Справа № 206/5953/21
Провадження № 2/206/358/22
06.05.2022 Самарський районний суд
м. Дніпропетровська
у складі:
головуючий суддя Маштак К.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Різниченко Я.М.,
представника позивача Клименко Н.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області, відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про припинення обтяжень,-
І. Стислий виклад позиції позивача, представника позивача та представника відповідача.
З урахуванням уточненої позовної заяви про припинення обтяження, позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.05.1997, позивачу було видано Державний акт про право приватної власності на землю від 11.07.1997 на земельну ділянку загальною площею 0,0621 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідності з дозволом на будівництво індивідуального житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 , позивачем було побудовано житловий будинок, гараж та господарські будівлі на вказаній земельній ділянці. На підставі рішення Виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради від 16.03.2007, новозбудоване нерухоме майно було введено в експлуатацію та позивачу було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 від 27.04.2007, яке було зареєстроване в КП «ДМБТІ» 15.05.2007. У цьому році, при отриманні витягу з реєстру прав власності для оформлення субсидії, стало відомо, що відповідно до даних з реєстру, 20.07.2007 за № 4843121 Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області було зареєстровано обтяження на підставі повідомлення б/н від 09.10.1995 Ощадбанку №_8420, де об'єкт обтяження будинок за адресою: АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_2 . Так, ОСОБА_2 є колишнім власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 та вона належала останньому на підставі Державного атку на право приватної власності на землю, виданого 07.05.1997. Тобто, право власності на земельну ділянку у попереднього власника не існувало на момент накладення обтяження і будь-які побудови на земельній ділянці були відсутні. Таким чином, обтяження за повідомленням Ощадбанку було зареєстровано на чуже майно, право на яке виникло після накладення обтяження. Тобто, очевидним є порушення права власності позивача. Враховуючи викладене, представник позивача просила суд скасувати обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна - житлового будинку, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 , серія НОМЕР_1 від 27.04.2007, зареєстроване в КП «ДМБТІ» 15.07.2007, р/н 18688248, зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна: реєстраційний номер обтяження № 4843121 від 20.04.2007 - реєстратор: Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області, підстава обтяження: повідомлення б/н, 09.10.1995 Ощадбанк № _8420, об'єкт обтяження: будинок, склад: ціле, стан: добудоване, статус: жиле, адреса: АДРЕСА_1 з, додаткові дані: архівний номер 15696DNІPER1, архівна дата: 04.08.1997, дата виникнення: 27.09.1996, № реєстра: 1715-3, внутр. № 2701032529EE4730402D, коментар: 118; реєстраційний номер обтяження № 4843422 від 20.04.2007 - реєстратор: Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області, підстава обтяження: повідомлення б/н Ощадбанк № _8420, об'єкт обтяження: будинок, склад: ціле, стан: добудоване, статус: жиле, адреса: АДРЕСА_1 з, додаткові дані: архівний номер 15727DNІPER1, архівна дата: 04.08.1997, дата виникнення: 21.04.1993, № реєстра: 1722-21, внутр. № Ф601152529ЕЕ4D308054, коментар: 8 (а.с. 2-7, 34-39).
Не погоджуючи з позовними вимогами, представник позивача подав до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, оскільки за реєстрами АТ «Ощадбанк» по клієнту ОСОБА_1 станом на 17.02.2022 відсутня кредитна заборгованість перед АТ «Ощадбанк» (окрім кредитів БПК). За іншими особами, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - неможливо надати інформацію щодо кредитної заборгованості у зв'язку з відсутністю даних для проведення ідентифікації клієнтів. Щодо перебування у заставі (іпотеці) об'єкта нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною площею 0,0621 га - інформація відсутня. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, що за ініціативи та участю АТ «Ощадбанк» було здійснено арешт майна позивача. Зазначені стороною позивачем записи обтяжень є архівними та вносились без участі відповідача. Тобто, стороною позивача не доведено, що заборона майна позивача була здійснена за ініціативи відповідача. Крім того, матеріали даної справи містять відомості про відсутність будь-яких боргових відносин між позивачем та відповідачем. Також, представник відповідача зазначив, що проведення реєстраційних дій із нерухомим майном на території України законодавцем віднесена до функції державних реєстраторів, банки не наділені такими повноваженнями, тобто не є суб'єктами організаційної системи державної реєстрації прав. Крім того, представник відповідача зазначив, що стороною позивача не надано доказів, що між позивачем та відповідачем існують будь-які правовідносини, які б могли бути порушені банком. Стороною позивача не наведено доказів, які б свідчили про існування перешкод щодо реалізації позивачем права розпорядження своєю власністю (земельною ділянкою) та не наведено доказів, які б вказували на вину банку в реалізації позивачем своїх прав. Таким чином, у сторони позивача відсутні правові підстави для звернення із зазначеним позовом до банку. Враховуючи викладене, представник відповідача просив в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, а розгляд справи проводити без участі сторони відповідача (а.с. 56-60, 67-69).
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, яка обґрунтована тим, що майно позивача, що належить їй на праві приватної власності, перебуває саме під обтяженням - забороною відчуження, а не під арештом. Відповідач у відзиві визнав, що за реєстрами АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 не є боржником банку, що у свою чергу підтверджує незаконність накладеного обтяження на майно позивача. Крім того, невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек. Обтяження на майно, що належить позивачу, накладено на підставі повідомлення б/н, 09.10.1995, Ощадбанк № _8420 та повідомлення Ощадбанк № _8420. Відповідач не надав жодного доказу, який підтверджував би правомірність накладення обтяження на майно позивача. Крім того, визнання відповідачем відсутності зобов'язань позивача перед банком є підтвердженням незаконності існуючого на теперішній час обтяження на майно позивача. Також, АТ «Ощадбанк» є належним відповідачем, оскільки у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (а.с. 79-80).
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити та зазначила, що обтяження було накладено до появи права власності позивача. Позивач не може отримати субсидію через дане обтяження.
Від представника третьої особи Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області надійшла заява про розгляд даної справи без участі представника (а.с. 50).
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
29.12.2021 до суду надійшла позовна заява з додатками, яка ухвалою судді від 29.12.2021 була залишена без руху (а.с. 1-28, 30).
18.01.2022 до канцелярії суду надійшла уточнена позовна заява (а.с. 32-39).
20.01.2022 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 21.02.2022 (а.с. 40).
21.02.2022 відкладено підготовче судове засідання на 17.03.2022 у зв'язку з неявкою представника відповідача (а.с. 46).
24.02.2022 на адресу суду від представника третьої особи Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області надійшла заява про розгляд даної справи без участі представника (а.с. 50-51).
17.03.2022 відкладено підготовче судове засідання на 20.04.2022 у зв'язку з неявкою представника відповідача (а.с. 52).
20.04.2022 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками (а.с. 56-72).
20.04.2022 закінчено підготовчі дії, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.05.2022 (а.с. 73).
25.04.2022 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 75-80).
06.05.2022 заслухано виступ зі вступним словом представника позивача, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано виступ у судових дебатах представника позивача (а.с. 81-82).
06.05.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду (а.с. 83).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
16.05.1997 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0621 га, розташовану на землях, що знаходяться у віддані Самарської районної Ради народних депутатів АДРЕСА_1 з, надану для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 10-11).
11.07.1997 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого завідуючою Восьмої ДДНК ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за № 1-890 від 16.05.1997, ОСОБА_1 видано Державний акт на право приватної власності на землю, серії ДП*№ 005019, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11а).
Відповідно до копії рішення Виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради № 52 від 31.01.2003, ОСОБА_1 дозволено будівництво індивідуального житлового будинку, гаража, погребу, душу, убиральні та зобов'язано останню погодити проект житлового будинку у головного архітектора району, одержати дозвіл на виконання будівельних робіт в інспекції держархбудконтролю та після завершення будівництва оформити правовстановлюючі документи на домоволодіння через комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» (а.с. 12).
27.12.2006 виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа № 8551, реєстровий № 18688248, власником якого зазначена ОСОБА_1 (а.с. 19-25).
08.02.2007 ОСОБА_1 отримала акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків за адресою: АДРЕСА_1 з (а.с. 13-16).
Згідно наданих суду відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 20.04.2007 Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області зареєстровано обтяження - заборона (архівний запис) на будинок за адресою: АДРЕСА_1 з, власником якого зазначений ОСОБА_2 , на підставі повідомлення б/н 09.10.1995, Ощадбанк № _8420. Реєстраційний номер обтяження: 4843121, архівна дата: 04.08.1997, дата виникнення: 27.09.1996.
20.04.2007 Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області зареєстровано обтяження - заборона (архівний запис) на будинок за адресою: АДРЕСА_1 з, власником якого зазначений ОСОБА_2 , на підставі повідомлення б/н, Ощадбанк № _8420. Реєстраційний номер обтяження: 4843422, архівна дата: 04.08.1997, дата виникнення: 21.04.1993 (а.с. 8-9).
27.04.2007 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно (домоволодіння, яке складається з одного житлового будинку та господарчих будівель і споруд), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з (а.с. 17).
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14553964 від 15.05.2007, КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» прийнято рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 з (а.с. 18).
15.05.2007 внесено запис про прийняте рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з, на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 27.04.2007, виданого Виконавчим комітетом Самарської районної у місті Дніпропетровську ради (а.с. 8).
Суд звертає увагу, що позивачем, з трьох аркушів відомостей Реєстру, були долучені другий та третій аркуші (а.с. 8-9).
ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Так, судом встановлено, що позивач 16.05.1997 придбала у ОСОБА_2 саме земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з та 11.07.1997 отримала Державний акт про право приватної власності на землю.
Отримавши дозвіл на будівництво житлового будинку, 27.04.2007 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно (домоволодіння), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з та 15.05.2007 КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» прийнято рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 з, яке складається з: одного житлового будинку та господарчих будівель і споруд.
15.05.2007 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності позивача на вказане домоволодіння, однак на теперішній час позивач вважає, що її право власності порушується та вона не має змоги оформити субсидію, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 20.04.2007 зареєстровані обтяження на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , які сторона позивача ї просить скасувати.
Однак, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд не може погодитись із твердженнями сторони позивача, враховуючи наступне.
Так, відповідно до ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», в редакції чинній на момент реєстрації права власності позивача на вказане домоволодіння, реєстрація права власності повинна передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень реєстрація права власності проводитися в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості, встановлення обмежень речових прав на таку нерухомість.
Судом встановлено, що Державним нотаріальним архівом у Дніпропетровській області 20.04.2007 були внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна саме архівні записи обтяжень на будинок, оскільки датами виникнення таких обтяжень є 21.04.1993 та 27.09.1996, на підставі повідомлення б/н Ощадбанк № _8420 та повідомлення б/н Ощадбанку № _8420 від 09.10.1995, де власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_2 .
Суд критично ставиться до тверджень сторони позивача щодо того, що право власності позивача на арештоване майно є абсолютним та на даний час абсолютно порушеним через неможливість у будь-який спосіб здійснювати це право, оскільки жодними належними, допустимими та достатніми доказами взагалі не підтверджується наявність будь-якого арешту на вказане майно позивача та будь-яких перешкод у користуванні її правом власності.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, чинного на момент реєстрації права власності позивача, після реєстрації за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , в матеріалах справи відсутні будь-які реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень.
Враховуючи ті обставини, що дозвіл на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 було отримано позивачем 31.01.2003, акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків отримано 08.02.2007, свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно отримано 16.03.2007, а право власності на нерухоме майно зареєстровано 15.05.2007 - суд не може погодитись з тим, що наявні обтяження стосуються саме домоволодіння, яке є власністю позивача.
Крім того, суд не погоджується з доводами сторони позивача щодо того, що обтяження за повідомленням Ощадбанку було зареєстровано на чуже майно, право на яке виникло після накладення обтяження, оскільки судом встановлено, що вказані обтяження виникли до укладення між позивачем та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу земельної ділянки 16.05.1997 та сторона позивача невірно ототожнює об'єкти нерухомого майна, такі як: будинок та земельна ділянка та порядок виникнення їх права власності.
Слід звернути увагу, що з наданих представником позивача доказів, суд взагалі позбавлений можливості встановити на підставі яких саме документів виниклі вказані обтяження, оскільки ані позивачем, ані її представником не були долучені повідомлення Ощадбанку №_8420, докази звернення сторони позивача із відповідними заяви або адвокатськими запитами до відповідача та Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області, або до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів, в порядку ст. 84 ЦПК України.
Також, судом встановлено, що будь-яких боргових відносин між позивачем та відповідачем немає, що взагалі свідчить про відсутність підстав вважати, що такі обмеження могли бути зареєстровані за повідомленням відповідача на майно саме ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції чинній на момент здійснення державної реєстрації, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (пункти 8, 9 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Тобто у даному випадку, КП «ДМБТІ» було вчинено ряд дій на підставі яких було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , вже після внесення відповідних обтяжень (архівних записів), що знову ж таки свідчить про відсутність будь-яких перешкод у вчинені реєстрації за позивачем права власності на вказане домоволодіння.
Згідно з ч. 7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).
В силу норм ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішенні у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК) ( 1618-15 ), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Суд не знайшов у матеріалах даної цивільної справи жодного доказу, який свідчив би про існування перешкод у ОСОБА_1 щодо реалізації права розпорядження своєю власністю та в реалізації її права власності на домоволодіння взагалі, тим паче зі сторони відповідача.
Окремо, суд вважає необхідним звернути увагу сторони позивача на наступне.
Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2019 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», на положення якої посилається й представник позивача, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим.
Вказане узгоджується з позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.
Крім того, виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України, позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
В той же час, сторона позивача звернулась до суду з позовною заявою про припинення обтяження, а в прохальній частині просить скасувати обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, таким чином звернення з такими позовними вимогами взагалі не передбачено жодною нормою чинного законодавства.
Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.
Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.
Так матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.
Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.
Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства juranovitcuria - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2019 по справі № 917/1739/17.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. В рішеннях ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 р. та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 р. зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави.
Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Окремо суд звертає увагу на твердження представника позивача щодо того, що повідомлення Ощадбанку було зареєстроване на чуже майно.
Так, судом встановлено, що архівні записи обтяження були зареєстровані до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Однак, матеріали даної цивільної справи не містять жодного доказу звернення сторони позивача із оскарженням дій державного реєстратора з якими останні не погоджуються та вважають порушенням права власності позивача.
Також, стороною позивача не надано жодного доказу на підтвердження не можливості позивача отримати субсидію та навіть жодного доказу відповідного звернення позивача до компетентоного органу з цього питання.
Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних правв, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлений нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, вислухавши позицію представника позивача, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст.ст. 15, 16, 182, 316, 317, 319 ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 15, 76-89, 95, 141, 137, 141, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області, відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про скасування обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна - житлового будинку, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1 , серія НОМЕР_1 від 27.04.2007, зареєстроване в КП «ДМБТІ» 15.07.2007, р/н 18688248, зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна: реєстраційний номер обтяження № 4843121 від 20.04.2007; реєстраційний номер обтяження № 4843422 від 20.04.2007 - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 16.05.2022.
Головуючий суддя: К.С. Маштак