23 лютого 2022 року
справа № 362/6168/15-ц
провадження № 22-ц/824/1785/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Кулікової С.В.,
при секретарі: Русинчук І.І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства «Універсал Банк» - Приходько Людмили Аркадіївни на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк», до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2017 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі представник АТ «Універсал Банк» просить рішення суду в частині відмови у зверненні стягнення майна на предмет іпотеки скасувати, та постановити в цій частині нове про задоволення позову.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що законодавством не передбачено підстави для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку. Порушення зобов'язання та наявність заборгованості у позичальника підтверджено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16.06.2016 року. Апелянтом зазначено, що вартість предмета іпотеки буде визначена суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження, та в разі реалізації предмета іпотеки за ціною, що перевищує суму заборгованості, на банк покладається обов'язок щодо повернення різниці між вартістю іпотеки та сумою заборгованості. Однак дана обставина не позбавляє позивача права в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечує. Посилається на те, що незастосування судом Закону України «Про іпотеку» в чинній редакції, Закону України «Про виконавчне провадження», в чинній редакції, правового висновку Великої Палати ВСУ у постанові від 21.03.2018 у справі № 235/3619/15-ц, прийнятих після винесення оскаржуваного рішення узгоджується із ст. 5 ЦК України, згідно з якою акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
На думку відповідача, судом вірно застосовано п. 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», де зазначено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
В іпотеку ОСОБА_1 передано квартиру, яка належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про власність на нерухоме майно, що видане 04 серпня 2006 року Глевахівською селищною радою, у зв'язку з чим виселення відповідача без надання іншого житла порушує вимоги ст. 109 ЖК Української РСР.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості за кредитним договором - 266 015,44 грн є неспівмірною з вартістю іпотечного майна -582 913,00 грн, та значно її перевищує, внаслідок чого заявлені вимоги не відповідають засадам виваженості, розумності та справедливості, оскільки не передбачають компенсації належної відповідачу частини вартості квартири, що перевищує за розміром суму заборгованості за кредитним договором.
Судом взято до уваги те, що в іпотеку ОСОБА_1 передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 04 серпня 2006 року Глевахівською селищною радою, у зв'язку з чим виселення відповідачів без надання їм постійного житла є таким, що порушує вимоги ст. 109 ЖК Української РСР.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 20 липня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №101.8-01/131, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредитні кошти в розмірі 170 000,00 грн в розрахунку 17,5% річних на строк до 20 липня 2020 року або достроково у випадках, передбачених договором (а.с.10-20).
17 жовтня 2011 року між Позивачем та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін №1 до Кредитного договору від 20.07.2011 року №101.8-01/131 (а.с.23).
Позивач свій обов'язок по Кредитному договору щодо надання кредиту виконав, надавши ОСОБА_2 одноразово кредит у повному розмірі - 170 000,00 (сто сімдесят тисяч) гривень, що підтверджується меморіальним ордером №30335 від 20.07.2011 року (а.с.26).
20 липня 2011 року між позивачем та ОСОБА_1 , яка діє в якості майнового поручителя за виконання зобов'язань ОСОБА_2 , укладено Іпотечний договір № 101.8-01/131, реєстровий №2294, згідно з яким предметом іпотеки за цим Іпотечним договором є нерухоме майно - квартира, загальною площею 35,1 кв.м., житловою площею 15,5 кв.м., що складається з однієї житлової кімнати та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 27-32).
Відповідно до висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи Командирова О.В. №1790 від 21.06.2016 року дійсна (ринкова) вартість предмету іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 20.07.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колотило Р.Т. за реєстровим №2294, що належить на праві власності ОСОБА_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , а саме: квартира загальною площею 35,1 кв.м., житловою площею 15.5 кв.м., що складається з однієї житлової кімнати, визначена з застосуванням порівняльного методичного підходу, базуючись на результатах дослідження, даних матеріалів справи та додаткової технічної документації, а також вартості пропозицій продажу об'єктів-аналогів, в цінах станом на 29.03.2016 року, складає з урахуванням округлення - 582 913,00 гривень (а.с.112-146 т.1).
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2016 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість в розмірі 213 551 грн. 54 коп. та судовий збір в розмірі 3203 грн. 27 коп. (а.с.208-211).
При вирішенні спору важливим є врахування положення ст. 39 Закону № 898-IV «Про іпотеку», діючого на час вирішення спору, згідно з якою суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Зазначене положення Закону є оціночним, у зв'язку з цим підлягає детальному мотивуванню і суд має дійти висновку, чи підпадає спірна ситуація, яку він розглядає, під зміст цього оціночного поняття та чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини. У цьому випадку має бути врахована й співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна.
Аналогічна позиція міститься в п.41 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України № 5, де зазначено, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки, суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).
Згідно з ст. 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час розгляду справи про виселення мешканців на підставі частини другої ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР. Такого висновку дійшов Верховний суд України у правовій позиції, викладеній у справі №6-1892 цс 15.
Зважаючи на викладене вище, невірним є посилання апелянта на ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в чинній редакції, як такого, що прийнятий після оскаржуваного рішення, згідно з якою вартість предмета іпотеки буде визначена суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження. В разі реалізації предмету іпотеки за ціною, що перевищує суму заборгованості на банк покладається обов'язок щодо повернення різниці між вартістю іпотеки та сумою заборгованості.
Закон України «Про виконавче провадження» в чинній редакції, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 року у справі №235/3619/15-ц також прийняті після оскаржуваного рішення, тому не можуть братися судом до уваги.
Верховний Суд підтримує позицію щодо застосування норм права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду та підтверджується постановою Верховного Суду від 09.10.2018 року №910/9673/17.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Універсал Банк» - Приходько Людмили Аркадіївни залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення виготовлено 12 травня 2022 року.
Суддя-доповідач
Судді