Справа 206/219/22
Провадження 2/206/408/22
12 травня 2022 року у залі суду в м. Дніпрі Самарський районний суду м. Дніпропетровська
у складі:
головуючого судді Сухорукова А.О.,
секретаря Панюшкіної О.В,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення та знаття з реєстраційного обліку,
19.01.2022 року засобами поштового зв'язку до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійщов позов ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просить суд:
- усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом виселення ОСОБА_2 з домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Стягнути з відповідачів судові витрати в розмірі 2977,20 грн., по 992,40 грн. з кожного.
І. Стислий виклад позиції позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 березня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір на умовах довічного утримання (догляду), посвідчений державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Отроцюк О.В., зареєстровано в реєстрі за №3-902, за яким ОСОБА_5 , передав у власність ОСОБА_1 домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер: 1210100000:09:391:0005, в свою чергу ОСОБА_1 зобов'язався довічно повністю утримувати ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Наразі ОСОБА_1 є власником домоволодіння в цілому за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастовим номером: 1210100000:09:391:0005. На теперішній час в домоволодінні зареєстровані відповідачі по справі: ОСОБА_2 , яка доводиться рідною сестрою позивача та її діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Фактично в домоволодінні мешкає тільки ОСОБА_2 . Відповідачі не є членами сім'ї позивача, спільно не мешкають, спільне господарство та побут не введуть. В добровільному порядку відповідач ОСОБА_2 з домоволодіння не виселяється, а також з реєстраційного обліку відповідачі теж не знімаються (а.с. 2-5).
Від відповідачів відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову на адресу суду не надходило, відповідачі про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, шляхом направлення судової повістки поштою, про що в матеріалах справи містяться конверт на адресу відповідачів, повернутий поштою з відміткою «повертається, за закінченням терміну зберігання» (а.с. 49). Суд повідомляв відповідачів про судові засідання, шляхом надання оголошення на сайті «Судова влада України» (а.с. 54-55).
Сторона позивача у судове засідання 12 травня 2022 року до суду не з'явилась, представник позивача надіслав заяву про розгляд справи без участі позивача та представника позивача.
В судове засідання, призначене на 12 травня 2022 року, відповідачі не з'явились, причини неявки суд невідомі.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
11.02.2022 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 06 грудня 2021 року (а.с. 18).
Від представника позивача адвоката Голубніченко Владислава Олеговича 12.04.2022 року через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника (а.с. 50).
Під час розгляду справи судом досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних відносин.
Відповідно до копії договору на умовах довічного утримання (догляду) від 04 березня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Отроцюк О.В. та зареєстрованого в реєстрі для реєстрації заборон за №3-902, ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_1 домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 765,0 кв.м. (рішенням Дніпропетровської міської ради від 20.07.2000 р. №1790), передану для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. ОСОБА_1 зобов'язався довічно повністю утримувати ОСОБА_5 , забезпечуючи його харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою і зберігаючи в його безкоштовному довічному користуванні домоволодіння та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18617328 вбачається, що 23.04.2008 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на домоволодіння. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 22199957) (а.с.11).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 04.01.2022 року № 293639685 вбачається, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 22199957) загальною площею 81,3 кв.м., житлова площа 48,8, площа земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:09:391:0005) 600 кв. м належить на підставі приватної власності ОСОБА_1 (а.с.12-14).
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 748332 від 29 березня 2010 року, ОСОБА_1 на підставі договору на умовах довічного утримання (догляду) 04.03.2008 р. №3-902 є власником земельної ділянки площею 0,0765 га на території АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.15-16).
Як вбачається з копії домової книги, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: з 02.06.1994 року ОСОБА_2 , з 18.10.2002 року ОСОБА_4 , з 22.04.2005 року ОСОБА_3 (а.с. 18-20).
Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 18 листопада 2021 року Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 73 років помер ОСОБА_5 (а.с.17).
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Дані правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Житловим кодексом України та Земельним кодексом України.
Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Згідно ч. 1 ст. 90 ЗК України, власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі.
Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Згідно ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Так, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 16.11.2016 по справі № 6-709цс16.
Так, ОСОБА_1 є власником домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а тому він як власник цього майна має право користуватися та розпоряджатися ним на власний розсуд.
В матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження законності та правомірності проживання відповідачів у будинку, який знаходиться на земельній ділянці позивача та є його власністю. Такі дії відповідачів обмежують право позивача користуванню та розпорядженню майном.
Згідно п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК України; стаття 405ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Таким чином, фактично реєстрація являє собою лише фіксацію фактичного місця проживання особи.
Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У своїй постанові від 04.07.2018 по справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
При визнанні судом осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, юридичним наслідком є зняття таких осіб з реєстраційного обліку за адресою зазначеного житла.
Таким чином, під час ухвалення рішення про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, не існує необхідності ще й вирішувати вимогу про зняття з реєстрації.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 465/2559/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 2/0808/1282/2012, колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 947/14605/20.
В той же час, судом встановлено, що відповідачі не є членами сім'ї позивача ОСОБА_1 , спільно не проживають, фактично у домоволодінні проживає відповідач ОСОБА_2 , яка є рідною сестрою позивача, спільне господарство та побут не ведуть. В добровільному порядку відповідач ОСОБА_2 з домоволодіння не виселяється, а також з реєстраційного обліку відповідачі теж не знімаються, відтак створює перешкоди позивачу у вільному користуванні, володінні та розпорядженні власним нерухомим майном. Отже суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Також, відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 142 ЦПК України, у разі, зокрема, задоволення позову - судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення та знаття з реєстраційного обліку- задовольнити.
Усунути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) перешкоди в користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ).
Усунути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) перешкоди в користуванні майном шляхом зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).
Усунути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) перешкоди в користуванні майном шляхом зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2977 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят сім) гривень 20 копійок, по 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду про тягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 травня 2022 року.
Суддя А.О. Сухоруков