені є арифметично вірною, підставною та підлягає до стягнення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов'язання незалежно від домовленості сторін.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.
Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Зокрема, за змістом даного листа індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо - з 16 по 31 число - вона індексується починаючи з наступного місяця.
Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за період прострочки.
Згідно з представленими розрахунками (а.с.81) позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 1971,38 грн. інфляційних втрат та 686,01 грн. трьох процентів річних за період з 01.01.2020 по 13.06.2021 по кожному рахунку окремо).
Суд перевіривши методику та правильність розрахунків позивача щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані по кожному рахунку окремо, погоджується з ними повністю.
Контррозрахунку нарахування пені та 3% річних, інфляційних втрат відповідачем не подано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 21644,35 грн., в т.ч.:18227,71 грн. основний борг, 759,25 грн. пеня, 1971,38 грн. інфляційні втрати, 686,01 грн. 3% річних.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Лукашевського Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_4 виданий Луцьким МУ УМВС України від 04.10.1996) на користь Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (вул.Гулака Артемовсьького,20, м.Луцьк, 43005, код ЄДРПОУ 30391925) 21644,35 грн (двадцять одна тисяча шістсот сорок чотири гривні тридцять п'ять копійок), в т.ч.:18227,71 грн. основний борг, 759,25 грн. пеня, 1971,38 грн. інфляційні втрати, 686,01 грн. 3% річних, а також 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України. Повний текст рішення складено 17.05.2022.
Суддя І. О. Гарбар