Справа № 939/1515/21 Провадження № 11-кп/824/1221/2022 Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2
12 травня 2022 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021110000000320 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Рудня Іванівська Ємільчинського району Житомирської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_9 ,
потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
представника потерпілого ОСОБА_12 ОСОБА_13
Вироком Бородянського районного суду Київської області від 10 вересня 2021 року, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та із застосуванням ст. 69 КК України йому призначене покарання у виді чотирьох років шість місяців обмеження волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п'ять років.
ОСОБА_7 зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 21 квітня 2021 року із розрахунку - один день тримання під вартою відповідає двом дням обмеження волі.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.
До набранням вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_7 залишено запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Скасовано арешти, накладені ухвалами слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року на автомобіль марки «Реugeot 605», реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіль марки «МАN TGA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом марки «KOGEL», реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Також цим вироком вирішене питання щодо стягнення процесуальних витрат та щодо речових доказів.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 квітня 2021 року, близько 16 години 45 хвилин ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «Реugeot 605», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на 53 км + 200 м автодороги М-07 сполученням Київ-Ковель в межах міста Бородянка Бучанського району Київської області, рухаючись зі сторони міста Ковель в напрямку міста Київ, допустив порушення вимог пунктів 1.10, 2.3 б), 2.3 д), 2.9 а), 12.9 б) Правил дорожнього руху України, а саме перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, проявив злочинну самовпевненість, не був уважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, перевищив максимально допустиму швидкість руху, в зв'язку з чим створив загрозу безпеці дорожнього руху, внаслідок чого втратив можливість безпечно керувати автомобілем та допустив виїзд на праве узбіччя по ходу свого руху, де скоїв наїзд на нерухомий напівпричіп марки «КОGEL», реєстраційний номер НОМЕР_3 , у зчепленні з вантажним сідловим тягачем марки «МАN TGA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який перебував у нерухомому стані.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Реugeot 605», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_14 загинула на місці пригоди, а пасажири - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 1.10, 2.3 б), 2.3 д), 2.9 а), 12.9 б) Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_14 та отриманням потерпілими ОСОБА_10 та ОСОБА_11 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
В апеляційній скарзі прокурор, який входить до групи прокурорів у кримінальному провадженні ОСОБА_15 просить вирок Бородянського районного суду Київської області від 10 вересня 2021 року скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді шести років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на сім років.
У решті вирок суду просить залишити без змін.
В доводах апеляційної скарги, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, прокурор вважає, що судом було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Апелянт вказує на те, що суд при призначенні ОСОБА_7 покарання не в повній мірі врахував конкретні обставини кримінального правопорушення, а саме те, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин у стані алкогольного сп'яніння, що призвело до смерті потерпілої.
Також прокурор звертає увагу на те, що призначаючи обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді чотирьох років шести місяців обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на п'ять років, суд у вироку зазначає обставини, що пом'якшують покарання, однак не наводить конкретних обставин та даних про особу обвинуваченого, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.
Як зазначає апелянт, судом не враховано, що перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненного злочину, з урахуванням особи винного.
Підсумовуючи, апелянт вважає, що через неправильне застосування положень закону про кримінальну відповідальність, суд дійшов хибного висновку про призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а тому в цій частині вирок суду підлягає скасуванню.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 зазначає, що вирок суду є законним, обґрунтованим та мотивованим.
Захисник вважає необґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування судом положень ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_7 з дня вчинення кримінального правопорушення свою вину у вчиненому визнає в повному обсязі, ним не оспорюються фактичні обставини, які викладені в обвинувальному акті.
Також захисник вказує на те, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення хоч і є тяжким злочином, але відповідно до ст. 25 КК України також є необережним злочином.
Водночас, захисник звертає увагу на поведінку ОСОБА_7 , який розуміючи невідворотність покарання своїми діями намагається хоча б трохи виправити наслідки скоєного.
Також захисник вважає, що судом при призначенні покарання враховано те, що обвинувачений має молодий вік, розлучений, має малолітнього сина, на час арешту офіційно працював, має постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, стаж водія становить дев'ять років, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Крім того захисник вказує на те, що ОСОБА_7 після вчинення кримінального правопорушення з місця злочину не зник, до приїзду працівників поліції та швидкої медичної допомоги намагався надавати першочергову допомогу пасажирам його автомобіля, незважаючи на те, що у нього також була травма голови.
Під час перебування в лікарні потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачений надавав їм матеріальну та іншу допомогу, а також намагався вибачитись та матеріально допомогти рідним та близьким загиблої ОСОБА_14 .
Тому захисник вважає, що із урахуванням пост кримінальної поведінки обвинуваченого, а саме усвідомлення ним протиправності вчиненого діяння, критичного відношення до своїх дій, відшкодування потеріплим завданої шкоди та публічного вибачення перед ними, зважаючи на характеризуючі дані ОСОБА_7 , суд обґрунтовано застосував положення ст. 69 КК України, оскільки наведені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.
Окрім цього, захисник також зазначає про те, що єдиним видом покарання з обов'язковим залученням засудженого до праці є саме обмеження волі, що дозволить ОСОБА_7 виконати зобов'язання перед потерпілим ОСОБА_12 , який є рідним братом загиблої ОСОБА_14 , щодо відшкодування 146000,00 гривень, відповідно до договору про відшкодування шкоди з розстрочкою платежу від 19 серпня 2021 року, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_16 , яка є матір'ю обвинуваченого, та яка діяла з волевиявлення сина, оскільки він перебуває під вартою.
Отже, як вважає захисник, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання та дійшов правильного висновку про призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі, що є достатнім та справедливим.
В письмових поясненнях щодо поданої апеляційної скарги представник ОСОБА_13 в інтересах потерпілого ОСОБА_12 зазначив, що підтримує її частково, оскільки вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Крім того зазначив, що у мотивувальній частині вироку суд кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 286-1 КК України, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_7 інкриміноване вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
При цьому, як вказує представник, потерпілий ОСОБА_12 не заперечує щодо застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України, але в частині призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Також представник ОСОБА_13 звертає увагу на те, що при призначенні обвинуваченому покарання суд не врахував ту обставину, що ОСОБА_7 раніше притягувався до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Під час апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, представник ОСОБА_13 в інтересах потерпілого ОСОБА_12 підтримав апеляційну скаргу частково, обвинувачений ОСОБА_7 , його захисник ОСОБА_9 , потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 щодо задоволення апеляційної скарги заперечували.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 та правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинили смерть потерпілого та заподіяло потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Висновки суду в частині доведення винуватості та кваліфікації дій обвинуваченого прокурором не оскаржуються, тому законність і обґрунтованість вироку суду в цій частині апеляційним судом не перевіряється.
Щодо зазначення судом у резолютивній частині вироку про визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, то колегія суддів вважає це очевидною опискою, оскільки вирок суд мотивував з урахуванням правильної кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286-1 КК України.
За приписами ст. 370 КПК України закон вимагає від суду ухвалення рішення, яке серед іншого повинне бути вмотивованим, тобто таким, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Як видно з тексту оскаржуваного судового рішення, суд, призначивши ОСОБА_7 покарання, не в повній мірі дотримався наведених вимог закону.
Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинилакримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, а також дані про особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, працює, позитивно характеризується за місцем роботи та за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину. Судом визнані обставини, які пом'якшують покарання: щире каяття, добровільне відшкодування збитків. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Також судом враховано позицію потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які просили призначити обвинуваченому покарання без ізоляції від суспільства.
З огляду на це, та враховуючи обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд дійшов висновку про застосування положень ст. 69 КК України та вважав за можливе перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначив ОСОБА_7 покарання у виді чотирьох років шести місяців обмеження волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на п'ять років.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Отже, суд, при призначенні покарання із застосуванням ст. 69 КК України, зобов'язаний не лише навестиобставини, які пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого кримінального правопорушення.
Колегія суддів вважає, що суд у вироку не навів достатніх мотивів того, що визнані ним пом'якшуючі покарання обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Також у вироку суду відсутні мотиви того, що саме такий вид основного покарання як обмеження волі, хоча і не передбачений в санкції ч.3 ст. 286 - 1 КК України, але є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів вважає, що призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі обвинуваченого та за своїм видом є явно несправедливим через м'якість.
Допущена судом помилка, яка полягає у невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого може бути виправлена шляхом скасування в цій частині вироку суду першої інстанції та ухвалення вироку апеляційним судом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_7 визнав вину в повному обсязі як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду провадження висловлював жаль щодо вчиненого ним злочину та наслідків від нього. З огляду на це, колегія суддів визнає щире каяття обвинуваченого обставиною, яка пом'якшує покарання. Такою ж обставиною колегія суддів визнає відшкодування потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_11 завданих збитків у повному обсязі, а потерпілому ОСОБА_12 частково.
Обставин, що обтяжують покарання судом апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до даних про особу обвинуваченого, ОСОБА_7 офіційно працевлаштований, має малолітню дитину, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
В той же час, колегія суддів бере до уваги конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, яке єнеобережним тяжким злочином, та характер допущених обвинуваченим ОСОБА_7 порушень вимог Правил дорожнього руху, внаслідок яких наступили суспільно небезпечні наслідки у виді смерті потерпілої та заподіяння двом потерпілим середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Колегія суддів зазначає, що вчинений ОСОБА_7 злочин хоча і є необережним, але грубе нехтування ним п.2.9 а) ПДР України, відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, свідчить про його підвищену суспільну небезпечність.
Також під час апеляційного розгляду встановлено, що 14 січня 2016 року ОСОБА_7 притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння за наявності ознак перебування у такому стані, однак належних висновків для себе не зробив та 15 квітня 2021 року, керуючи транспортним засобом вже у стані алкогольного сп'яніння допустив порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої та заподіяння потерпілим середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
З огляду на це, колегія суддів вважає, що визнані судом дві обставини, які пом'якшують покарання не знижують істотно ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Отже, відсутні підстави для застосування ст. 69 КК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що у даному конкретному випадку обвинуваченому ОСОБА_7 необхідно призначити основне покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України, а також додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк п'ять років, яке він повинен відбувати реально.
Колегія суддів вважає, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, справедливим та сприятиме меті, визначеній у ст. 50 КК України.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 420 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора, який входить до групи прокурорів у кримінальному провадженні ОСОБА_15 задовольнити частково.
Вирок Бородянського районного суду Київської області від 10 вересня 2021 року, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, скасувати частині призначеного покарання.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286-1 КК України покарання у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п'ять років.
Початок строку відбування покарання обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 , а саме з 21 квітня 2021 року.
У решті вирок суду залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Копія вироку негайно, після його проголошення, вручається засудженому та прокурору.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4