12 травня 2022 року справа №380/6192/20
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
секретаря судового засідання Рехліцький Р.Р.
за участі
представника відповідача Мельничук Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області про стягнення вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням, -
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Прокуратури Львівської області, в якому просить стягнути з відповідача вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням в розмірі 24846,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на день звільнення виплату вихідної допомоги їй не здійснено. Стверджує, що набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що становить 24846 грн. 00 коп. Вказує, що безпідставно не виплативши їй при звільненні вихідну допомогу відповідач допустив дискримінацію за ознаками належності до певної професії.
У своїх запереченнях відповідач зазначає, що з дня набрання чинності Законом України №113-ІХ, а саме з 25.09.2019 року, особливості застосування до прокурорів положень КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюється Законом України «Про прокуратуру» №1697. Отже, з 25.09.2019 року саме цей закон, а не КЗпП України поширюється на правовідносини між ним і позивачем. Окрім того, ст.44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівнику у разі припинення з ним трудового договору на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України №1697.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що нормою, яка регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника є ст.44 КЗпП України. Внесені Законом №113-VII зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом
Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
10.08.2020 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі.
Ухвалою суду від 02.09.2020 року зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 31.03.2022 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 03.05.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У зв'язку з перейменуванням відповідача його правильною назвою є Львівська обласна прокуратура.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, судом встановлено такі обставини.
Як вбачається із копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 позивач з 1989 року працювала в органах прокуратури.
Відповідно до наказу Прокуратури Львівської області №981к від 26.06.2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 02.07.2020 року.
Як вбачається із розрахункового листа позивача за 2020 рік вихідна допомога їй не нараховувалась та не виплачувалась.
Змістом спірних правовідносин є невиплата позивачу вихідної допомоги у зв'язку із звільненням.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1697-VII).
Статтею четвертою Закону №1697-VII передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом №113-ІХ було внесено зміни також і до Кодексу законів про працю України, а саме: ст.32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; ст.40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; ч.9 ст.252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст.1 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року №322-VIII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - КЗпП України).
Згідно з п.1 ч.1ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч.4 ст.40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ст.116 КЗпП України).
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 01.10.2021 року у справі №260/1890/19.
Враховуючи, що позивачу не була виплачена належна їй вихідна допомога у день звільнення, позовні вимоги про її стягнення є правомірними.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом першим п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Абзацом другим цієї ж норми передбачено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
З урахуванням викладеного, суд звертає увагу, що для розрахунку середньомісячної заробітної плати необхідно застосовувати останні два місяці перед звільненням позивача.
Такими місяцями є травень та червень 2020 року, оскільки позивача було звільнено 02.07.2020 року.
Згідно довідки №18-1235 від 29.07.2020 року виданої відповідачем розмір середньоденної заробітної плати становить 1274 грн. 16 коп.
Відтак, беручи до уваги вказану суму суд вважає, що середня місячна заробітна плата позивача складає 24846 грн. 12 коп. (кількість робочих днів у травні-червні 2020 року (39) / два останні місяці перед звільненням позивача (2) х 1274 грн. 16 коп.).
Вказана сума підтверджується також згаданою довідкою.
З огляду на викладене, з урахуванням ст.44 КЗпП України, відповідачу належить виплатити вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням у розмірі 24846 грн. 12 коп.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем в порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано ненарахування та невиплати їй вихідної допомоги при звільненні в сумі 24846 грн. 12 коп., а тому позовні вимоги є підставними та обґрунтованими та позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо стосується посилань відповідача, що до спірних правовідносин повинен застосовуватись Закон України «Про прокуратуру», а не КЗпП України суд зазначає, що саме КЗпП України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює порядок нарахування та виплати вихідної допомоги усіх працівників, у тому числі прокурорів.
Відтак, такі посилання судом до уваги не беруться.
З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.
Щодо судового збору, то у відповідності до ст.139 КАС України, такий підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Львівської обласної прокуратури (адреса: м.Львів, пр-т Шевченка, 17/19; код ЄДРПОУ 02910031) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням у розмірі 24846 (двадцять чотири тисячі вісімсот сорок шість) грн. 12 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури (адреса: м.Львів, пр.Шевченка, 17/19; код ЄДРПОУ 02910031) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне рішення складено 13 травня 2022 року.
Суддя В.Я.Мартинюк