Справа № 626/2823/21
Провадження № 2/626/60/2022
Іменем України
13.05.2022 року м. Красноград
Красноградський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Дудченка В.О.,
за участю секретаря Зінченко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Краснограді, в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутності учасників судового процесу, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Містобудівельний загін №112» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати та моральної шкоди,
Позиція позивача.
ОСОБА_1 06.10.2021 року звернулась до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Містобудівельний загін №112» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати та моральної шкоди, в якій просить:
- стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 9300,00 грн;
- стягнути з відповідача на її користь понесені нею витрати на проїзд до місця роботи та назад за період з 15.10.2020 року по 15.03.2021 року в сумі 2592,00 грн;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виплати у розмірі 35000,00 грн;
- стягнути з відповідача на її користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн;
- стягнути судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що з відповідачем за позовом ТОВ «Містобудівельний загін №112» вона перебувала у трудових відносинах з 30.01.2018 року по 31.03.2021 року, була звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні її з роботи з нею не був проведений повний розрахунок та не виплачені всі кошти, які підлягають виплаті, а саме: не було нараховано та виплачено надбавку (польове забезпечення) до тарифно ставки, яка передбачена нормами Постанови КМУ №490 та пункту 12 Колективного договору в розмірі 150 грн, за кожен день роботи і дні проїзду, зокрема у грудні 2020 року 16 робочих днів і дні проїзду, в січні 2021 року 16 робочих днів і дні проїзду, в лютому 2021 року 15 робочих днів і дні проїзду, в березні 2021 року 15 робочих днів і дні проїзду, всього не було нараховано та не виплачено при звільненні 9300 грн, чим порушено вимоги ч 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці». Даний факт був встановлений за наслідками перевірки, проведеної за її зверненням Головним управлінням Держпраці у Київській області і керівнику відповідача було виписано припис про виплату коштів, але цей припис до цього часу не виконаний. Крім цього при звільненні їй не були компенсовані кошти, які вона витрачала на проїзд до місця роботи на назад за період з 15.10.2020 року по 15.03.2021 року в сумі 2592,00 грн. На її прохання надати їй довідку про розмір заборгованості з виплати заробітної плати, за який період виникла ця заборгованість, який розмір суми підлягає їй до виплати при звільненні, відповідач вказаний документ їй не надав. Також відповідач не видав їй і довідку про доходи за 2020 рік, хоча вона зверталась з цього питання з письмовою заявою. Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З урахуванням того, що її середній заробіток під час роботи складав 5000,00 грн, відповідач повинен сплатити їй за час затримки виплат за квітень-жовтень 2021 року 35000,00 грн. Наведені вище порушення відповідачем вимог трудового законодавства призвели до порушення її законних прав та інтересів і завдали їй як матеріальної шкоди, так і моральної шкоди. Заробітна плата, яку вона отримувала на роботі у відповідача, була єдиним джерелом її доходів та засобом існування для неї та її сім'ї. Невиплата заробітної плати та інших виплат протягом такого тривалого часу, поставила її та її сім'ю у важкий матеріальний стан. Ніякого іншого доходу вона не має, у зв'язку з чим, для забезпечення життєдіяльності себе та своїх близьких вона змушена брати гроші в борг у родичів, близьких та знайомих. Все це, заставляє її нервувати, морально страждати та вимагає від неї надзвичайних зусиль, для підтримки свого існування та існування її сім'ї, тобто завдає їй моральної шкоди. З урахуванням тривалості порушення відповідачем її трудових прав, який не виконує навіть припис Управління Держпраці у Київській області про виплату коштів, завдану їй моральну шкоду вона оцінює в 50000,00 грн.
Рух справи в суді.
Ухвалою від 11.10.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 19.10.2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Заяви учасників процесу по суті справи та клопотання.
Відповідач по справі ТОВ «Містобудівельний загін №112» подав відзив на позовну заяву в якому позов не визнав та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з наступних підстав.
Щодо стягнення надбавки (польове забезпечення) до тарифної ставки в сумі 9300 грн та витрат на проїзд в сумі 2592 грн.
ОСОБА_1 була звільнена з ТОВ «Містобудівельний загін №112» за власним бажанням 31.03.2021 року, після звільнення ТОВ «Містобудівельний загін №112» здійснило повний розрахунок з позивачем в сумі 11551,18 грн.
По-перше, відповідач вважає, що ОСОБА_1 не входить до переліку осіб, які мають право на надбавку (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, і працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер (надалі - надбавка до тарифної ставки).
Так п. 12 Положення про організацію виконання робіт вахтовим методом в ТОВ «Містобудівельний загін №112» (Додаток №9 до Колективного договору) визначає, що на об'єктах, які наказом Директора призначаються до будівництва, роботи на яких виконуються вахтовим методом, всім категоріям працівників, які працюють на цих об'єктах, виплачується за кожний день роботи і дні проїзду з пункту збору до місця виконання робіт та назад надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок (посадових окладів) в сумі 150 грн.
Вказують на те, що постійне робоче місце ОСОБА_1 знаходилось на території фактичного місця розташування товариства та юридичної реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 (база).
Згідно з п. 6 Положення про організацію виконання робіт вахтовим методом в ТОВ «Містобудівельний загін №112» (Додаток №9 до Колективного договору) проїзд ОСОБА_1 щомісяця на робоче місце за адресою: АДРЕСА_1 , є проїзд працівників від місця їхнього постійного проживання до місця знаходження підприємства, який здійснюється за рахунок працівників.
Вказують, що ОСОБА_1 тимчасово проживала в кімнаті з номерного фонду гуртожитку організації, що розташована на території ТОВ «Містобудівельний загін №112» , тобто у позивача в період постійної роботи на базі відповідача не було проїзду із пункту збору до місця виконання робіт (об'єкту будівництва) та назад, як це передбачено п. 12 Положення про організацію виконання робіт вахтовим методом в ТОВ «Містобудівельний загін №112 (Додаток 9 до Колективного договору), що виключає нарахування позивачу вищевказаної надбавки та витрат на проїзд.
Вказують також на те, що лист Головного управління Держпраці у Київській області від 29.07.2021 року не відповідає вимогам ст. 77-80, 95 ЦПК України, а тому не може прийматися судом як доказ, оскільки вказані надбавки не належать до фонду оплати праці і Головне управління Держпраці у Київській області у листі помилково і не законно ототожнює надбавку (польове забезпечення) до тарифної ставки із заробітною платою.
По-друге позивач пропустила 3-х місячний строк на звернення до суду, оскільки з позовом про стягнення заборгованості з виплати надбавки до тарифної ставки, яка не включається до фонду оплати праці, ОСОБА_1 звернулася поза межами строку передбаченим ст. 233 КЗпП України.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати в сумі 35000,00 грн та моральної шкоди в сумі 50000,00 грн.
Так як ТОВ «Містобудівельний загін №112» заперечує правомірність нарахування і стягнення надбавки (польове забезпечення) та витрат на проїзд, крім того відсутність заборгованості по заробітній платі (надбавці) ОСОБА_1 також підтверджується довідкою ТОВ «Містобудівельний загін №112» від 30.12.2021 року, а також що позивач не входить до переліку осіб, які мають право на вищевказану надбавку і витрат на проїзд, а отже і відсутні і правові підстави для стягнення середнього заробітку в зв'язку із невиплатою вказаної надбавки та моральної шкоди.
Крім того зазначають, що вимоги позивача не узгоджуються з новою правовою позицією Великої палати Верховного суду, викладеною у постанові від 26.06.2019 року, у справі №761/9584/15-ц (щодо очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості).
Позивач по справі ОСОБА_1 подала відповідь на відзив на позовну заяву в якому вказала, що своє невизнання позовних вимог в частині стягнення заборгованості із заробітної плати відповідач мотивує зокрема тим, що надбавки (польове забезпечення) до тарифної ставки не відноситься до складу заробітної плати, а відтак нею пропущений тримісячний строк для звернення до суду з позовом про стягнення вказаних витрат. При цьому відповідач посилається на Інструкцію зі статистики заробітної плати затвердженої наказом Держкомстану від 13.01.2004 №5, проте зазначена інструкція призначена для статистичних спостережень і для визначення, чи нараховувати на виплати єдиний внесок. Вирішуючи питання віднесення виплат до складу заробітної плати необхідно застосовувати положення та норми спеціального закону, а саме ЗУ «Про оплату праці», а отже на позовні вимоги щодо стягнення вказаних виплат не поширюється тримісячний строк для звернення до суду, а підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Стосовно обґрунтування відповідача у визнанні вимоги про компенсацію коштів, які вона витратила на проїзд до місця роботи та назад за період з 15.10.2020 року по 15.03.2021 року у сумі 2592,00 грн то відповідач наполягає на тому, що вона не має право на отримання цих компенсацій. Проте, відповідач умисно замовчує той факт, що з 01.02.2018 року така компенсація їй щомісячно та систематично виплачувалась, що підтверджується відповідним Звітом-рахунком, а за кілька місяців перед звільненням така компенсація, на думку відповідача, не повинна сплачуватися. Обґрунтуванням вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати з посиланням на конкретну норму закону викладено у її позовній заяві. Стосовно її вимог про стягнення моральної шкоди то додатково повідомляє, що у липні та грудні 2020 року вона проходила тривале та вартісне лікування, перенесла хірургічне втручання в органи зору. Вартість лікування склала понад 35000,00 грн, більшу частину з яких вона змушена була брати в борг і невиплата відповідачем коштів, які він повинен їй був сплатити, завдала додаткових моральних страждань. Пройти повторну операцію у грудні 2020 року вона вже не змогла через відсутність на це коштів. З урахуванням викладено вважає, що її позовні вимоги обґрунтовані належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню.
Відповідач по справі після ознайомлення з відповіддю на відзив подав до суду додаткові письмові пояснення в яких вказує на те, що позивач невірно тлумачить діюче законодавство України, зокрема ч 2 ст. 2 ст. 12 ЗУ «Про оплату праці». В даному випадку підлягає застосуванню саме Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5. В п. 2.2.1 вказаної Інструкції перераховані всі надбавки, які входять до додаткової заробітної плати і серед них відсутня надбавка (польове забезпечення) за вахтовий метод роботи. Таким чином повністю спростовується твердження позивача про те, що надбавка за вахтовий метод роботи включається до додаткової заробітної плати. Звертають увагу на те, що в п. 3.16 Інструкції прямо вказано, що не належать до фонду оплати праці надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок робота яких виконується вахтовим методом. Крім того, така позиція підтверджується, діючою практикою Верховного суду викладена у постанові від 11.10.2017 року №6-1638цс17. Таким чином, оскільки надбавка (польове забезпечення) до тарифної ставки, не включається до фонду оплати праці, то позивач мав би звернутися до суду за її стягненням в тримісячний строк з моменту звільнення, тобто до 31.06.2021 року. Крім того, звертають увагу суду на те, що ОСОБА_1 взагалі не входить до переліку осіб, які мають право на надбавки (польове забезпечення), про що детально вказано у відзиві з посиланням на п. 6, 12 Положення про організацію виконання робіт вахтовим методом в ТОВ «Містобудівельний загін №112» (додаток №9 до Колективного договору). Щодо доданого позивачем Звіту-рахунку то він не є належним, достатнім та допустимими доказом в розумінні ст. 77-80 ЦПК України і жодним чином не підтверджує позицію позивача щодо необхідності нарахування йому вищевказаної надбавки. Навпаки вказаний Звіт-рахунок підтверджує те, що позивач в спірний період не мав права нарахування надбавки, оскільки відповідно до ч. 2 п. 3 Положення про організацію виконання робіт вахтовим методом в ТОВ «Містобудівельний загін №112» (Додаток №9 до Колективного договору) направлення працівників на вахту не є службовим відрядженням. Про відсутність правових підстав для стягнення моральної шкоди детально вказано у відзиві на позовну заяву. Крім того позивач безпідставно обґрунтовує моральну шкоду необхідністю витрачання коштів на своє лікування, оскільки хвороба позивача є загальним захворюванням, тобто не відноситься до професійної діяльності позивача та після звільнення ОСОБА_1 їй було виплачена заробітна плата в повному обсязі і вона мала змогу оплатити своє лікування. Крім того ТОВ «Містобудівельний загін №112» та профспілка всіляко надавали позивачу підтримку в тому числі і фінансову, зокрема первинною профспілковою організацією їй було виділено і перераховано матеріальну допомогу на лікування в сумі 10022,12 грн. Враховуючи вищевикладене вважають, що відсутні підстави для нарахування і стягнення на користь позивача надбавки (польове забезпечення) до тарифної ставки та витрати на проїзд, а отже і відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за затримку виплати та моральної шкоди.
Вищевказані письмові пояснення від відповідача щодо даного позову, які надійшли через канцелярію суду та через програму «Д-3» канцелярією суду прикріплені в електронному вигляді до даної справи, суд їх сприймає не як заву по суті справи, а як пояснення по суті позову.
В судове засідання учасники судового процесу не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому порядку, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне розглянути справу по суті в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи в даному випадку не перешкоджає розгляду справи, так як сторони по справі щодо позову свою позицію висловили в заявах по суті справи.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Позиція суду.
Суд дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.
Так, ч.1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 наказом №31-к від 30.01.2018 року призначена в ТОВ «Містобудівельний загін №112» на посаду підсобного робітника 2 розряду, по вахтовому методу роботи.
Наказом від 31.03.2021 року №48-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (а.с. 9).
Виплата розрахункових коштів в сумі 11551,18 грн (в тому числі компенсація за невикористану відпустку) здійснена відповідно до відомості про виплату заробітної плати від 06.04.2021 року №752 (а.с. 45).
Розглянувши звернення ОСОБА_1 Головне управління Держпраці у Київській області вказало на те, що документальною перевіркою табелів обліку робочого часу та відомостей про виплату заробітної плати, встановлено, що ОСОБА_1 не було нараховано та виплачено надбавку (польове забезпечення) до тарифної ставки відповідно до норм Постанови КМУ №490, по пункту 12 Колективного договору, в розмірі 150 грн за кожен день роботи і дні проїзду, а саме: в грудні 2020 року 16 робочих днів і дні проїзду, в січні 2021 року 16 робочих днів і дні проїзду, в лютому 2021 року 15 робочих днів і дні проїзду, в березні 2021 року 15 робочих днів і дні проїзду.
Таким чином заробітна плата за виконану роботу ОСОБА_1 була виплачена не в повному обсязі, а саме не було нараховано та виплачено надбавку (польове забезпечення) до тарифної ставки, яка передбачена нормами Постанови КМУ №490 та пункту 12 Колективного договору за грудень, 2020 року, січень, лютий та березень 2021 року, що є порушенням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці».
За результатами заходу державного контролю керівнику ТОВ «Містобудівельний загін №112» винесено припис.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Щодо стягнення надбавки (польове забезпечення) до тарифної ставки.
Відповідно до ст. 94 КЗпП, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Стаття 15 Закону України «Про оплату праці» вказує, що підприємства можуть самостійно встановлювати форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, а також умови введення і розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат у колективних договорах з обов'язковим дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною і галузевою угодами.
Встановлення надбавок у вигляді польового забезпечення регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» від 31 березня 1999 року №490.
Згідно додатку №9 до Колективного договору Положення про виконання робіт вахтовим методом в ТОВ «Містобудівельний загін №112» розроблене відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1990 року №490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» (далі постанова КМУ №490).
Згідно п. 10 Колективного договору оплата праці за вахтовий метод організації робіт здійснюється робітникам-почасовикам за фактично відпрацьований час із розрахунку встановлених ставок, присвоєних розрядів.
Відповідно до п. 12 Колективного договору на об'єктах, які наказом директора призначаються на будівництва, роботи на яких виконуються вахтовим методом, всім категоріям працівників, які працюють на цих об'єктах, виплачується за кожен день роботи і дні проїзду з пункту збору до пункту виконання робіт та назад надбавка (польове забезпечення) до тарифних ставок (посадових окладів) у розмірі 150 гривень.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 наказом №31-к від 30.01.2018 року призначена в ТОВ «Містобудівельний загін №112» на посаду підсобного робітника 2 розряду, по вахтовому методу роботи та наказом від 31.03.2021 року №48-к звільнено з займаної посади за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Відповідно до розгляду звернення ОСОБА_1 Головним управління Держпраці у Київській області від 29.07.2021 року №43/4-3-3384-5008 документальною перевіркою табелів обліку робочого часу та відомостей про виплату заробітної плати, встановлено, що ОСОБА_1 не було нараховано та виплачено надбавку (польове забезпечення) до тарифної ставки відповідно до норм Постанови КМУ №490, по пункту 12 Колективного договору, в розмірі 150 грн за кожен день роботи і дні проїзду, а саме: в грудні 2020 року 16 робочих днів і дні проїзду, в січні 2021 року 16 робочих днів і дні проїзду, в лютому 2021 року 15 робочих днів і дні проїзду, в березні 2021 року 15 робочих днів і дні проїзду.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідачем ТОВ «Містобудівельний загін №112» при звільненні ОСОБА_1 не була нарахована та виплачена надбавка (польове забезпечення) до тарифної ставки відповідно до норм Постанови КМУ №490 та пункту 12 Колективного договору, в розмірі 150 грн за кожен день роботи і дні проїзду, а саме: в грудні 2020 року 16 робочих днів і дні проїзду, в січні 2021 року 16 робочих днів і дні проїзду, в лютому 2021 року 15 робочих днів і дні проїзду, в березні 2021 року 15 робочих днів і дні проїзду.
Позивач в позові вказує, що сума невиплаченої набавки (польове забезпечення) до тарифної ставки становить 9300,00 грн, з розміром якої погоджується суд враховуючи наступне:
-в грудні 2020 року 16 робочих днів і дні проїзду (16х150 грн=2400 грн);
-, в січні 2021 року 16 робочих днів і дні проїзду (16х150 грн=2400 грн);
-в лютому 2021 року 15 робочих днів і дні проїзду (15х150 грн=2250 грн);
-в березні 2021 року 15 робочих днів і дні проїзду (15х150 грн=2250 грн);
-всього 2400+2400+2250+2250=9300 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач просив застосувати строки позовної давності, вказуючи на те, що надбавка (польове забезпечення) до тарифної ставки не належить до фонду оплати праці, а отже позивачем пропущений передбачений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду, але з таким висновком відповідача суд не погоджується враховуючи наступне.
Статтею 13 КЗпП України передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).
У разі коли підприємство вирішило встановити надбавку до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких виконується у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер робіт, необхідно керуватися нормами Постанови № 490. При цьому перелік працівників, яким встановлюється зазначена надбавка, а також її розмір встановлюються підприємством у колективному договорі самостійно.
Відповідно до п.1 постанови КМУ «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» від 31.03.99 №490 підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.
Статтею 1 ЗУ «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Польове забезпечення працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі, у розмірах, передбачених колективними договорами, включається до складу заробітної плати і оподатковується. На це вказав Верховний Суд України у своїй Постанові від 05.12.2013 №21-411а13.
Враховуючи, що надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок за вахтовий метод роботи у розмірах, передбачених колективними договорами, включаються до складу заробітної плати то в даному випадку позивач має право на звернення до суду про стягнення надбавки (польове забезпечення) до тарифної ставки (заробітної плати) без обмеження будь-яким строком відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 9300 грн заробітної плати підлягають задоволенню.
Щодо стягнення компенсації за проїзд до місця роботи та назад.
Позивач в позовній заві вказує на те, що при звільненні їй не були компенсовані кошти, які вона витрачала на проїзд до місця роботи та назад за період з 15.10.2020 року по 15.03.2021 року в сумі 2592,00 грн, на підтвердження позовних вимог надає копії посадочних документів та Звіт-розрахунок.
Усі зобов'язання між роботодавцем та працівниками щодо виробничих, трудових та соціально-економічних питань, зокрема, режиму роботи, умов праці, надання пільг, гарантій, компенсацій тощо, зазвичай регулюються колективним договором (ст. 13 КЗпП України).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до п. 6 Колективного договору проїзд працівникам від місця їхнього постійного проживання до місця знаходження підприємства або пункту збору здійснюється за рахунок працівників, а проїзд від місця знаходження підприємства або пункту збору до місця роботи (об'єкта дільниці) і назад оплачується підприємством.
Враховуючи, що Колективним договором ТОВ «Містобудівельний загін №112» не передбачено компенсації вартості проїзду від місця постійного проживання до місця знаходження підприємства, а отже суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування вищезазначених витрат задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного суду від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.04.2020 року справа №740/213/18-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації, належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з розрахунку, що під час роботи середній заробіток складав 5000,00 грн, у зв'язку із чим відповідач повинен сплатити за час затримки виплат за квітень-жовтень 2021 року 35000,00 грн.
Але суд не погоджується з вищезазначеним розрахунком середнього заробітку позивача для компенсації за затримку розрахунку при звільненні враховуючи наступне.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи вищевикладене суд не погоджується з вищезазначеним розрахунком середнього заробітку позивача для компенсації за затримку розрахунку при звільненні, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про заробітну плату за останні два місяці позивача, або відповідну довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату за цей же період, тобто позивачем не надано доказів, що її середній заробіток за останні два місця роботи складав по 5000,00 грн за місяць, що позбавляє суд можливості здійснити відповідний розрахунок розміру компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовних про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати у розмірі 35000,00 грн за недоведеністю суми компенсації.
Щодо стягнення моральної шкоди.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральну шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає та не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, а отже, будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Отже, з урахуванням ступеня та глибини моральних страждань позивача, отриманих внаслідок незаконного позбавлення позивача належних йому виплат шляхом затримки розрахунку при звільненні, що поставило його родину в скрутне фінансове становище, відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі станом на час прийняття судом рішення, суд приходить до висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, оскільки суд вважає, що розмір маральної шкоди позивачем значно завищений.
Висновки за результатами розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене суд вважає позов ОСОБА_1 таким, що підлягає частковому задоволенню та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати (набавка (польове забезпечення) до тарифної ставки) у розмірі 9300,00 грн та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Згідно ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Розподіл судових витрат.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача на її користь судові витрати на оплату професійної допомоги у розмірі 1600,00 грн, відповідно до Договору про надання правничої допомоги у цивільному провадженні від 06.10.2021 року.
З Акту надання послуг, виконання робіт, опис та вартість виконаних робіт з надання професійної правничої допомоги від 06.10.2021 року та квитанції від 06.10.2021 року вбачається, що позивач здійснила витрати на правничу допомогу у розмірі 1600,00 грн.
Крім того відповідно до квитанції позивач сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди виходячи із суми позовних вимог 85000,00 грн.
Суд звертає увагу, що позивач при поданні позову звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір" судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі:
-14300 грн (загальний розмір задоволених позовних вимог) х100% / 96892,00 грн (загальний розмір заявлених позовних вимог) = 14,75%;
-1600 грн (розмір витрат на правничу допомогу) х 14,75% / 100% = 236,00 грн.
Таким чином, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 236,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі:
-5000,00 грн (розмір задоволених позовних вимог, за які сплачений судовий збір) х 100% / 85000 грн (позовні вимоги, за які сплачений судовий збір) = 5,88%;
-908,00 грн х 5,88% / 100%= 53,39 грн.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 53,39 грн.
Загальний розмір судових витрат, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 289,39 грн (236,00 грн+53,39 грн=289,39 грн).
У відповідності до ст. 141 ЦПК України якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи про стягнення заробітної плати, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 992,40 грн, враховуючи що позові вимоги зі стягнення заробітної плати (надбавка (польове забезпечення) до тарифної ставки) задоволені у повному обсязі.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)» від 25.03.2022 №14/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
Керуючись ст.ст. 2-12, 76-83, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Містобудівельний загін №112» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Містобудівельний загін №112» (ЄДРПОУ 22202218, вул. Щолківська, 2, м. Бровари, Київської області, індекс 07400) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість по заробітній платі (надбавка (польове забезпечення) до тарифної ставки) в розмірі 9300,00 грн, моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн та судові витрати у розмірі 289,39 грн, всього стягнути 14589 (чотирнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн 39 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Містобудівельний загін №112» (ЄДРПОУ 22202218, вул. Щолківська, 2, м. Бровари, Київської області, індекс 07400) на користь держави судовий збір в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп. отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету 22030106.
В іншій частині позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Полтавський апеляційний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя