справа№380/4149/22
12 травня 2022 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Червоноградської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 в інтересах ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до управління праці та соціального захисту населення Червоноградської міської ради код ЄДРПОУ 25258142, місцезнаходження: 80100, м.Червоноград, вул.Сокальська, 1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу разової щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу разову щорічну допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою від 22.02.2022 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є членом сім'ї загиблого ветерана війни та має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік відповідно до частини 4 статті 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Вказує, що грошова допомога у 2021 році виплачена в розмірі, що відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” №325 від 08.04.2021 (далі - Постанова №325). Разом з тим, зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вважає, що виплата допомоги у 2021 році, здійснена не в повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву до суду не скористався, що не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач відповідно до посвідчення від № НОМЕР_3 від 17.02.2020 є членом сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби та має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
У 2021 році позивачу виплачено грошову допомогу до 5 травня у розмірі 966 грн.
Представник позивача звернулася до відповідача із заявою, у якій просила здійснити перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік.
Відповідач листом від 26.01.2022 на звернення представника позивача повідомив про відсутність підстав для виплати разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі більшому, аніж встановлений постановою №325.
Не погоджуючись із розміром отриманої у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, представник позивача звернулась до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 22.10.1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України від 25.12.1998 № 367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
У свою чергу, згідно з пунктом 1 статті 10 Закон №3551, до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, діти, які не мають (і не мали) своїх сімей.
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни", дітям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", до досягнення ними 16-річного віку передбачені законодавством пільги надаються на підставі довідки, що видається матері (або іншому повнолітньому члену сім'ї загиблої особи, або опікуну) за місцем реєстрації дитини. Після досягнення такими особами 16-річного віку в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, який продовжує дію посвідчення на наступний рік за умови їх належності до категорій осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
01.01.1999 набрав чинності Закон №367-ХІV, яким статтю 15 Закону №3551 доповнено частиною четвертою такого змісту:
"Щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком".
Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України" на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (набрав чинності 01 січня 2008 року) статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено у новій редакції, за змістом якої щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Поряд із тим, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону № 3551 застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3551 фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551 застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України у цьому рішенні вказав, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Частиною другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
У спірному випадку застосуванню підлягають положення статті 15 Закону № 3551-XII в редакції Закону України № 367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якою встановлено, що щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
08.04.2021 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 325 "Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою встановлено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 966 гривень, тобто меншому, ніж передбачений статтею 15 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551 і Постанова №325.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги членам сім'ї загиблих (померлих) військовослужбовців у 2021 році слід застосовувати не постанову №325, а Закон № 3551, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до приписів Закону України “Про Державний бюджет на 2021 рік” мінімальна пенсія з 01.01.2021 складає 1769,00 грн.
Надаючи правову оцінку розміру грошової виплати до 5 травня за 2021 рік, суд звертає увагу на таке.
Перелік осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, встановлено статтею 10 вказаного нормативного акта. Згідно з абзацами 5-8 пункту 1 частини першої наведеної правової норми чинність Закону №3551 поширюється, зокрема, на:
1) сім'ї осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність) та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції (у тому числі здійснення волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснення волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;
2) сім'ї осіб, які, перебуваючи у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
3) сім'ї осіб, які, перебуваючи у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету, територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання такими добровольчими формуваннями завдань антитерористичної операції у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною гвардією України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
4) сім'ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також сім'ї працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Частиною другою статті 10 Закону №3551 передбачено, що порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність цього Закону, особам, зазначеним в абзацах п'ятому - восьмому цього пункту, визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаного припису Кабінетом Міністрів України прийнято від 23.09.2015 №740 “Про затвердження Порядку надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, деяким категоріям осіб”, якою затверджено алгоритм дій уповноважених суб'єктів та заінтересованих осіб з приводу оформлення належного підтвердження статусу особи, на яку поширюється чинність Закону №3551 (далі - Порядок №740).
Зі змісту пункту 3 Порядку №740 вбачається, що до членів сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, належить, у тому числі, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні. Вказане положення кореспондує змісту абзацу шістнадцятого статті 10 Закону №3551.
Відповідно до пункту 7 Порядку №740 посвідчення з написом “Посвідчення члена сім'ї загиблого” видається відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302). Отже, суд висновує про те, що належним підтвердженням статусу особи, на яку поширюються положення Закону №3551 є відповідне посвідчення.
Резюмуючи аналіз спірної правової ситуації, суд вказує наступне.
Посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації (пункту 2 Положення №302).
Слід додатково зауважити про те, що частиною другою статті 4 Закону №3551 детерміновано, що до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Аналогічні приписи репліковано в абзаці першому пункту 3 Положення №302.
Крім того, суд звертає увагу на те, що пунктами 3-5 згаданого Положення визначено таке.
Учасникам бойових дій видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій".
Особам з інвалідністю внаслідок війни видаються посвідчення з написом “Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни” та нагрудний знак “Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни”.
Дітям із числа осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 4 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, до досягнення ними 18-річного віку пільги, передбачені законодавством для осіб з інвалідністю внаслідок війни, надаються на підставі довідки, що видається матері або іншому повнолітньому члену сім'ї, або опікуну за місцем реєстрації дитини.
Учасникам війни видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник війни".
Особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім'ї загиблого”.
Дітям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, до досягнення ними 14-річного віку передбачені законодавством пільги надаються на підставі довідки, що видається матері (або іншому повнолітньому члену сім'ї загиблої особи, або опікуну) за місцем реєстрації дитини. Після досягнення такими особами 14-річного віку їм видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім'ї загиблого”, а після досягненням ними 18-річного віку їм у посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, який продовжує дію посвідчення на наступний рік за умови їх належності до категорій осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Нагрудний знак зазначеним особам не видається. Особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, видається одне із посвідчень, згаданих у пункті 3 цього Положення, та нагрудний знак "Ветеран війни - особливі заслуги".
Системний аналіз викладеного дозволяє суду стверджувати про те, що законодавець передбачає різні види посвідчень на підтвердження наявності обставини релевантності приписів Закону №3551 для, зокрема, але не виключно, вирішення питання про наявність компенсацій, пільг або інших соціальних виплати, а саме:
1) для ветеранів війни-учасників бойових дій;
2) для осіб з інвалідністю внаслідок війни;
3) для членів сімей загиблих;
4) для ветеранів війни за особливі заслуги.
Тобто зі змісту правового регулювання слідує, що такі посвідчення диференціюються в залежності від статусу їх володільця. Екстраполюючи викладене суд на спірні правовідносини, суд зауважує про те, що позивач, подаючи позовну заяву, долучила посвідчення від №002059 від 29.09.2015, яке, на переконання суду, у розумінні Положення №302 є “посвідченням члена загиблого”.
Як наслідок, суд дійшов висновку, що відповідне посвідчення є належним підтвердженням наявності у позивача статусу члена сім'ї зазначеної у пункті 1 статті 10 Закону №3551. Вказані обставини зумовлюють висновок про наявність у позивача права на отримання грошової виплати до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, а не трьох (як просить позивач).
Таким чином, розмір разової грошової допомоги до 5 травня члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни у 2021 році становить 8845,00 гривень.
Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 по справі №440/2722/20, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, що є зразковим рішенням для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тобто в аналогічних спорах.
Одним із принципів адміністративного судочинства є диспозитивність (від лат. dispono - розпоряджаюся) - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.
Частиною 2 статті 11 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Отже, за загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18.12.2009 "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Частиною 2 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019року у справі №819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік в меншому розмірі.
Крім того, на переконання суду, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, та з урахуванням способу захисту такого права, який застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі №440/2722/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року, належить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення Червоноградської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік в меншому розмірі, ніж встановлений частиною 4 статті 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-ХІІ від 22.10.1993.
Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Червоноградської міської ради код ЄДРПОУ 25258142, місцезнаходження: 80100, м.Червоноград, вул.Сокальська, 1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя А.Г. Гулик