Номер провадження: 33/813/511/22
Справа № 521/20603/21
Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.
Доповідач Сегеда С. М.
10.05.2022 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,
за участю секретаря Хухрова С.В.,
правопорушника ОСОБА_1 ,
потерпілого ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Малиновського районного суду м.Одеси від 21 лютого 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ч.1 ст.130 та ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Зазначеною постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення із застосуванням ст. 36 КУпАП у виді штрафу у розмірі 17000 грн., та стягнуто судовий збір на користь держави у сумі 496,20 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.11.2021 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Розумовській, біля буд. 21 в м.Одесі не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції та бокового інтервалу руху, скоїв зіткнення з автомобілем марки TOYOTA, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Під час ДТП ОСОБА_1 мав явні ознаки алкогольного сп'яніння, на вимогу поліцейського пройти в установленому законом порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння - відмовився.
Не погоджуючись із вказаною постановою, 28.02.2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати, провадження у справі закрити на підставі ч.1 ст.247 КУпАП.
До суду апеляційної інстанції у судове засідання 10.05.2022 року з'явився правопорушник ОСОБА_1 та пояснив суду апеляційної інстанції, що він транспортним засобом VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_1 , 25.11.2021 року в 17.05 год. не керував, а просто сидів у вказаному автомобілі, вийшовши із квартири, де він проживає, посварившись з членами своєї родини, та будучи в стані алкогольного сп'яніння.
При цьому автомобіль TOYOTA, д.н.з. НОМЕР_2 , як він пізніше дізнався під керуванням ОСОБА_2 , рухався заднім ходом і наїхав на його автомобіль, внаслідок чого була скоєна ДТП.
Таким чином, жодного правопорушення він не вчиняв, ні ст. 124, ні ч.1 ст. 130 КУпАП, а тому провадження у справі підлягає закриттю, за відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених вказаними нормами адміністративного права.
В суді першої інстанції він особисто приймав участь у справі, де також приймав участь інший водій - ОСОБА_2 , саме в цьому судовому засіданні було прийнято оскаржувану постанову.
Крім того у судове засідання з'явився потерпілий ОСОБА_2 , який суду апеляційної інстанції пояснив, що 25.11.2021 року він сидів в автомобілі TOYOTA, д.н.з. НОМЕР_2 , котрий стояв на проїзжій частині, припаркованим до бордюру.
В цей момент в його автомобіль в'їхав автомобіль VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_1 , який проїхав зліва від його автомобіля, пошкодивши обидва автомобіля. Після цього автомобіль VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_1 , трохи проїхав і зупинився під кутом до бордюру, із якого «вивалився» в стані сильного алкогольного сп'яніння водій, як він пізніше дізнався ОСОБА_1 , котрий почав з ним затівати бійку, а потім пішов у двір будинку АДРЕСА_2 .
Після цього ОСОБА_2 викликав поліцейських, які зайшли також знайшли у двір будинку АДРЕСА_2 і вивели звідти правопорушника ОСОБА_1 , а потім складали протоколи про адміністративні правопорушення.
Далі ОСОБА_2 суду пояснив, що на теперішній час він відремонтував автомобіль TOYOTA, д.н.з. НОМЕР_2 , на СТО, за рахунок страхової компанії. Також зазначив, що ОСОБА_1 дає неправдиві показання, з метою уникнути покарання за скоєні правопорушення.
В суді першої інстанції він також особисто приймав участь у справі, в цьому судовому засіданні було прийнято оскаржувану постанову, де також приймав участь правопорушник ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності .
Згідно з положеннями ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Так при винесенні оскаржуваної постанови суд першої інстанції вірно виходив з того, що у відповідності до п. 10.1 та Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
За змістом п.13.1. ПДР водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
Порушення учасниками дорожнього руху ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст. 124 КУпАП.
Об'єктом правопорушення за ст. 124 КУпАП є суспільні відносини в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Проте, оскільки об'єктивна сторона даного правопорушення передбачає обов'язкове спричинення пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, - додатковим обов'язковим об'єктом даного виду правопорушення є також суспільні відносини у сфері власності.
Таким чином, особа несе відповідальність за ст. 124 КУпАП не просто за будь-яке порушення ПДР, а лише коли таке порушення посягнуло на суспільні відносини у сфері власності та спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Також, суд обґрунтовано виходив із того, що згідно до п. 2.9а ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарський препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
За змістом ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Визнаючи винним правопорушника ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч.1 ст. 130 КУпАП, суд правильно вказав, що обставини правопорушення підтверджуються матеріалами справи, а саме:
-протоколами про адміністративні правопорушення серії ААБ №021250 та серії ДПР №044016 від 25.11.2021 року (а.с. 2, 9);
-схемою з місця ДТП із визначенням характеру пошкоджень автомобілів (а.с. 10);
-письмовими поясненнями учасника ДТП ОСОБА_2 (а.с. 11);
-письмовим направленням на огляд сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу і швидкість реакції від 25.11.2021 року (а.с. 4);
-відеофіксацією порушень (а.с. 32);
-поясненнями ОСОБА_2 у судовому засіданні суду першої інстанції.
Вищевказаними обставинами спростовуються доводи апелянта ОСОБА_1 щодо не керування ним транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
При цьому, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 відмовився, що ним підтверджено в суді апеляційної інстанції, з посиланням на те, що він транспортним засобом не керував.
Згідно п.1 розділу 2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року за № 1413/27858 (далі - Інструкція), за наявності ознак, передбачених п.3 розділу І цієї Інструкції (ознаки алкогольного сп'яніння), поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.
Згідно п. 2 розділу 1 Інструкції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння, згідно з ознаками такого стану.
Отже, якщо у поліцейського виникає підозра щодо тверезості водія (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, нестійка хода, поведінка, що не відповідає обстановці), то водій зобов'язаний пройти такий огляд.
Відповідно до п.7 розділу 1 Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 КУпАП.
Зазначена Інструкція покроково встановлює дії працівників поліції в разі виникнення підозри у перебуванні водія в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів.
Пунктом 12 розділу ІІ вказаної Інструкції передбачено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, а саме, наявність однієї чи декількох ознак стану сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарськихпрепаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Аналіз статей 130 та 266 КУпАП в їх взаємозв'язку свідчать про те, що відповідальність за відмову від проходження огляду настає у випадку відмови від любого запропонованого (в разі підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням його порядку проведення.
Доводи апелянта в частині порушення працівниками поліції приписів ст. 268 КУпАП, зокрема щодо нероз'яснення прав і обов'язків, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки апелянтом не надано жодних доказів оскарження правопорушником дій працівників поліції (скарги, звернення, довідки щодо службової перевірки тощо).
Апелянтом не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що працівниками поліції не було надано водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги.
В той же час, суд не має права самостійно відшукувати докази, адже діючи таким чином, суд позбавляється статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право кожного обвинуваченого захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, розглядається як невід'ємна складова права на захист (параграф 3 ст.6 Конвенції).
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що працівниками поліції було обмежено ОСОБА_1 у процесуальних правах, в тому числі й у праві на захист.
Матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять жодних даних щодо протиправності дій працівників поліції або обставин, які б доводили упередженість або будь-яку зацікавленість працівників поліції у результатах розгляду справи з метою притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що працівники поліції діяли відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, приписів Інструкції та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року № 1103.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у справі зібрано достатньо доказів на підтвердження факту порушення водієм ОСОБА_1 п.2.9а. та п.13.1 ПДР України та наявності в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.130 та ст.124 КУпАП, що відповідає встановленим фактичним обставинам справи, а тому оскаржуване судове рішення, на переконання апеляційного суду, є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування та закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, як про це йде мова в поданій апеляційній скарзі.
Накладене судом першої інстанції на ОСОБА_1 стягнення за правилами ст.36 КУпАП, що за своїм видом найбільш суворим та за розміром - визначеним санкцією статті, з урахуванням принципів співмірності, індивідуалізації є справедливим, пропорційним та адекватним характеру вчинених ним дій та сприяє меті адміністративного стягнення, тобто є необхідним та достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 268, 283, 287, 289, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ПостановуМалиновського районного суду м.Одеси від 21 лютого 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складений 16.05.2022 року.
Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда