м. Вінниця
12 травня 2022 р. Справа № 120/1219/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Погребищенської міської ради (вул. Б.Хмельницького, б. 77, м.Погребище, Вінницька обл., 22200)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Погребищенської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0352, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського р-ну Вінницької обл., оформлене протоколом 14 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради від 29.07.2021 року, та зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0352, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського р-ну Вінницької обл..
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що звернувся до відповідача із проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з метою його затвердження та передачі земельної ділянки у власність. Однак, відповідачем рішення, за наслідками поданої заяви та документів, прийняте не було. Це зумовило звернення позивача до суду з позовом про визнання бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою протиправною та зобов'язання відповідача вчинити дії щодо її розгляду/ Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.12.2021 року у справі № 120/12074/21-а в задоволенні позовну відмовлено з підстав того, що рішення, яке не набрало необхідної кількості голосів вважається відхиленим і прийняття додаткового рішення не потребується. З огляду на викладене позивач звернувся до суду з даним позовом. Так, на думку позивача, відповідач створив перешкоди у реалізації його конституційних прав на отримання земельної ділянки безоплатно у власність. Адже, 29.07.2021 року на розгляд 14 сесії 8 скликання відповідача було винесено та розглянуто проект рішення сесії міської ради « Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр.. ОСОБА_1 ». Однак, вказаний проект не підтриманий депутатами. Позивач вважає, що в діях відповідача відсутня пасивна поведінка, натомість має місце відмова у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність. Тому, з метою зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 02.02.2022 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 02.02.2022 року зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі № 120/12074/21-а. Про ухвали від 02.02.2022 року відповідача повідомлено шляхом надсилання відповідного листа з додатками на його електронну адресу, що вказана на офіційному сайті Погребищенської міської ради, - pogreb_miskrada@ukr.net, про що секретарем судового засідання ОСОБА_2 складено відповідну довідку. В матеріалах справи також міститься підтвердження про отримання відповідачем ухвал на електронну адресу від 04.02.2022 року. Проте відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 02.05.2022 року провадження у справі поновлено. Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне. 01.07.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 0523483800:10:000:0352 для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території с. Очеретня (за межами населеного пункту) Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області. 29.07.2021 року на розгляд 14 сесії 8 скликання винесений проект рішення ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ", що підтверджується відповідним витягом з протоколу сесії ради.
За результатами голосування за вказаний проект проголосували "за" - 0 депутатів, "проти" - 0, "утримались" - 21, "не голосували" - 1, «відсутні» - 5. Рішення не прийнято поіменним голосуванням.
Підсумки голосування відображено у відомості про поіменне голосування від 29.07.2021 року.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо прийняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, у вересні 2021 року позивач звернувся до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.12.2021 року у справі №120/12074/21-а, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га кадастровий номер 0523483800:10:000:0352, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області; зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0352, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.
Так, суд дійшов висновку про відсутність з боку відповідача пасивної поведінки, яка б проявлялася у неприйнятті рішення. Адже внаслідок не набрання проектом рішення, за результатом голосування 29.07.2021 року, необхідної кількості голосів депутатів, вважається, що позивачеві відмовлено у затвердженні проекту землеустрою та передачі у її власність відповідної земельної ділянки.
Вважаючи рішення відповідача від 29.07.2021 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки необґрунтованим і протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного. Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України.
Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Порядок набуття відповідного права визначається гл. 19 р. IV ЗК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача як до уповноваженого органу місцевого самоврядування з клопотанням про затвердження розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0352 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області та передачу відповідної земельної ділянки у власність позивачки.
29.07.2021 року на розгляд 14 сесії 8 скликання винесений проект рішення ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ", що підтверджується відповідним витягом з протоколу сесії ради. Рішення не прийнято поіменним голосуванням. Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Правовий статус відповідних рад визначається Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР). Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Ч. 1,2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР установлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на його пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, аналізуючи в сукупності норми ч. 9 ст. 118 ЗК України та ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР, суд зазначає, що при вирішенні клопотання громадянина про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки із земель комунальної власності, у місцевої ради виникає обов'язок розглянути таке клопотання у передбачений законом строк (протягом двох тижнів з дня отримання проекту) і прийняти одне з наступних рішень: 1) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність; 2) про відмову у передачі земельної ділянки у власність; 3) про залишення відповідного клопотання без розгляду.
Водночас рішення про затвердження проекту землеустрою вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість депутатів від загального складу ради і, в такому разі, викладається у формі окремого документа.
Натомість проект рішення, який не отримав необхідної кількості голосів депутатів на свою підтримку, вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документу про відмову у задоволенні клопотання, а відповідний результат голосування фіксується у протоколі, що ведеться на пленарному засіданні ради.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.12.2020 у справі № 300/178/20.
Відсутність необхідної кількості голосів для прийняття рішення є засвідченням факту відмови органу місцевого самоврядування у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність громадянина.
Тобто, у даному випадку, клопотання позивача вважається відхиленим, а рішення ради не повинно викладатися у формі окремого документу, а фіксується в протоколі пленарного засідання ради. Отже, беручи до уваги обставини розгляду клопотання позивача, суд погоджується з тим, що у цьому разі відповідач прийняв рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі у власність позивача бажаної земельної ділянки. Вказане рішення не обґрунтовується жодними правовими підставами та обумовлене не є якимось об'єктивними перешкодами. Суд зауважує, що не набрання проектом рішення необхідної кількості голосів свідчить про відмову ради у затвердженні проекту землеустрою та вважається рішенням суб'єкта владних повноважень, яке відповідно до положень ч. 10 ст. 118 ЗК України та ст. 5, 19 КАС України може бути оскаржене до суду.
Водночас таке рішення органу місцевого самоврядування має ґрунтуватися на підставах, визначених законом, та відповідати критеріям правомірності, що передбачені ч. 2 ст. 2 КАС України.
Відтак, утримуючись від голосування за позитивний проект рішення ради про затвердження проекту землеустрою, депутат ради повинен усвідомлювати, що у даному випадку така його поведінка матиме конкретні юридичні наслідки у разі не набрання рішенням достатньої кількості голосів, а саме наслідки у вигляді рішення ради про відмову у затвердженні проекту землеустрою, яке може бути предметом оцінки судом та апріорі вважатиметься невмотивованою відмовою у наданні такого дозволу, оскільки це рішення не буде обґрунтовуватися жодними підставами для його прийняття.
Наведене додатково підтверджується й тим, що на розгляд сесії ради виноситься проект, попередньо погоджений профільною комісією ради, яка вивчає відповідне питання на предмет наявності/відсутності законних підстав для прийняття того чи іншого рішення.
Отже, сам факт винесення на голосування депутатів проекту рішення ради про затвердження проєкту землеустрою є свідченням того, що законних підстав для відмови у затвердженні проєкту немає. Тому голосування за такий проект рішення в спосіб "утримуюсь" може мати описані вище правові наслідки у вигляді рішення ради про відмову у затвердженні проекту землеустрою, яким порушуються законні права та інтереси особи. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд). Так, у справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Відтак за обставин, коли позивач дотримався встановленої законом процедури та подав на затвердження відповідача погоджений у визначеному порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а відповідач, будучи уповноваженим органом влади, без наведення жодних мотивів, відмовив у його затвердженні, то, на переконання суду, негативні наслідки від такої поведінки органу влади не можуть перекладатися на приватну особу.
Таким чином, будучи уповноваженим органом місцевого самоврядування на розпорядження бажаної для позивача земельної ділянки, відповідач був зобов'язаний у двотижневий строк з дня отримання належним чином розробленого та погодженого у встановленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення у власність позивача земельної ділянки, прийняти відповідне рішення.
Суд зважає на принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, який полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. У рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, ЄСПЛ вказує на те, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Втім, оскаржуване рішення наведеним критеріям обґрунтованості не відповідає, жодним чином не вмотивоване та прийняте без посилання на передбачені законом підстави.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що рішення 14 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради, оформлене протоколом засідання ради від 29.07.2021 року, про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Вінницького (Погребищенського) району Вінницької області, є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача затвердити відповідний проект землеустрою, суд зазначає.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 року у справі № 810/2474/18.
Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь громадянина, у даному випадку - про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачки.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Виходячи із обставин цієї справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору. Щодо судових витрат на правничу допомогу, суд вказує на те, що в тексті позовної заяви наведено орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн. При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України). Ч. 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, змістовний аналіз зазначених вище норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Суд повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
На переконання суду, стороною позивача не надано належні та допустимі докази, що підтверджують реальність понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, а також надання тих послуг, з яких складаються понесені витрати, адже останнім всупереч вимог чинного законодавства не надано детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) та інші вказані документи, відповідно дане клопотання задоволенню не підлягає.
За таких обставин, суд доходить висновку про відсутнісь правових підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Погребищенської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 14 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради, оформлене протоколом від 29.07.2021 року, про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0352, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського р-ну Вінницької обл.
Зобов'язати Погребищенську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0352, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського р-ну Вінницької обл. та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Погребищенська міська рада (вул. Б.Хмельницького, б. 77, м.Погребище, Вінницька обл., 22200)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 12.05.2022 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна