копія
"06" травня 2022 р. Справа № 608/119/22
Номер провадження2/608/278/2022
Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої судді Коломієць Н. З.
з участю секретаря Смаглій О. Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Балабана П. О.,
представника відповідача Білої О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чортків цивільну справу в загальному позовному провадженні за позовом ОСОБА_1 до Чортківської загальноосвітньої школи І -ІІІ ступенів № 5 Чортківської міської ради Тернопільської області, комунальної організації (установа, заклад) «Управління освіти, молоді та спорту Чортківської міської ради» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів Чортківської загальноосвітньої школи І -ІІІ ступенів № 5 Чортківської міської ради Тернопільської області, комунальної організації (установа, заклад) «Управління освіти, молоді та спорту Чортківської міської ради» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи. В позовній заяві позивачка вказала, що працює вчителем математики у Чортківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №5 з 1990 року по даний час. Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». В зв'язку із прийняттям даної постанови, наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, було запроваджено обов'язкове профілактичне щеплення для ряду професій від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. У перелік таких професій увійшли, крім інших, працівники закладів загальної середньої освіти. Однак, вважає, що наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153 не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень, а лише затверджує перелік професій, представники яких підлягають обов'язковому щепленню. 08 листопада 2021 року наказом директора школи № 126-к її було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. ОСОБА_1 вважає даний наказ незаконним та таким, що порушує її конституційні, природні та професійні права. В трудових документах, які вона підписувала при прийнятті на роботу та під час роботи не зазначено обов'язку про здійснення профілактичних щеплень та адміністрація школи не повідомляла її про зміну істотних умов праці. Також зазначає, що в Україні немає нормативно - правового акту, який би зобов'язував проводити профілактичні щеплення в обов'язковому порядку. За час вимушеного прогулу, який триває 173 дні за період з листопада 2021 року по квітень 2022 року, вона недоотримала заробітну плату в розмірі 178 191,73 гривень. Отже, дії відповідачів вважає такими, що порушують її конституційні права. Тому просить визнати не чинним та скасувати наказ Чортківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 «Про відсторонення від роботи вчителя математики ОСОБА_1 » від 08 листопада 2021 № 126-к. Стягнути з комунальної організації (установи, закладу) «Управління освіти, молоді та спорту Чортківської міської ради» (Чортківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5) середній заробіток за час відсторонення від роботи в розмірі 178 191, 73 гривень. Судові витрати покласти на відповідачів.
На позовну заяву представником відповідача Чортківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 - директором школи Маньовською М. Г. був поданий відзив, згідно якого позов ОСОБА_1 визнано необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві зазначено, що відсторонення працівників школи від роботи в зв'язку з небажанням вакцинуватися проти COVID-19, не викликано змінами в організації виробництва і праці, а отже не являється істотними змінами умов праці. Позивачку повідомлялося про обов'язковість щеплення, однак, у встановлений строк вона цього не зробила, тому, 08.11.2021 було винесено наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Постанова Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» є нормативно - правовим актом, який обов'язковий до виконання в силу положень ст. 117 Конституції України. Отже, дії адміністрації школи є законними та такими, що відповідають вимогам Кодексу законів про працю та Конституції України, а викладені позивачем в позовній заяві твердження є безпідставними.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Балабан П. О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримують, з підстав, наведених у позові. Просять скасувати наказ Чортківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 5 «Про відсторонення від роботи вчителя математики ОСОБА_1 » від 08 листопада 2021 № 126-к та стягнути середній заробіток за час відсторонення від роботи з 08.11.2021 до 01.03.2022 (час поновлення на роботі) в сумі 115 301, 12 гривні.
Представник відповідача - Чортківської загальноосвітньої школи І -ІІІ ступенів № 5 Чортківської міської ради Тернопільської області Маньовська М. Г. в судове засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності. Позов не визнає.
Представник відповідача - комунальної організації (установа, заклад) «Управління освіти, молоді та спорту Чортківської міської ради» Біла О. В. в судовому засіфданні позов не визнає, просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
За положеннями ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За положеннями ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п.1 ч.2 ст.16 цього Кодексу).
За положеннями ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює вчителем математики в Чортківській загальноосвітній школі І-ІП ступенів №5 з 25 серпня 1990 року по даний час.
04.11.2021 директором Чортківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 позивача письмово повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 обов'язкове для працівників закладів середньої освіти та запропоновано до 07 листопада 2021 року надати, виданий закладом охорони здоров'я документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 щодо отримання повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. В разі не надання ОСОБА_1 одного з перелічених документів до 07 листопада 2021 року, 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Позивача також проінформовано, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності. Період відсторонення без збереження заробітної плати не увійде і до стажу, що дає право на щорічну відпустку (ст. 9 Закону України «Про відпустки»).
До визначеної дати позивачка не надала документу з медичного закладу, відповідно 08 листопада 2021 року наказом Чортківської загальноосвітньої школи І-ІП ступенів № 5 № 126-к ОСОБА_1 , вчителя математики, відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Відповідно до п. п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, зокрема, піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Стаття 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)
Таким чином, якщо ставити питання обов'язковості вакцинації для працівників з наведеного вище переліку наказу МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, за можливості, особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
В матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 має такий стан здоров'я, що є перешкодою для вакцинування.
Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (згідно постанови КМ № 1096 від 20.10.2021) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень, яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; а також взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Оскільки, під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції).
При цьому, суд зазначає, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки, статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.
Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 2 КЗпП України).
В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
У рішенні від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03), ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов'язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров'я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.
Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), наголосив таке: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії …».
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285): «… Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Щодо доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров'я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією. Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов'язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».
Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306): «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак, це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я».
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто, в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто є виправданим.
Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров'я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень вчитель не може бути допущений до роботи, не тільки реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учнів та працівників школи, а й захищає таким чином власне особу, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення вчителя від роботи (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на працю, яку вона може отримати в інших формах.
Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов'язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров'я, який є перешкодою для вакцинування.
Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Доводи позивача про те, що щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов'язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі відмови від участі в такому не заслуговують на увагу, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік № 2153, відповідно до якого обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, закладів загальної середньої освіти незалежно від типу та форми власності.
З вищенаведених підстав також є безпідставними доводи позивача про те, що втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень не ґрунтується на законі, а на незаконному підзаконному акті.
Твердженням позивача про те, що суспільні інтереси ніяк не страждають від її відмови від щеплення проти COVID-19 та передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта, суд надає наступну правову оцінку. Наслідком рішення позивачки за відсутності абсолютних протипоказань відмовитися від вакцинації, метою якої є захист від хвороби, яка може становити серйозну загрозу для здоров'я населення, було саме відсторонення її від роботи, при наявності можливості уникнення такого за умови відповідних протипоказань щодо вакцинації, задля забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров'я, що, крім іншого, гарантоване ст. ст. 3, 27 та 49 Конституції України, гарантування безпеки як власне позивачки, так і іншим співробітникам, учням навчального закладу та є необхідним у демократичному суспільстві.
Посилання позивача на те, що відсторонення працівників відбувається тільки у порядку встановленому законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо, суд оцінює критично, оскільки, таке відсторонення позивача здійснено відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП України.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Отже, враховуючи діюче законодавство України, практику ЄСПЛ суд дійшов висновку, що вимоги позивача про скасування наказу про відсторонення від роботи із зупиненням виплати заробітної плати та стягнення заробітної плати за час відсторонення не підлягають до задоволення.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі відмови у позові судовий збір покладається на позивача.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», Кодексом законів про працю України, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2», Наказом Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», ст. ст. 76, 81, 89, 141, 263, 264, 265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В позові ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 до Чортківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 Чортківської міської ради Тернопільської області (вул. Князя Володимира Великого, 4Б, м. Чортків Тернопільська область, код ЄДРПОУ 24618963), комунальної організації (установа, заклад) «Управління освіти, молоді та спорту» Чортківської міської ради (вул. Т. Шевченка, 21, м. Чортків Тернопільська область, 48501, код ЄДРПОУ 40326784) про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи - відмовити.
Судові витрати покласти на сторони, в межах ними понесеними.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо Тернопільському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 16 травня 2022 року.
Суддя:/підпис/
Копія вірна
Оригінал рішення знаходиться в матеріалах справи № 608/119/22
Рішення набирає законної сили « » р.
Суддя: Н. З. Коломієць
Копію рішення видано « » року
Секретар: