Справа № 726/551/22
Провадження №2/726/166/22
Категорія 61
11.05.2022 м. Чернівці
Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., при секретарі Попович Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє, адвокат Штефанчук Світлана Василівна до ОСОБА_2 , Чернівецької міської ради, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Балковий Мирон Миколайович про визнання права власності на будинок садибного типу в порядку спадкування за законом,-
Представник позивача звернувся до суду із вказаною позовною заявою у якій зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балковим М.М. 24.11.2021 року було заведено спадкову справу № 45/2021.
Разом із тим, постановою приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балкового М.М. від 14.02.2022 № 8/02-31-45/21 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що нотаріусу не надано документів, які посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.
Як стверджує позивач, предметом спадкування є нерухоме майно (будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами), що було збудоване спадкодавцем після розірвання шлюбу до 05.08.1992 року.
Право власності за адресою АДРЕСА_1 не зареєстровано, що унеможливлює прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з чим ОСОБА_1 змушений звернутися до суду.
У звязку із викладеним, просить суд ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на житловий будинок (літера Г), 1981 року побудови, загальна площа 30,7 м.кв., житлова площа 14,8 м.кв, сарай (літера Д), 1984 року побудови, сарай (літера Е), 1984 року побудови, вбиральню (літера Ж), 1981 року побудови, криницю (№ 1), огорожу (№ 2-3)
Позивач в судове засідання не зявився, однак надіслав до суду письмову заяву із проханням справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не зявився, однак надіслав до суду заяву про визнання позову, не заперечує проти його задоволення в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не зявилась, однак надіслала до суду заяву про визнання позову, не заперечує проти його задоволення в повному обсязі.
Третя особа в судове засідання не зявилась.
Суд дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість та достовірність доказів, приходить до висновку про обґрунтованість позову та необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням народного суду Садгірського району м. Чернівці від 07.08.1973 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано, виділено у власність ОСОБА_4 із спільно набутого майна - будинковолодіння по АДРЕСА_1 частку у розмірі 59/100 частини будинковолодіння, ОСОБА_3 виділено 41/100 частки.
Разом із тим, як стверджує позивач, вказане будинковолодіння було зруйноване повінню. Така обставина не заперечується відповідачами.
У 1981 році за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 збудував новий житловий будинок із господарськими спорудами. Згідно довідки ЧКОБТІ № 2664 від 30.09.2021 року, а також матеріалів інвентаризаційної справи, у 1981 році за вказаною адресою було побудовано житловий будинок літ.Г площею30,7 кв м. та вбиральню літ.Ж У подальшому було добудовано також сарай літ. Д, сарай літ. Е, криницю №1 та огорожу № 2-3. Вказані об'єкти нерухомості були побудовані до 05.08.1992 року.
Згідно довідки № 2943 від 27.10.2021 року, право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 не зареєстровано у ЧКОБТІ.
Встановлено також, що 02.06.1981 року у вказаному будинковолодінні було зареєстровано місце проживання позивача ОСОБА_1 .
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 08.02.2021 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балковим М.М. 24.11.2021 року було заведено спадкову справу № 45/2021.
Разом із тим, постановою приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балкового М.М. від 14.02.2022 № 8/02-31-45/21 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що нотаріусу не надано документів, які посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.
Таким чином встановлено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_3 збодував будинок з належними до нього господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , однак за життя не зареєстрував своє право власності на нього та помер у 2005 році. У зв'язку із цим, його син ОСОБА_1 позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права щодо вказаного об'єкту нерухомості, оскільки правовстановлюючі документи на будинковолодіння у нього відсутні.
Згідно ч. 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.
У 1965 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 6 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації (правова позиція Верховного суду України по справі 6-137цс13).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, збудованих до 5 серпня 1992 року, то індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно п. 37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
З позовом про визнання права власності на спадщину в судовому порядку, може звернутися особа у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину. Дані роз'яснення містяться в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування".
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що дійсно, будівництво вищевказаного будинку проводилось в період до 1992 року. Вказане нерухоме майно не є самочинним будівництвом.
Із досліджених письмових доказів можна дійти висновку, що позивач є сином та єдиним спадкоємцем прав та обов'язків свого батька ОСОБА_3 , спадщину прийняв належним чином. Встановлено, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 не є самочинним будівництвом. Враховуючи викладене, з метою надання можливості реалізації позивачем своїх спадкових прав, суд приходить до висновку про необхідність визнати за ним право власності на вищевказане нерухоме майно.
Керуючись ст.ст. 392, 1216, 1266 ЦК України, , ст.ст. ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на житловий будинок (літера Г), 1981 року побудови, загальна площа 30,7 м.кв., житлова площа 14,8 м.кв, сарай (літера Д), 1984 року побудови, сарай (літера Е), 1984 року побудови, вбиральню (літера Ж), 1981 року побудови, криницю (№ 1), огорожу (№ 2-3)
Рішення може бути оскаржено до Чернівецького Апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його підписання.
Головуючий суддя С. В. Мілінчук