справа № 363/708/21 головуючий у суді І інстанції Рудюк О.Д.
провадження № 22-ц/824/5280/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
12 травня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», поданою представником - Власенком Артемом Олександровичем, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У лютому 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 30 травня 2014 року у розмірі - 25 011,49 грн., яка складається з наступного: 23 375,03 грн. - заборгованості за кредитом; 1 636,46 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк разом з запропонованими ПАТ КБ "Приватбанк" Умовами та правилами, Тарифами складають між ним і банком кредитний договір, що підтверджується підписом відповідача. Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, що підтверджується розрахунком заборгованості, копією заяви позичальника, витягом з "Тарифів Банку", витягом з "Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою". У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором у відповідача станом на 25.01.2021 року виникла заборгованість 25 011,49 грн., яка складається з наступного: 23 375,03 грн. - заборгованості за кредитом; 1 636,46 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути на його користь судові витрати по справі.
При цьому, посилаючись на обставини, вказані у позовній заяві, зазначає, що активізація відповідачем картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами договору. Апелянт зазначає, що відповідач, пройшовши ідентифікацію та підписавши Анкету-Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, погодився, що анкета - заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, складають договір про надання банківських послуг, з положеннями яких він ознайомлений та зобов'язується неухильно їх дотримуватись. ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що йому було надано повну інформацію щодо надання банківських послуг. Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку в будь-який час. Апелянт вважає, що анкета-заява є належним доказом укладення договору. Зазначає, що порядок нарахування відсотків сторони погодили в тарифах та Умовах та правилах надання банківських послуг. Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факт укладення договору, ознайомлення з його умовами, використання кредитних коштів, а також розмір наявної заборгованості. Крім того, вказує, що доказів повернення кредиту матеріали справи не містять.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки, в даній справі ціна позову становить 25 011,49 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 травня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до банку з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
АТ КБ "Приватбанк", як на підтвердження вимог статті 1054 ЦК України, щодо виконання своїх зобов'язань, а саме надання позивачем відповідачу грошових коштів за договором б/н від 30.05.2014 року, надано виписку з карткових рахунків відповідача за договором б/н станом на 26.01.2021 року, довідку про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки від 24.02.2016 року, довідку про відкриття карток 24.02.2016 року, 21.02.2017 року, 23.03.2018 року та 20.11.2018 року.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що виписка з карткового рахунку, довідка про відкриття картки та довідка про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 , не являється належним та допустимим доказом, щодо виконання позивачем своїх зобов'язань, а саме надання відповідачу грошових коштів у розмірі та умовах встановленим договором б/н від 30.05.2014 року, за яким позивач просить стягнути заборгованість, оскільки виписка вказує на проведені операції за період з 24.02.2016 року по 28.05.2020 року, що не підтверджує факту надання позивачем відповідачу грошових коштів по вищевказаному договору. Крім того, з довідки про відкриття картки вбачається, що ОСОБА_1 відкрито картку лише 24.02.2016 року, з довідки про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 вбачається, що старт карткового рахунку відбувся 24.02.2016 року. Отже, довідка про відкриття картки та довідка про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 також не підтверджує факту надання позивачем відповідачу грошових коштів саме по договору б/н від 30.05.2014 року.
З копії анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 30.05.2014 року, яка подана позивачем, вбачається, що остання не містить розмір наданих кредитних коштів, процентної ставки за користування кредитом та обраної відповідачем послуги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Роздруківка ж із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Неможливо у даному випадку також застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювались самим АТ КБ "Приватбанк" в період: з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов та правила надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також, те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені та штрафів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Роздруківка витягу із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено, також, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (30.05.2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19.02.2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про вид обраної послуги, розмір кредитного ліміту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.
У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
А відтак, колегія суддів, вважає доводи апелянта щодо отримання згоди відповідача на Умови надання банківських послуг шляхом особистого підписання заяви-анкети є необґрунтованими та такими, що суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, який на думку колегії, має бути застосовано до правовідносин, що виникли між сторонами.
Колегія суддів, критично оцінює доводи апелянта та посилання на практику Верховного Суду в інших справах, що на думку колегії суддів, не виключає можливість врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17, оскільки вказані апелянтом судові рішення стосуються відмінних правовідносин та не можуть бути застосовані у даному випадку.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, колегія суддів вважає, що безпосередньо укладена між сторонами заява-анкета та підписана сторонами не може підтверджувати існування кредитних відносин між сторонами у справі, так як містить лише ідентифікуючі дані відповідача та його згоду на те, що Заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг. У вищезазначеній Анкеті-заяві відсутні будь які відмітки про те, який відповідач обрав вид банківських послуг, відсутні будь-які дані про вид кредитних послуг, будь-які умови, які є істотними, зокрема, для кредитного зобов'язання, такі як про обов'язок повернення цих коштів відповідачем, відсутні дані про вид договору, реквізити розрахункових рахунків, номер платіжної карти, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, не зазначена процентна ставка. Таким чином, анкета-заява не дає уявлення про істотні умови кредитного договору, який укладається.
До позову також додано копію витягу з Тарифів обслуговування кредитних карток. Разом з тим, цей витяг має декілька різних видів кредитних тарифів та не має будь-яких позначок, з які б вказували, який саме вид тарифу був обраний відповідачем та чи взагалі відповідач ознайомився саме із цими тарифами. Витяг не містить підпису відповідача та відповідної дати, тому також не може бути взятий судом до уваги, як належний та допустимий доказ отримання відповідачем кредиту в будь-якому розмірі.
Враховуючи все вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в межах заявлених позовних вимог факту укладення із відповідачем кредитного договору на умовах, зазначених позивачем, факту видачі кредитних коштів, невиконання відповідачем умов договору, внаслідок чого утворилася зазначена в позові заборгованість, що свідчить про недоведеність порушення відповідачем прав позивача та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
Що ж стосується доводів позивача щодо неприйняття судом першої інстанції паспорту споживного кредиту, то колегія суддів оцінює їх критично, оскільки паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» є інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, який повинен відповідати формі, визначеній ст.13 цього Закону. Включення позивачем паспорту споживчого кредиту в Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що в розділах 4 паспорту споживчого кредиту дано визначення, що загальна вартість кредиту є орієнтовною, реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення. В розділі 7 вказаного паспорту зазначається, що ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 05.12.2018 року.
За таких обставин, підстави вважати, що між сторонами було укладено договір споживчого кредиту із досягненням згоди щодо усіх істотних умов кредитування, відсутні.
Поряд з цим, додані позивачем до позовної заяви розрахунки заборгованості за договором (а.с.5-11) та виписка по рахунку (а.с.12-25), на думку колегії суддів, також не є належними та допустимими доказами наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією та підтвердженням руху коштів по рахунку, якими позивач обґрунтовує розмір своїх вимог, що не свідчить про правильність їх нарахування у відповідному розмірі та списання в подальшому з рахунку.
Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що довідка про відкриття картки та довідка про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 також не підтверджують факту надання позивачем відповідачу грошових коштів саме по договору б/н від 30.05.2014 року, оскільки з довідки про відкриття картки вбачається, що ОСОБА_1 відкрито картку лише 24.02.2016 року, з довідки про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 вбачається, що старт карткового рахунку відбувся також 24.02.2016 року, тобто майже через два роки після підписання анкети-заяви, на яку посилається позивач.
За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану представником - Власенком Артемом Олександровичем - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова