м. Вінниця
13 травня 2022 р. Справа № 120/1174/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Головного управління ПФУ у Вінницькій області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо непоновлення виплати пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за вислугу років з дати припинення в розмірі відповідно до вимог діючого законодавства та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок за завою поданою представником.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що 11.06.2021 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії з дати припинення, однак у відповідь отримала відмову у зв'язку з тим, що позивачем не дотримано вимог Порядку № 22-1, а також враховуючи, що договір про пенсійне забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений, відповідач зазначив, що у Головного управлінні Пенсійного фонду відсутні правові підстави для поновлення виплати пенсії за віком, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Ухвалою від 01.02.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.
08.02.2022 представником позивача подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 14.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву подано не було, хоча копія ухвали про відкриття провадження від 14.02.2022 доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 18.02.2022, що підтверджується відповідною довідкою.
За приписами статті 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Також у відповідності до вимог ч. 3 ст. 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється за наявності в особи офіційної електронної адреси шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу.
Відтак, оскільки відповідач зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, самостійно визначивши адресу електронної пошти для листування із ним, суд доходить висновку, що ухвала від 14.02.2022 вважається врученою відповідачу 18.02.2022 в електронній формі шляхом її направлення на офіційну електронну адресу.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на вище викладене, на думку суду, наявні підстави для вирішення даної справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив, що позивач до січня 2011 проживала в м. Вінниці та отримувала пенсію за вислугою років. Вподальшому виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Ізраїлі, у зв'язку з чим їй припинено виплату пенсії.
Представник позивача звернувся з заявою від 11.06.2021 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, з проханням про поновлення виплати пенсії до якої додав нотаріально завірену апостилем довіреність.
Листом відповідача від 12.07.2021 № 0200-0202-8/42352 позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії, у зв'язку з тим, що Порядком № 22-1 передбачено певну процедуру для поновлення виплати пенсії, якої позивач не дотрималась. Зазначив, що згідно Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті за місцем проживання (реєстрації). Особа яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) і свідчить про правовий зв'язок фізичної особи з державою України (громадянство України).
Також, відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.
Разом з тим, згідно наданих документів, місцем проживання та реєстрації позивача є Ізраїль. На території України позивачка не зареєстрована та не проживає.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, проводиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
На цей час договір між країною Ізраїль та Україною не укладений.
Відповідно до Порядку № 22-1 для призначення пенсії особі, яка звернулася для призначення пенсії повинна надати пакет документів, при цьому документи про стаж та заробітну плату подаються в оригіналах.
Оскільки позивачем не дотримано вимог Порядку № 22-1, а також враховуючи, що договір про пенсійне забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений, відповідач зазначив, що у Головного управлінні Пенсійного фонду відсутні правові підстави для поновлення виплати пенсії за віком.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернулась з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Згідно з положеннями ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон від 11.12.2003 № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон від 09.07.2003 №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України
Статтею 51 Закону від 09.07.2003 №1058-ІV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Однак, положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та положення другого речення ст. 51 вказаного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.
Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Водночас, особливості припинення та поновлення виплати пенсії визначені Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.
Відповідно до п. 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон від 20.11.2012 № 5492-VI) п. п. б), п. 1 ч. 1 ст. 13 зазначено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
З огляду на зазначене, відмова відповідача у листі від 12.07.2021 № 0200-0202-8/42352 є безпідставною та не ґрунтується на законі, оскільки Порядком № 22-1 визначено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні приписи про те, що позивач повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Разом із тим, суд звертає увагу на те, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком доданих до заяви документів.
Такі висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (постанова від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, постанова від 08 липня 2019 року у справі № 426/7157/16-а).
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України», оскільки на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 справа № 160/9175/18.
У позовній заяві позивач просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо непоновлення виплати пенсії за вислугу років.
З цього приводу суд зазначає, що за своєю суттю поведінка відповідача не є бездіяльністю у розумінні Кодексу адміністративного судочинства, а фактично є відмовою у вчиненні дій, яка оформлена листом від 12.07.2021 № 0200-0202-8/42352.
Відтак, вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача не підлягають задоволенню.
Разом з тим, аналіз підстав, за яких відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії позивачу, свідчить про їх необґрунтованість та протиправність, а тому належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною відмови у поновленні виплати пенсії.
Визначаючись з приводу того, з якого часу позивачу слід поновити виплату пенсії, суд зазначає наступне.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18 зазначила, що ст. 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та ст. 122, 123 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.
Оскільки не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Крім того Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону від 09.07.2003 № 1058-IV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон
З огляду на вищевказане, вимога в частині поновлення виплати пенсії з дати припинення підлягає задоволенню.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 справа № 160/9175/18.
Крім того, відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.06.2016 у справі №К/800/6581/1613 визначено, що пенсія повинна бути виплачена на банківський рахунок, який було вказано пенсіонером, зокрема: "...виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера".
Також, ухвалами Вищого адміністративного суду України від 12.01.2017 у справі №К/800/1174/17, від 17.01.2017 у справі №К/800/1848/17 та від 03.08.2017 у справі №К/800/26494/17 наведено правовий висновок про те, що орган Пенсійного фонду України зобов'язаний виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Враховуючи викладене, вимога про виплату пенсії на визначений позивачем банківський рахунок підлягає задоволенню.
В силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.
Згідно ч. 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у поновленні виплати раніше призначеної ОСОБА_2 пенсії, що викладена у листі від 12.07.2021 № 0200-0202-8/42352.
Зобов'язати Головне управління у Вінницькій області поновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком з дати припинення, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV на визначений нею банківський рахунок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Рішення в повному обсязі складено: 13.05.2022 р.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна