Справа № 569/490/22
11 травня 2022 року
Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді Левчука О.В.,
за участі секретаря судового засідання Янок М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції в особі інспектора 1 батальйону 4 роти УПП в Житомирській області старшого лейтенанта Зінюка Олександра Євгеновича,
Департаменту патрульної поліції Національної поліції України,
про визнання протиправною, скасування постанови та стягнення моральної шкоди
учасники справи у судове засідання не з'явилися
ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції в особі інспектора 1 батальйону 4 роти УПП в Житомирській області старшого лейтенанта зінка Олександра Євгеновича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови серії ЕАО № 5211732 від 07.01.2022.
В обґрунтування своєї позовної заяви позивач вказує, що згідно з постановою у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАО № 5211732 від 07.01.2022, винесеної відповідачем 1, позивач 07.01.2022 о 13 годині 55 хвилин в м.Житомир, Шосе Київське 114 км, керуючи транспортним засобом здійснив проїзд на заборонений сигнал світлофора, а саме червоний, чим порушив вимоги п.8.7.3.е. ПДР - Порушення проїзду на заборонений сигнал, або миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняючих рух, тим самим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП. Відповідно до вищезазначеної постанови до позивача застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 510 грн. Вказана постанова на думку позивача є незаконною, такою, що прийнята в порушення норм чинного законодавства України, та підлягає скасуванню. Позивач вказує, що дійсно рухаючись в м.Житомир, по Київське Шосе в напрямку м.Києва 07.01.2022 року, однак жодного руху на заборонений сигнал світлофора не допускав, так як має встановлений в автомобілі відеореєстратор, який повністю підтверджує позицію позивача, крім того, на ділянці проїздної частини в районі вул.Київське Шосе 114 км відсутні світлофори, що чітко прослідковується на зображенні з інтернет ресурсу «Google Мар», так як найближчий світлофор до місця відображеного в постанові знаходиться на ділянці місцевості поворот до аеропорту «Житомир», відповідно до відеозапису із відеореєстратора рух автомобіля на вказаній ділянці місцевості здійснювався відповідно до встановлених правил дорожнього руху. Натомість, відповідач 1 допустив ряд порушень при оформленні, фіксації та розгляді адміністративних матеріалів, оскільки, всупереч вимог ст. 280 КУпАП інспектор УПП не з'ясував жодної з обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, не з'ясував чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності. Позивач також вважає, що постанова про адміністративне правопорушення має ознаки підроблення, так як остання підписана сторонньою особою, крім того факт такого підроблення підтверджується і відеозаписом з нагрудної камери інспектора, що виносив дану постанову. У зазначеній постанові, всупереч вимогам статей 256, 283 КУпАП, фактичні обставини події викладено неповно, не перелічено ознаки правопорушення, не відібрано пояснення правопорушника, не викладені обставини правопорушення, не зазначено свідків. Крім того, позивачем долучено відеозапис до матеріалів справи, який підтверджує усі описані ним в позовній заяві обставини.
Ухвалою суду від 17.01.2022 відкрито провадження у даній справі та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
20 квітня 2022 року відповідачами було подано до суду відзив на позовну заяву. На обґрунтування своїх заперечень щодо позову відповідач зазначив, що інспектором 1 батальйону 4 роти УПП в Житомирській області старшим лейтенантом Зінюком Олександром Євгеновичем під час несення служби 07.01.2022 було складено постанову серії ЕАО № 5211732, оскільки позивач вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, здійснив проїзд на заборонений сигнал світлофора, а саме червоний, чим порушив вимоги п.8.7.3.е. ПДР - Порушення проїзду на заборонений сигнал, або миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняючих рух. Вважають, що адміністративний позов про скасування постанови про адміністративне порушення є таким, що не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що обставини, на які посилається позивач по справі є надуманими та такими, що не відповідають дійсності, не підтверджені жодним доказом та вводять суд в оману. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Дослідивши письмові та електронні докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 07.01.2022 постановою інспектора 1 батальйону 4 роти УПП в Житомирській області старшим лейтенантом Зінюком Олександром Євгеновичем було винесено постанову серії ЕАО № 5211732, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу 510 грн. 00 коп. за ч.2 ст. 122 КУпАП.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , 07.01.2022 о 13:55 в м.Житомир, Шосе Київське 114 км, керуючи транспортним засобом Volkswagen Tiguan, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив проїзд на заборонений сигнал світлофора, а саме червоний, чим порушив вимоги п.8.7.3.е. ПДР - Порушення проїзду на заборонений сигнал, або миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняючих рух.
Відповідно до п. 8.7.3 "е" ПДР України, сигнали світлофора мають такі значення: червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
В разі відсутності у постанові про адміністративне правопорушення посилань на докази вчинення особою адміністративного правопорушення, які у відповідності до статті 252 цього Кодексу повинні бути оцінені відповідним органом (посадовою особою) виключно підчас розгляду справи про адміністративне правопорушення, та надання таких доказів в подальшому виключатиме їх належність та допустимість з огляду на факт відсутності посилань на них у самій постанові.
Разом з позовною заявою позивач надав суду диск, на якому міститься відеозапис, здійснений за допомогою відеореєстратора з автомобіля ОСОБА_1 . Суд вважає, що відеозапис з відеореєстратора є належним та допустимим доказом та доводить, що позивач не вчиняв правопорушення, за яке на нього складено оскаржувану постанову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Разом з тим, частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування такої правомірності покладається на відповідача. За приписами статті 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
У свою чергу, стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Необхідні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Виходячи з положень ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності складу та події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У свою чергу, відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:
-дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;
-транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);
-технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався);
-розмір штрафу та порядок його сплати;
-правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;
-відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Частиною третьою статті 283 КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
Відповідно до ч. 1ст. 290 КАСУсуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно зі ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідач повинен довести, що позивач порушив п. 8.7.3 "е" Правил дорожнього руху в частині того, що керуючи транспортним засобом, порушив проїзд на заборонений червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали, які забороняють рух. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Твердження відповідача, викладені письмово, є припущенням. А тому заперечення вказаної особи, викладені у відзиві та поясненнях, є недоведеними та безпідставними.
Натомість, позивач надав належний відео доказ, який підтверджує, що жодного руху на заборонений сигнал світлофора ОСОБА_1 не допускав, як вказано в його позовній заяві.
Відповідно до вимог ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, що в розумінні Рішенні Конституційного Суду N 5- рп/2015 від 26.05.2015 визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідач не надав можливості, надати докази, в порушення положень ч.5 ст.55 Конституції України та ст.268 КУпАП, працівниками поліції було проігноровано право на захист відмовлено в наданні достатнього часу на підготовку до розгляду адмінматеріалу, та наданні доказів невинуватості. Ці права ні в якому разі не можуть бути обмежені, а також те, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За таких обставин постанову не можна визнати законною, так як у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 2ст. 122 КУПАП.
Крім того, відповідно до ч. 1 п. 1ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи те, що відповідач не довів правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому позов слід задовольнити в частині скасування оскаржуваної постанови, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
В частині позовних вимог про визнання спірної постанови протиправно суд відмовляє, оскільки такого способу захисту порушеного права ч.3 ст. 286 КАС України не передбачає, а права та законні інтереси позивача повністю поновлені за фактом скасування спірної постанови із закриттям справи про притягнення до адміністративної відповідальності.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 2000, 00 грн, суд зазначає таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пунктів 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Однак суд зазначає, що позивачем не доведено наявності усіх складових елементів для застосування правового механізму відшкодування моральної шкоди, а саме - відсутнє матеріальне підтвердження моральної шкоди, не розкрито її суть в цілому та не доведено її фактичне існування.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між стверджуваними душевними та психологічними стражданнями і протиправною бездіяльністю відповідача щодо прийняття відповідного рішення.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивач не надав.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.1993 у справі «Гольм проти Швеції», від 29.11.1996 у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства», від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії», від 13.07.2006 у справі «Сілін проти України») визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду, спричинену такими діями.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 2000, 00 грн не підлягає задоволенню судом.
Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 1 500, 00 грн необхідно зазначити, що за змістом ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За правилами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у справі № 922/2604/20.
Утім, позивачем не надано належного та допустимого доказу на підтвердження фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, зокрема з огляду на наступне.
Звертаючись із цим позовом до суду позивачем в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу було долучено лише квитанцію до прибуткового касового ордера від 11.01.2022, згідно якої АО "Лінія права" отримала від ОСОБА_1 1500, 00 грн за надання правової допомоги у адміністративній справі.
Суд зауважує, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Таким чином, квитанція до прибуткового касового ордера може підтверджувати лише факт сплати коштів, проте не підтверджує обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість.
Згідно із п.п.1,2,6 ч.1 та ч.2 ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
До правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Так, відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Як вже зазначалося, на підтвердження витрат на правову допомогу, між позивачем та адвокатським об'єднанням, позивачем до позову було долучено лише квитанцію до прибуткового касового ордера від 11.01.2022. Проте така квитанція не містить відомостей, що адвокатські послуги надаються саме у зв'язку із адміністративною справою за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції в особі інспектора 1 батальйону 4 роти УПП в Житомирській області старшого лейтенанта зінка Олександра Євгеновича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про визнання протиправною, скасування постанови та стягнення моральної шкоди.
Крім того, позивачем не було подано інших доказів на підтвердження витрат на правову допомога, в тому числі, відповідного договору.
Так, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України у їх системному зв'язку сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності і справедливості і можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносин на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це («заборонено законом»), або якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.
Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру» визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Враховуючи те, що у матеріалах справи відсутній договір про правову допомогу, укладений між позивачем та АО "Лінія права", суд позбавлений можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. При цьому, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Вказане узгоджується із правовим висновком, зробленим Верховним Судом у справі № 922/1163/18.
Суд зазначає, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
З огляду на викладене вище, а також враховуючи той факт, що фактичні витрати позивача на професійну правничу допомогу не підтвердженні належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500, 00 грн.
Також, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 496 грн. 20 коп.
Зважаючи на те, що суд задовольняє позовні вимоги, сплачений позивачем судовий збір в сумі 496, 20 грн необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Керуючись ст. 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-243, 245, 246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції в особі інспектора 1 батальйону 4 роти УПП в Житомирській області старшого лейтенанта зінка Олександра Євгеновича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про визнання протиправною, скасування постанови та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО №5211732 від 07 січня 2022 року та провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 496 грн (чотириста дев'яносто шість) 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його складення до Восьмого апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач 1: Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції в особі інспектора 1 батальйону 4 роти УПП в Житомирській області старшого лейтенанта Зінюка Олександра Євгеновича: 10031, м.Житомир, вул.Покровська, буд.96;
відповідач 2: Департамент патрульної поліції Національної поліції України: м.Київ, вул.Ф.Ернста, буд.3, код ЄДРПОУ 40108646.
Повне судове рішення складене та підписане 16.05.2022.
Суддя Левчук О. В.